Нікому то не треба[1]

Приватний театр Монте (фрагмент). Миколаїв
Автор фото — Маргарита Повх. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У номінації «Найкраще фото Миколаївської області» перемогла фотографія фрагменту фасаду приватного театру Монте, автором якої є Маргарита Повх.

Театр було збудовано 1881 року за проектом архітектора Брусницького на розі вулиць Різдвяної і Адміральської. Збудував його Карл Іванович Монте, власник готелю «Золотий Якір». Фасадом театр виходить на вулицю Різдвяну (Лягіна), а глухою стіною — на Адміральську. Зала розрахована на 900 місць. У 1894 році театр купив Яків Шеффер. Останній перепланував його у 1898 році. У театрі свого часу виступали Марія Заньковецька, Марія Савіна, Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Всеволод Мейєрхольд, Марко Кропивницький, Панас Саксаганський та інші видатні діячі культури та мистецтва.

Але мова не тільки про переможця, який, фактично, посів почесне друге місце. Мова про пам’ятки… і про відсутність належного їх обліку у нашій країні (так-так, ми все про своє). Власне, за рішенням журі, переможцем мала б бути фотографія Євгена Самученка, що зображує костел Святого Георгія у селі Краснопілля. Оргкомітет до останнього не знімав її із конкурсних світлин, адже жевріла надія, що костел є пам’яткою (статус пам’ятки — обов’язкова умова для конкурсного фото).

Ми подали запити. До ОДА, до районної ради та РДА. Навіть до сільської ради. Паралельно шукали самі. Знайшли розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 16 травня 2002 року № 276-р, де йшлося про те, що:

12.Підготувати матеріали з обгрунтуванням про включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України таких об’єктів культурної спадщини:

(…)
– Кірха у с. Краснопілля Березанського району;
(…)

Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, державна інспекція по охороні пам’яток культури (за узгодженням), (…) Березанська, (…) райдержадміністрації, Первомайська міська рада (за узгодженням). Протягом 2002 – 2003 рр.

Видано було це розпорядження з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 13 березня 2002 року № 239/2002 «Про створення літопису народної пам’яті». Виглядало все досить серйозно. Та виявилося, що це чергове переливання із пустого в порожнє. Укази, закони, що видаються згори, опускаються тяжким тягарем (слововживання зумисне) на плечі місцевих виконавців, останні продукують по три-чотири папірці у відповідь на той «тяжкий» один… і нічого більше не відбувається. Дії нема. Тільки множення сутностей/папірців.

У телефонній розмові в Березанській РДА сказали, що якась німецька організація чи громада хотіла опікуватися нею (село Краснопілля — колишня німецька колонія Блюменфельд, саме тому там було зведено кірху (костел)). Голова сільської ради сказав, що на кірху нема жодних (!) документів, вона не «прописана» у жодному бюджеті. І на одному із останніх засідань вони вирішили почати виготовляти документи, щоб взяти кірху на баланс сільської ради. З тим, щоб передати церковній громаді. Наче звучить непогано…, але якщо у кірхи не буде статусу пам’ятки, чи можна бути певним, що церковна громада не виявиться «вандалом»? Пам’ятку не можна просто відбудувати так, як буде зручно чи дозволятиме бюджет. Її треба відновити, зберегти те, що можна зберегти…

Після цих розмов очікувати на те, що кірха (костел) з’явиться в офіційних списках пам’яток було б наївно. Але ми таки відправили додаткові запити. Уже з метою дізнатися чи є якийсь звіт (або інший документ) про виконання цього горезвісного розпорядження, чи були підготовлені матеріали з обґрунтуванням про включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України кірхи у с. Краснопіллі Березанського району. І якщо таких матеріалів не було підготовлено, то документ, який містить пояснення чому не було виконано розпорядження голови облдержадміністрації чи документ про скасування такого розпорядження.

Зацитую уривок по суті із відповіді на мій запит до Інспекції охорони пам’яток у Миколаївській області:

Об’єкт культурної спадщини «Кірха», що знаходиться на території села Краснопілля Березанського району, на цей час не має юридичного статусу. В архіві державної інспекції по охороні пам’яток культури в Миколаївської області є облікова картка на об’єкт культурної спадщини «Кірха». Виготовлена науковим співробітником відділу пам’яток архітектури й містобудування Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури та містобудування (Тищенко А.І) в 1992 році.

Зазначаємо, що в 2002 році формування й ведення облікової документації на об’єкти культурної спадщини за видом «архітектура» здійснювалося управлінням містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації. Але у встановлені терміни розпорядження управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації не надало управлінню культури облдержадміністрації матеріали з обґрунтуванням про включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єктів культурної спадщини зазначених в пункті 12, зокрема «Кірха» у селі Краснопілля Березанського району.

На даний час співробітниками держінспекції проводиться робота зі збору матеріалів з метою виготовлення документації, яка необхідна для подання об’єкту до Державного реєстру нерухомих пам’яток України об’єктів культурної спадщини, відповідно до наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 року № 158.

Відсутність контролю громадськості веде до того, що розпорядження губляться, забуваються, не виконуються. Змінюються люди при владі, змінюються пріоритети, розпорядження попередників перестають бути важливими, адже є «нові» розпорядження. Мало б бути не так. Мала б бути якась безперервність, незалежність від «культу» особи, а прив’язка до «вищої» мети. На жаль, таки «нікому то не треба»[2]

Костел Святого Георгія, село Краснопілля Березанського району Миколаївської області (1900—1902 роки)
Автор фото — Євген Самученко. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті «Миколаївський художній російський драматичний театр» у Вікіпедії.

[1] Рядок із пісні «Нікому то не треба» гурту «Скрябін»
[2] Своєрідний дисклеймер (про всяк випадок): основний акцент не на тому, що красива пам’ятка не є пам’яткою на папері. А на тому, що пам’ятки взагалі мають охоронятися. Не у красі справа, а у нещадній байдужості нашого споживацтва…

PS. Наступний допис про кірху: Усі в Березанський район!

4 thoughts on “Нікому то не треба[1]

  1. Pingback: Прикро, прикро, прикро… | Вікі любить пам'ятки

  2. Pingback: Усі в Березанський район! | Вікі любить пам'ятки

  3. З того моменту, як я вперше побачила фотографію пана Самученка, не мала жодного сумніву, що вона переможе як мінімум по регіону. То ж, щиро вітаю автора, тим більше, що сама я на цю номінацію навіть і не думала претендувати. Викладена вище ситуація з пам’яткою — жахлива, але, нажаль, доволі типова. В самому Миколаєві є як мінімум втричі більше будівель, що мають історичну та культурну цінність, ніж зазначено у списках (та й деякі з переліку або просто розвалюються на очах, або остаточно втратили вигляд від численних “покращень”), що вже казати про райони… Дуже важливо, що WLM допомагає викривати увесь цей бюрократичний вандалізм.

    • Пані Маргарито, перемогло Ваше фото. Кірха не має статусу пам’ятки. Відповідно до регламенту конкурсу те фото не враховується і не може претендувати на відзнаки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *