Іван Сідловський, 2011 рік. З дозволу дружини

Одним із «китів» Вікіпедії і її сестринських вікіпроєктів є твердження про те, що «редагувати можна всім». У цьому і «сила» — відсутній надмірний бар’єр входження, і «слабкість» — можливість повної анонімності дає менше віддачі дописувачам (ніхто не знає «авторів»), стає на перешкоді довірі ресурсу (яка часто залежить від «імен») тощо. Такі проєкти як «Вікі любить пам’ятки» відрізняються від Вікіпедії тим, що частина учасників усе ж будуть відомі, а за роки проведення конкурсу навіть сформувалася певна спільнота — ми не такі анонімні, не такі далекі… І хоча нам хотілося б писати тільки про перемоги наших учасників та учасниць, нам потрібно також писати і про речі, про які ми б воліли не писати — 8 червня цього року відійшов у засвіти Іван Сідловський, активний учасник, неодноразовий переможець нашого конкурсу. Ми коротко про це писали на нашій сторінці у Фейсбук, а тепер публікуємо докладніший матеріал. Адже вже 14 грудня — цієї суботи — відбудеться нагородження переможців цьогорічного конкурсу, і захід пройде у Музеї-майстерні І. П. Кавалерідзе — саме там у червні 2019 року відбулася перша персональна виставка фотопейзажів Івана «Світ очима мандрівника». І проведення церемонії нагородження у пам’ятці, що пов’язана з його іменем, для нас є символічно…

Іван Сідловський (користувач:Ivan Sedlovskyi) — учасник фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» з 2016 року. Того ж року він переміг одразу у двох спеціальних номінаціях — «Цивільні споруди доби гетьманщини» від Національного музею історії України та «Національний історико-культурний заповідник “Софія Київська”». Серія його світлин, присвячених Судацькій фортеці, була урочисто передана для експонування до заповідника. 2018 року його робота перемогла за оцінками журі у Рівненській області

Іван Сідловський народився 21 вересня 1969 року у місті Київ. Він із дитинства цікавився фотографуванням — ходив у фотогурток, закінчив Київську школу фотографії (2008). Серед натхненників-фотографів він називав киян Т. Шабловського та Володимира Фаліна, француза Анрі Картьє-Бресона… Перша власна фотовиставка відбулася, на жаль, посмертно — у червні 2019 року. Його дружина, Кетевані Маркарова, яка також була кураторкою виставки, згадує, що Іван був «дуже скромною людиною, тому мені та моїм колегам прийшлося довго вмовляти його на створення персональної виставки». В одному з інтерв’ю він казав, що виставки — «то справа відомих митців, а я фотографую за покликом душі…». Для цього це було передусім хобі, він не планував на цьому заробляти гроші, казав, що: «як би це не звучало, та я хочу зробити трішечки, хоч на наноміліметр цей світ кращим. Якщо я можу це робити безкоштовно, люди дивляться, їм подобається – нехай. Якщо мені Бог дасть заробляти на цьому, можливо, ще не настав мій час. Гроші я заробляю на зовсім іншому»…

Пройшло вже півроку. Ми знаємо, що таку втрату неможливо чимось заповнити рідним і близьким. Але ми хочемо вірити, що цієї суботи ми всі прийдемо до музею з бажанням розділити цей сум теж. Різні можуть бути причини брати участь у конкурсі чи перейматися долею нашої культурної спадщини, але віриться, що ця сентенція Івана — «зробити трішечки, хоч на наноміліметр цей світ кращим» — нам усім близька…

Вручення приза від НМІУ

Призи вручають Олена Попельницька, голова музейного журі по спецномінації «Цивільні споруди доби Гетьманщини» та Леонід Овчаренко, член оргкомітету конкусу «Вікі любить пам’ятки». Автор фото — Ілля Корнійко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Вручення призу від Софії

Ліна Янченко вручає приз за фото Судацької фортеці — історичний путівник «Генуезці в Криму». Автор фото — Ілля Корнійко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *