І де той храм (…) ?

Церква св. Миколая. Загальний вигляд з півночі (1990 р.)
Автор фото — Микола Жарких. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая, XVIII ст. Станом на вересень 2010 р. (с. Кліщівна, Рогатинський р-н, Івано-Франківська область)
Автор фото — Олена Крушинська. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

(…)
І де той храм, і де тепер сади ті,
п’янкі алеї з мирту й мушмули,
коли вони богині Афродиті
троянди, мак і яблука несли?
(…)
[1].

Питанням деяким судилась актуальність вічна. На жаль, здається, що ми не вчимося ніц. Дощем та снігом річка забуття повниться, змиває все, виходить з берегів своїх… І саме ми її союзники справдешні. В байдужості, в недбальстві… Винні? Ні. Хіба ж дитина почуватиме провину, виколюючи очі злому Бозі, який за нею стежить безупинно? Нема очей, нема провини. Немає храму. І вини немає. Дощем та снігом… Лета все поглине.

Сумна історія. Було собі село на Рогатинщині. У селі була дерев’яна церква. Миколаївська. Давня. З XVIII (а може й XVII) століття. Була та загула… Майже.

Сумна історія. Ще більш сумно від того, що така звична уже…

Миколаївська церква у с. Кліщівна Рогатинського району Івано-Франківської області — пам’ятка архітектури національного значення з 1982 року (охоронний номер 1192)[2]. У 2007 році було прийнято рішення провести реставрацію церкви[3]… Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (ГУБАЖКГ) Івано-Франківської ОДА виступило замовником на проведення реставраційних робіт і вже наприкінці 2007 року було виділено 50 тисяч гривень, за які церкву було розібрано «за день»[4]. Навколо церкви були кам’яні надгробні хрести, деякі з яких було пошкоджено під час розбирання. Настаріший надгробок був із 1660 року…

Використаний спосіб реставрації (за яким спершу будівлю розбирають, а потім збирають) називається «протезування». Але він передбачає точне маркування усіх деталей. У березні 2008 року уже піднімалося питання якості «реставраційних» робіт. Серед грубих порушень перелічено таке[4]:

  • церкву розібрали без попередніх науково-дослідних робіт і без маркування;
  • документація була виготовлена без реставраційного завдання, без розгляду та погодження у державних органах охорони культурної спадщини;
  • проект нової церкви не відповідає вимогам РНіП 102-84 і ДБН-В.3.2-1-2004;
  • до проекту долучено схематичні обміри (замість архітектурно-археологічних), які було виконано 1974 року в інституті Укрзахідпроектреставрація (архітектор Б. Кіндзельський).

На світлинах — стан пам’ятки на серпень 1990 року та вересень 2010 року. Зараз ситуація ще гірша, адже дерево не було накрите, тож ніяк не було захищене від дощу та снігу. І минуло ще чотири роки…

Відповідно до проектно-кошторисної документації вартість реставраційних робіт становила 2 млн. 519,5 тис. (станом ще на 2011 рік[5]). Для того, щоб врятувати хоча б те, що є — потрібно трохи більше чотирьохсот тисяч гривень[4]. Тепер законодавство дозволяє відновлювати пам’ятки державного значення за спонсорські кошти, але поки святині не пощастило на таку увагу.

У додатку до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 10 липня 2014 року №422 серед «Об’єктів департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури облдержадміністрації, що підлягають ліквідації, списанню чи витрати по яких підлягають передачі балансоутримувачам» згадується і Миколаївська церква[6]:

Виконано робіт станом на 01.01.2014 р., тис. грн.

Всього В тому числі касові видатки всі В тому числі касові видатки згідно 3 тендером (на БМР) В тому числі касові видатки згідно 3 тендером (на БМР)
433911 433911 293534

Балансоотримувачем визначена Кліщівнянська сільська рада. Сільський голова каже, що «матеріали на стіни є, люди і самі б готові зробити, тільки дозвіл на проведення ремонтних робіт не дає влада»[7]. А пам’ятка руйнується із кожним днем все більше.

На сторінці 247 другого тому «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» про церкву сказано:

«Деревянная, трехсрубная, одноглавая, с под-дашием на выпусках венцов срубов. Памятник перестроен, вследствие чего утрачено первоначальное перекрытие центрального сруба, который перекрыт шатровой приплюснутой главой на восьмерике, поставленном на видимый извне четверик. Боковые срубы накрыты скатными крышами на низких четвериках. В интерьере — монументальная темперная живопись плохой сохранности. Миниатюрными размерами, пропорциями, компоновкой масс памятник является уникальным произведением галицкой школы народной архитектуры»[8]

А храму вже нема…

П. С. Цікаво, що у середині XVIII століття у Києві були засипані землею Золоті ворота, щоб зберегти їх від руйнування. І хоча сам по собі метод був не дуже вдалий і стан воріт значно погіршився за час перебування під землею, але сама думка про те, що варто зберегти пам’ятку була у правильному керунку… Чому ми так не хочемо вчитися?..

Церква св. Миколая. Загальний вигляд зі сходу (1990 р.)
Автор фото — Микола Жарких. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая, XVIII ст. Станом на вересень 2010 р.
Автор фото — Олена Крушинська. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая. Загальний вигляд з північного сходу (1990 р.)
Автор фото — Микола Жарких. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая, XVIII ст. Станом на вересень 2010 р.
Автор фото — Олена Крушинська. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

7 thoughts on “І де той храм (…) ?

  1. Гарна церква була, ще в 90-тих . І радянщина її не згубила. Люті часи(.
    Щоби мандрівники (краєзнавці, фотографи, вчителі місцевих шкіл …не важно! ) у своїх регіонах подібно заглиблювались в реальний перебіг подій щодо цих старожитностей – був би матерьял …чим тормосити народ, жителів…не кажучи вже про тую “владу” .
    пс: “живий” нарис. Шкода що не цілющий

  2. “Духовний Чорнобиль давно вже почався а ми іще тільки його боїмось”
    та ж Ліна Висилівна…

    • Так, її поезія чудова просто. Змушує думати і робити висновки

  3. Мда, от ніяк не думав, що ця церковця дійде до такого прикрого стану… Там в центрі села є велика нова (кін. 19 ст.) мурована церква, то над парафіянами не капає. А ця стара – на цвинтарі.

    • Церкву (чи її залишки) варто було б хоча б накрити. На таке й дозволу не треба від «влади». Було б бажання…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *