Втрачене неповторне

Більш ніж впевнена, що всі ми хоч раз мріяли про машину часу. Щоб повернутися до того, як мамине улюблене горня розіб’ється на сотні керамічних друзок. До того, як непрохане слово злетить із уст. До того, як… З машиною часу можна було б побачити сім чудес античного світу, відвідати Александрійську бібліотеку… Багато чого ще. Але такий зручний пристрій ще не винайшли. Принаймні в інтернет-магазинах не натрапиш.

Але скористатися своєрідною «машиною часу» дали можливість два львів’яни – архітектор Юрій Волощак^[1] та фотограф Володимир Ольхом’як^[2][3]. Вони зробили дарунок нам усім (далеко не тільки організаторам конкурсу!) – у рамках конкурсу ними було завантажено світлини ВТРАЧЕНИХ пам’яток, втрачених фрагментів історії – неповторної, невідтворної. Тієї, яка могла б бути з нами, тієї, якої з нами уже нема…

Юрій Волощак завантажив зроблене ним фото втраченого будинку у Львові, який мав статус пам’ятки історії місцевого значення. У цьому домі мешкав композитор Ярослав Ярославенко. 10 вересня 2008 року новий власник зніс його, щоб спорудити багатоповерхівку^[4][5]. Знаково, що вулиця носить ім’я композитора… а навіть дому його не залишили.

Знаний фотограф Володимир Ольхом’як надав три фотографії. На них:

• Дерев’яна Успенська церква в Яворові, яка мала статус пам’ятки архітектури національного значення. Збудована 1670 року. Згоріла 3 січня 2008 року^[6][7][8].
• Церква Святої Параскеви з дзвіницею (смт Шкло Яворівського району). Церкву було збудовано 1732 року. І церква, і дзвіниця одночасно згоріли 24 липня 2006 року^[9][10].

Чи все, збудоване на віки, – віки протривало? Далебі, ні… Усе минуще, з цим складно посперечатися. Неспинний Час усе перемелює на пил і порох – люди, речі, гори, прекрасне і огидне – все рівне перед ним. І все стає лиш згадкою, тінню тіні. І тільки пам’ять залишається. Передана далі, збережена, розказана. Звісно, що стаття у Вікіпедії не є рівнозначною заміною самим будівлям. Звісно. Але це – певним чином нерукотворна меморіальна таблиця, згадка, яку можуть бачити, читати, знати. Чи матиме такий шанс фотографія, безцінна фотографія, що буде зберігатися у домашньому архіві? Яку побачать тільки найближчі – родичі, друзі, знайомі? Невже дійсно нашій пам’яті місце тільки там?

Місце на серверах – безсоромно дешеве. А дає ж можливість рівного доступу для всіх. І може бути використано як резервна копія – надійніше ж, аніж на персональному комп’ютері. Чи серед паперів. Не залишайте «у шухлядах» миті. Даруйте їм світло дня й увагу тисяч людей. «Рукописи не горять», але й у шухлядах їм не місце…

Не страшно натиснути кнопку «Завантажити фото». Страшно, що ніколи цього не буде зроблено. І все, що залишиться на згадку про якусь втрачену пам’ятку прийдешнім поколінням, буде набір куцих речень у довіднику: Було. Згоріло. Нема…