Переможці кількісних номінацій 2017

Поруч з найкращими фотографіями загалом і за регіонами, ми традиційно відзначаємо тих, чий конкурсний внесок був найрізноманітнішим.
 Церква Різдва Пресвятої Богородиці (дер.), смт Ворохта. © Сергій Криниця, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (дер.) (смт Ворохта Івано-Франківської області). © Сергій Криниця, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Нарешті ми публікуємо результати в кількісних номінаціях — «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» загалом по Україні і по кожній області (з урахуванням коефіцієнту 3 для пам’яток, які сфотографовані вперше).

Кушнірська башта і Вітряна брама, Кам'янець-Подільський, © Крістіна Федорович, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Кушнірська башта і Вітряна брама (місто Кам’янець-Подільський Хмельницької області). © Крістіна Федорович, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Номінація «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток»:

  1. Криниця Сергій Олександрович
  2. Федорович Крістіна Едуардівна
  3. Примас Олександр Вячеславович
  4. Сарапулов Микола Георгійович
  5. користувач AndriiDydiuk*
  6. Постернак Вадим Дмитрович
  7. Ільницький Віталій Іванович
  8. Шестакова Наталія Анатоліївна
  9. Буркут Костянтин Станіславович
  10. Лобода Ольга Павлівна*
Кургани, село Веселівка, © Михайло Потупчик, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Кургани (село Веселівка Теплицького району Вінницької області). © Михайло Потупчик, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Номінація «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток регіону»:

  • Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська*, Хмельницька, Чернівецька — Федорович Крістіна Едуардівна
  • Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Херсонська — Шестакова Наталія Анатоліївна
  • Львівська, Черкаська, місто Київ — Криниця Сергій Олександрович
  • Дніпропетровська, Київська — Сарапулов Микола Георгійович
  • Сумська, місто Севастополь — Лобода Ольга Павлівна
  • АР Крим — Ільницький Віталій Іванович
  • Вінницька — Потупчик Михайло Валентинович
  • Волинська — Галєвський Вячеслав Миколайович
  • Донецька — Кочержинський Артем Іванович, ВКіТДРДА**
  • Луганська — Ковальова Тетяна Миколаївна
  • Рівненська — Постернак Вадим Дмитрович
  • Харківська — Кругляк Тетяна Федорівна
  • Чернігівська — Тарабара Сергій Васильович

* Користувачі AndriiDydiuk та Tern-Ost посіли відповідно 5-е і 8-е місця. Проте оргкомітетом було виявлено порушення регламенту: користувач Tern-Ost вантажив фото, подібні до минулорічних фото AndriiDydiuk (фото тих самих пам’яток, зроблених у той самий день тим самим фотоапаратом), так само AndriiDydiuk вантажив фото, подібні до минулорічних фото користувача Олексій Присяжнюк. Тож оргкомітетом вирішено об’єднати результати користувачів і відняти від їхніх результатів фото, подібні до минулорічних (п. 7.4 регламенту конкурсу). Таким чином Ольга Лобода посіла 10-е місце.

Також Сергій Криниця і Крістіна Федорович вантажили такі самі фото, як на минулих конкурсах. У них також віднято від результатів кількість однакових фото (на розподіл місць не вплинуло).

** ВКіТДРДА та Артем Кочержинський набрали приблизно однакову кількість балів (25 і 22 відповідно). Проте, якщо враховувати фотографії менше 0,5 МПкс, а також вилучені фото, то в Артема Кочержинського буде більше балів, ніж у ВКіТДРДА. Тому оргкомітетом вирішено присудити перемогу в області обом учасникам.

Поміщицька садиба (мур.), с. Зелене, © ВКіТДРДА, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Поміщицька садиба (мур.) (село Зелене Добропільського району Донецької області). © ВКіТДРДА, ліцензія CC-BY-SA-4.0


Оголошення переможців 2017 року триває!

Обласні переможці: Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська

Продовжуємо публікувати фото, що перемогли в номінації «Найкраща світлина області» у цьогорічному конкурсі Вікі любить пам’ятки. Погляньмо на західні області.

Успенський собор, село Біла Криниця. Найкраща світлина Чернівецької області 2017. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Успенський собор, село Біла Криниця. Найкраща світлина Чернівецької області 2017. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Успенський собор старообрядців у селі Біла Криниця на Чернівеччині — пам’ятка архітектури національного значення. Зведений у 1908 році на кошти купців, які таким чином вирішили увічнити пам’ять про свого сина.

За часів Австро-Угорщини, а потім Румунії собор був центром Білокриницької митрополії і всієї Російської православної старообрядницької церкви в Румунії. Після входження Буковини до складу СРСР церкву закрили, а метрополія переїхала до Бреїли. За часів незалежної України в Білій Криниці відновлено богослужіння в соборі.

У Вікісховищі ця світлина набула статусу «якісного зображення» і поповнила галерею якісних фотографій церков з усього світу.

Член журі ВЛП 2017 фотограф Міхіль Вербек відзначає, що йому особливо сподобалося у цьому знімку:

Колір неба дуже добре співвідноситься з кольорами храму.

Йому вторить інший член журі, Юрій Клименко:

Чудова фотографія, що показує не тільки головний об’єкт але й все його середовище, аж до горизонту. Чудове світло, чудові кольори, чудовий фон.

 

Арка старого залізничного мосту у Ворохті. Найкраща світлина Івано-Франківської області 2017. Автор фото — Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Арка старого залізничного мосту у Ворохті. Найкраща світлина Івано-Франківської області 2017. Автор фото — Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Залізничні кам’яні мости у Ворохті — пам’ятка архітектури місцевого значення. Залізницю у Ворохту проклали ще 1894 року, і як видно по фото, бачив міст багато чого. Він входить до переліку найдовших кам’яних мостів Європи та світу (хоч тепер міст і не використовується).

Члени журі обговорювали прийом автора поділити кадр надвоє, захопивши не весь міст. Комусь це видалося зайвим, хтось відмітив, що так кадр отримав свою родзинку. Ось що сказала членкиня журі, адміністраторка української Вікіпедії Ніна Шентюрк:

У цьому випадку поділ кадру навпіл не недолік, а певне протиставлення двох стихій: кам’яна споруда тяжіє до землі, а дерево і трава тягнуться до неба — мертве і живе, темне і соковито-світле.

Панорама Невицького замку. Найкраща світлина Закарпатської області. Авторка фото — Катерина Байдужа, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Панорама Невицького замку. Найкраща світлина Закарпатської області. Авторка фото — Катерина Байдужа, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Невицький замок на Закарпатті — пам’ятка архітектури національного значення. Історія побудови цього кам’яного укріплення сягає XIV століття, і вже не одне сторіччя замок у своєму напівзруйнованому стані.

Однак, як бачимо, фотографині вдалося зробити напрочуд свіжу і живу зимову світлину замку. Так наче й мури виконують іще своє призначення, і на вежі є вартовий.

Члени журі прокоментували це фото так:

C messier:
The branches get in the way, but they don’t hide the monument. Otherwise good.
Роман Бречко:
Загалом добра робота. Невпевнений в користі від гілок, але і шкоди від них ніби немає. / In general a good photo. I’m not sure that there are some benefits in branches, but at the same time I don’t see any issues with them.

Наші переможці — воістину вартові пам’яток культури. Рік за роком вони документують для нащадків пам’ятки України. За цим дописом послідують переможці за іншими областями, не забувайте заходити на цей сайт, щоб дізнатися про них!

Обласні переможці: Харківська, Луганська, Донецька

До вашої уваги переможні фото у номінації «Найкраща світлина області 2017». Починаємо зі сходу України.
Покровський собор), Чугуїв. Найкраща світлина Харківської області 2017. Автор — DyadyaDen, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Покровський собор, Чугуїв. Найкраща світлина Харківської області 2017. Автор — DyadyaDen, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будівлю Покровського собору в Чугуєві освячено 1834 року. У двадцятому столітті вона пережила багато несправедливих перебудов. Храмову будівлю частково відреставрували у 1972, а після передачі церкві у 2010 далі відновлюється коштами вірян. Нині це пам’ятка архітектури національного значення.

Знімок коментує член журі, фотограф Георгій Чернілєвський:

ІДЕАЛЬНИЙ МОМЕНТ

Фотографія архітектури – справа неспішна, оскільки головний об’єкт нерухомий. Але саме в цій роботі автору вдалося спіймати ідеальний момент для зйомки. Насичені кольори заходу сонця, хмар і ясного неба дуже вдало опинилися в одному кадрі. Освітлення і колір створюють урочисте й одночасно тривожний настрій. Вічність і коротка мить поєдналися у цій роботі.

Залізничний вокзал, Сватове. Найкраща світлина Луганської області 2017. Автор — Олександр Павленко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Залізничний вокзал, Сватове. Найкраща світлина Луганської області 2017. Автор — Олександр Павленко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Залізничний вокзал у Сватовому — пам’ятка архітектури й містобудування місцевого значення. Збудований у 1903 році.

Коментувати продовжує Георгій Чернілєвський:

КОЛІР

Дуже цікавий нічний знімок, в якому автор експериментував з кольоровими фільтрами.
Окрім від початку складного освітлення, додано тонування зеленим і пурпуровим відтінками. Результат вийшов яскравим і при цьому збалансованим. Не зважаючи на спеціальні художні прийоми, знімок зберіг свою енциклопедичну значимість.

 

Воскресенська церква, Слов'янськ. Найкраща світлина Донецької області 2017. Автор — Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Воскресенська церква, Слов’янськ. Найкраща світлина Донецької області 2017. Автор — Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

У Донецькій області цього року переміг не Святогірський монастир. Так, в області є й інші пам’ятки.

Воскресенська церква у Слов’янську — пам’ятка архітектури місцевого значення. Збудована у 1775 році, реставрована у 1980-х. Приймала у себе святогірських монахів, які служити тут, коли був закритим Свято-Успенський монастир.

Член журі фотограф Міхіль Вербек поставив цьому знімку 10 балів з 10 і прокоментував своє рішення дуже коротко:

Beautiful purple colours.

І підкреслив, як цікаво колір неба і колір храму на фотографії майже однакові.

Член журі Роман Бречко коментує світлину так:

Сильна робота! Хотілось би, щоб пам’ятка займала трохи більше простору в кадрі, але тим не менше виглядає гарно.


Дякуємо авторам! Продовжуємо публікувати переможців за регіонами, тож не перемикайтесь.

Конкурсні світлини потрапили до друкованого видання

16 листопада у Державні науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Г. Заболотного відбулася презентація серії бібліографічних покажчиків «Малі міста України». У виданні вміщено бібліографічну інформацію про всі малі міста України, історичні довідки про місто, а для ілюстрування використано світлини фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Покажчики є результатом соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України», ініційований працівниками ДНАББ ім. В. Г. Заболотного у 2008 р. під егідою Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Джерельною базою стали матеріали фондів ДНАББ ім. В. Г. Заболотного.

Основною метою проекту організатори визначили активізацію науковців, громадськості, місцевого населення до вивчення історії архітектури, будівництва і культури малих міст, архітектурних пам’яток, збереження історико-архітектурної спадщини малих міст України, що нині є актуальною проблемою. Continue reading

9 грудня — церемонія нагородження переможців

WLM-logo-ukЦеремонія нагородження переможців української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» відбудеться 9 грудня 2017 року (субота) у Києві. На захід запрошуємо призерів за всіма номінаціями, учасників фотоконкурсу, журі. Подія відбудеться у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного (проспект Перемоги, 50), початок о 12:00.

Приміщення вибране невипадково — значна частина пам’яток України, що є основними об’єктами фотоконкурсу, є пам’ятками архітектури. Також цього року бібліотека успішно завершила свій дев’ятирічний проект «Історія малих міст України», що передбачав підготовку та публікацію серії бібліографічних покажчиків, ілюстраціями для яких, зокрема, стали і світлини із фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Думаємо, що нашим учасникам буде цікаво побачити й погортати книжки зі своїми роботами.

Журналістам необхідно отримати акредитацію; просимо писати на адресу wlm-ua @ wikimedia.org або телефонувати за номером 0673437434 (Анна Хроболова).

Довідка: Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного — це єдина бібліотека державного значення з будівництва та архітектури в Україні.

Журі конкурсу Вікі любить пам’ятки 2017: хто ці люди?

Традиційно до журі фотоконкурсу Вікі любить пам’ятки входить три типи осіб:

  • досвідчені вікіпедисти, які можуть оцінити, наскільки фото ілюстративні для статей Вікіпедії;
  • [професійні] фотографи, які можуть оцінити якість і художню цінність знімків (часто це переможці нашого конкурсу попередніх років);
  • краєзнавці, історики, пам’яткознавці, які можуть оцінити, наскільки світлини передають цінність пам’ятки.

Тримати журі в секреті від учасників — частина підступного плану оргкомітету.

Знайомтеся ж тепер 🙂

  • Костянтин Брижниченко — фотограф, призер конкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2015 і 2016 року, переможець міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014 з фотографією Святогірської лаври.
  • Роман Бречко — фотограф, переможець «Вікі любить пам’ятки» 2016
  • Юрій Клименко — фотограф, призер «Вікі любить пам’ятки» 2014
  • Євген Самученко — тревел-фотограф, AFIAP. Улюблений напрям фотографії — нічна зйомка. Призер численних міжнародних конкурсів, у тому числі WLM Україна 2014, WLM Грузія 2016, WLE Україна (2015, 2016), WLE Nepal (2015, 2017), WLE Unesco Biosphere reserve 2016. Автор 10 «вибраних» і 3 «якісних» зображень у Вікісховищі
  • Ніна Шентюрк — досвідчена вікіпедистка, адміністраторка української Вікіпедії
  • Володимир Лініков — історик, співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею. Царина наукових інтересів – друга світова війна та історія приватної фотографії першої третини ХХ ст. Фотограф, член НСФХУ. У творчому доробку наукові статті та фотоілюстрації для понад десяти альбомів про Запорізьку область та промисловість регіону.
  • Міхіль Вербек (користувач:Michielverbeek; Нідерланди) — фотограф, активний користувач і автор «якісних зображень» у Вікісховищі, переможець фотоконкурсів зокрема WLM у Нідерландах та Німеччині. Особливо пишається тим, що PostNL (національна пошта Нідерландів) використала одну з його фотографій для офіційної марки (див. фото нижче).
  • Райнгольд Меллер (користувач:Ermell; Німеччина) — музикант на пенсії, фотограф, автор понад 3300 «якісних зображень» у Вікісховищі, призер конкурсів Wiki Loves Earth та Wiki Loves Monuments у Німеччині 2015—2017 років, а також численних конкурсів Вікісховища
  • Арільд Воген (користувач:ArildV; Швеція) — активний вікімедієць, перший вікімедист-резидент у світі, працює в Шведському університеті сільськогосподарських наук. Був менеджером першого Wiki Loves Monuments у Швеції 2011 року і сам автор понад 2800 «якісних зображень».
  • Ансгар Коренг (користувач:Code; Німеччина) — фотограф, любитель архітектури, за фахом суддя, переміг у міжнародному конкурсі Wiki Loves Monuments 2016 зі своєю фотографією місцевого суду в Берліні, співзасновник Commons Photographers User Group.
  • Користувач:C messier; Греція — фотограф, автор понад 1500 «якісних зображень» у Вікісховищі, призер нідерландської частини фотоконкурсу Wiki Loves Monuments 2017.
  • Володимир Ньорба — голова Спілки фотохудожників Закарпаття, автор краєзнавчих нарисів та фотоальбомів
  • Михайло Делеган — заступник директора з наукової роботи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України
  • Василь Мельниченко — історик, професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, донедавна — директор навчально-наукового інституту історії і філософії цього університету, голова Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, лауреат премії імені Дмитра Яворницького.
  • Оксана Сулима — краєзнавець, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського (Полтава).
  • Георгій Чернілєвський — вікіпедист, фотограф, адміністратор Вікісховища. Активний користувач Вікісховища з 2007 року. Автор світлин, які отримали статус «вибраних зображень» в розділах англійською, німецькою, іспанською, португальською, польською, китайською, турецькою та інших Вікіпедій. Був членом журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» 2013—2015 років.
  • Юрій Палкін — провідний науковий співробітник Харківського науково-методичного центру охорони культурної спадщини
Святогірська лавра. Найкраще фото міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014. Автор фото: Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Святогірська лавра. Найкраще фото міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014. Автор фото: Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Стокгольмська ніч.

Стокгольмська ніч. Автор фото: Володимир Лініков, публікується з дозволу

Вантовий міст через річку Бергсе-Маас поблизу Хосздена. Автор фото: Міхіль Вербек, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

Вантовий міст через річку Бергсе-Маас поблизу Хосздена. Автор фото: Міхіль Вербек, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

Вестибюль і повітряні сходи місцевого суду у Берліні (Німеччина) щороку відвідують тисячі людей. Найкраща світлина міжнародного етапу конкурсу Wiki Loves Monuments 2016. Автор фото: Ансгар Коренг, вільна ліцензія cc by 3.0

Вестибюль і повітряні сходи місцевого суду у Берліні (Німеччина) щороку відвідують тисячі людей. Найкраща світлина міжнародного етапу конкурсу Wiki Loves Monuments 2016. Автор фото: Ансгар Коренг, вільна ліцензія cc by 3.0

Нагороджено переможців спецномінації Київської Малої академії наук

30 жовтня 2017 року у Державному політехнічному музеї «КПІ ім. Ігоря Сікорського» відбулося нагородження переможців спеціальної номінації «Київська Мала академія наук». 

Учасники спецномінації Київської Малої академії наук у фотоконкурсі «Вікі любить пам'ятки» 2017 разом з її організаторами

Учасники спецномінації Київської Малої академії наук у фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки» 2017 разом з її організаторами. Авторка: AnnaKhrobolova (WMUA), CC-Zero

У заході взяли участь представники КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді» та ГО «Вікімедіа Україна», учасники та переможці конкурсу «Вікі любить пам’ятки» у номінації для слухачів МАН.

Зі вступним словом виступив Володимир Васинюк, директор КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді». Він зауважив, що участь МАНівців у різноманітних заходах, у тому числі фотоконкурсі пам’яток культури, окрім допомоги місії конкурсу, сприяє і всебічному розвитку школярів.

Ілля Корнійко, голова правління ГО «Вікімедіа Україна» подякував школярам за участь і розповів, чого вартує організаторам конкурсу зібрати списки пам’яток для його проведення.

Важливою частиною заходу було урочисте підписання договору про співпрацю між КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді» та громадською організацією «Вікімедіа Україна». Обидва керівники організацій висловили впевненість у плідній подальшій співпраці, тепер з юридичним підґрунтям.

Звісно, найприємнішим було нагородження переможців спеціальної номінації «Київська Мала академія наук» в українській частині міжнародного фотоконкурсу пам’яток культурної спадщини Wiki Loves Monuments. Школярі отримали призи від КМАН і сувенірну продукцію з символікою «Вікі любить пам’ятки» і Вікіпедії від організаторів конкурсу.

Наступний етап співпраці — конкурс статей «МАНівці пишуть Вікіпедію» серед київських слухачів МАН. Упродовж листопада вони можуть писати та/або покращувати статті у Вікіпедії на теми, дотичні до своєї науково-дослідницької роботи. Номінації конкурсу: Культура; Техніка; Природа; Біографія Мовознавство і література; Екологія та інженерія; Переклад.

Щодо участі у конкурсі статей учасники можна звертатися до Віти Ращук, методиста відділу впровадження інформаційних та інноваційних технологій Київської Малої академії наук, а запитання по власне роботі у Вікіпедії писати Вірі Моторко, редакторці Вікіпедії.

Фрагмент пам'ятнику Лядські ворота 0,3

Фрагмент пам’ятника над Лядськими воротами. Автор: Mish.Lukash, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Велика дзвiниця Києво-Печерської лаври

Велика дзвiниця Києво-Печерської лаври. Автор: Олександр Чорношкур, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченко у парку

Пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченко у парку. Авторка: Sasha.Peshkova, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Сергій Зисько — призер Wiki Loves Monuments у Грузії

Український фотограф, учасник нашого конкурсу, Сергій Зисько став призером Wiki Loves Monuments 2017 у Грузії — його фото зайняло друге місце. Ми вирішили поспілкуватися про це із Сергієм.

Храм Метехі, Тбілісі. Фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Храм Метехі, Тбілісі. Фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

— Ви були призером «Вікі любить Землю 2016», завантаживши найкращі фото Тернопільської та Хмельницької областей, брали участь у «Вікі любить пам’ятки» — в Україні. Як же вдалося «подружитися» з конкурсом у Грузії? 🙂

У конкурсах «Вікі любить…» беру участь лише з того року. Маю велику колекцію фото, от і вирішив поділитись, щоб їх побачили усі.
Відомо ж, що «Вікі любить пам’ятки» — міжнародний конкурс. Перед поїздкою до Грузії переконався, що відбудеться Wiki Loves Monuments 2017 in Georgia, і вже знав, що хочу взяти в ньому участь.

— А як готувалися? Вчили мову? Адже всі списки пам’яток грузинською.

Заздалегідь ознайомився на сторінках конкурсу з об’єктами природи, парками, заповідниками і пам’ятками в тих місцях, де мав побувати. По природних все просто, коротко і ясно, а от з пам’ятками було складніше: там все грузинською, а мови не знаю. Вирішив, що фотографу́ю — а потім розберусь.
По приїзду, прийшов час розбиратись, а часу було обмаль, кінець вересня і залишається декілька днів, щоб обробити і завантажити фото. Сайт конкурсу досить зручний: є карта Грузії з містами, вибираєш місто Тбілісі, одразу список об’єктів, і тут головна проблема: дуже багато неосвітлених і все по-грузинськи. Один з варіантів — копіювати і перекладати; довго, але може бути… Так як часу було мало, то просто по тих містах, де був, шукав освітлені об’єкти, впізнавав і завантажував.
Під час подорожі не запам’ятовував назви церков, храмів… деякі знімав здалеку, тому інформації про них не знав. Допоміг Google Maps: на карті позначені всі вони, назви і розташування.

— Попри всі труднощі, сфотографували храм Метехі у Тбілісі й опинилися серед призерів!

Першим завантажив саме те фото, яке і зайняло друге місце. Там було дві варіації, дві панорами, ця виявилась кращою, і саме на неї і надіявся. Хоча фото було зроблене просто так, бо неймовірно гарне місце. Храм, який є пам’яткою, вже потім впізнав у списках 🙂
Встиг до закінчення часу завантажити лише 63 фото 8-10 об’єктів. Багато ще об’єктів не знайшов, їх уже в наступному році.

— Як воно в порівнянні з пошуками і фотографуванням пам’яток для українського конкурсу?

Різницю між нашими конкурсами, ще не знаю, вперше приймаю участь в обох. В українському простіше, бо все знайоме і своє, там лише мова є перешкодою і незнання про розташування пам’яток, але маючи бажання все можна осилити. В національному конкурсі Грузії немає такої масовості, як у нас, всього 2051 у порівнянні з нашими майже 38 000… зате результати швидші. І помітив там лише топ-10 і все (може пізніш ще якісь категорії будуть, поки що лише переможців опублікували), а у нас більше номінацій.

— Чи плануєте далі брати участь у наступних фотоконкурсах для Вікіпедії?

Також братиму участь і в Wiki Loves Earth 2018 in Georgia. В планах і надалі брати участь, адже часто подорожую, і маю бажання ділитись фото 🙂
Усім раджу: робіть гарні фото, не женіться за кількістю, втрачаючи якість, адже ці фото побачать у всьому світі, і колись наші нащадки дивитимуться на них!

PS. Загалом, фотографії аж трьох українців посіли місця у найкращому десятку «Вікі любить пам’ятки» 2017 у Грузії! Про інших також напишемо 🙂 
Також, якщо у вас є що розповісти про свої походеньки на нашому конкурсі — дайте нам знати, і ми залюбки опублікуємо вашу історію!

Як поліпшити конкурс? Роздуми про ефективність і справедливість…

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Вітчизняна частина конкурсу Wiki Loves Monuments проводилася вже вшосте. За шість років Вікісховище поповнилося двома сотнями тисяч зображень памяток архітектури, історії, археології… Автор цих рядків брав участь в конкурсі 4 рази як конкурсант та двічі як член жюрі, двічі перемагав у кількісній номінації, ще раз – в якісній. Накопичений чималий досвід, в тому числі бачення проблем, які заважають проводити конкурс якнайефективніше з метою наповнення Вікіпедії та сховища зображення якмога більше обєктів культурної спадщини.

Мова тут йтиме про кількісну номінацію. Питання якості зображень, звичайно ж є актуальним також, але здебільшого проявляється воно знову ж таки через намагання конкурсантів забезпечити якмога більшу кількість завантажень.

Ще з часів першого конкурсу у 2012 році конкурсантам стала зрозумілість певної несправедливості розподілу балів в кількісній номінації, коли обєкт зфотографований, приміром, в центрі Львова (на хвилиночку, лише одна площа Ринок містить 50 обєктів!!!), і об’єкт освітлинений в далекому глухому селі (а він там часто один-єдиний) оцінювався однаково. Тобто витрати часу, сил, грошей, зрештою, для добирання до далеких обєктів правилами конкурсу нівелювалися. Вже тоді зайшла мова про врахування назвімо його умовно «регіонального коефіцієнту» який такі зусилля стимулював би. Але тоді не було чіткого бачення, якими би ці коефіцієнти мали б бути.

За 3 роки проблема проявила себе, коли стало зрозуміло, що конкурсантам в погонею за кількістю вигідінше використовувати вже накопичені архіви, аніж їздити далекими регіонами в пошуках нових неосвітлинених пам’яток. В конкурсі 2015го року був використаний коефіцієнт 2 (а з 2016-го – 3) для неосвітлинених об’єктів. Це певним чином пожвавило конкурс, проте в цілому проблему не вирішило. Відкрийте та порівняйте конкурсні списки обєктів в м.Київ та, приміром, Вінницької області. Коли перші можуть похвалитися світлиною в кожному рядку, то другі (обласний центр та міста обласного значення не беремо до уваги) – здебільшого скупим «Завантажити фото». Кожен дотичний до конкурсу знає, що це значить – жодного фото даного обєкту у Вікісховищі досі немає.

То чому ж коефіцієнт 3 для неосвітлинених слабо стимулює конкурсантів полювати за такими об’єктами? Бо, ж якщо послуговуватися попередніми підсумками кількісної номінації 2017 року, у лідерів перегонів завантажених фото неосвітлинених об’єктів 300–400, тоді як загальна кількість у тих же лідерів збільшується щороку на 1000.

Поясню на власному прикладі. Влітку у відпустку я чесно простував «неосвітлиненими» просторами рідної Черкащини та сусідньої Вінничини. «Врожай» був різним. Якогось дня вдалося вполювати аж 18 (то мій власний рекорд) обєктів в далекому Томашпільському районі Вінничини, а якогось всього 2 – сусідній Канівський район (та й то, 1 з цих 2 обєктів згодом виявився освітлиненим, бо напередодні конкурсу робот таки знайшов його світлину у Вікісховищі). От і порахуємо, витративши цілий день, намагаючись освітлинити те, чого бракує у Вікісховищі, я зміг заробити на конкурс від 4х (1*3+1) до 54х (18*3) балів.

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Прийшов вересень – місяць конкурсу, видалися вільні вихідні і я мав вибір – чи далі простувати «неосвітлиненою» Черкащиною і привозити свої 10-50 балів, а чи таки постаратися перемогти в загальному заліку за діючими правилами. Всі ми маємо амбіції, іноді, як в моєму випадку, більше ніж совісті 🙂 Тому я поїхав до Києва. За 2 дні я перефотографував весь музей в Пирогові, значний кавалок Байкового кладовища, ще й побіжно ВДНГ та не відвідувані раніше з фотоапаратом вулиці. В підсумку за 2 дні такої прогулянки я привіз 500!!! балів на десятки (якщо не сотні) разів заїжджених обєктах. Мені добре, (знову ж таки за попередніми даними) я високо піднявся у загальному рейтингу. Але чи є від цього користь Вікіпедії??? Вікісховищу реально бракує ще одного (серед десятків подібних) фото могили Максима Рильського?

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Ну та Бог із ним, із Рильським. Але, врахуйте наступне – із своїх 5687 завантажень у 2017 р. автор цих рядків завантажив 1126 фото об’єктів з м.Київ, 883 фото зі Львова, 739 фото з м.Одеса та 105 світлин з м.Харків. Тобто сумарно кількість постійно і масово фотографованих міст з надвисокою концентрацією пам’яток склало… рівно ПОЛОВИНУ загального завантаження. Пропустимо той факт, що іноді через лінь інших конкурсантів (виявляється, ніхто до мене не здогадався шукати неосвітлинені об’єкти Личаківського чи Байкового кладовища всередині полів), а часто через проблему несвободи панорами (певен, що вілли в Професорській колонії м.Львова фотографували і до мене, але потім ті фото видаляли з Вікісховища) і в цих містах є неосвітлинені об’єкти. Все ж їх доступність значно вища, ніж приміром єдина церква віддаленого села. Яку проблему це породжує? Дуже просто. Щорічні лідери перегонів обросли вже такими фотоархівами, що формують занадто високий вхідний бар’єр для новачків, які б хотіли позмагатися в кількісній номінації. Якщо правила не змінити, ми так і змагатимемося між собою, і зрештою, перемагатиме той, хто матиме більше вільного часу у вересні для завантаження фото в рамках конкурсу 🙂

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд...

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд…

З цим стають зрозумілими причини ще однієї проблеми, вже згаданої вище якості. Не скажу за інших, але на власному прикладі – оті нещасні 2 обєкти далеких сіл на Канівщині чи як на заглавному фото на Крижопільщині я фотографував довго і ретельно. Ще б пак, я витратив стільки енергії, щоби сюди дістатися! Я шукав вигідні ракурси та чекав гарного світла. Що я робив в Києві? Правильно, я швидко йшов вулицею, озираючись навкруги, на постійно клацав затвором не зупиняючись біля кожного обєкту та лінуючись навіть іноді міняти обєктив, коли того вимагав сюжет. Бо ж об’єктів купа, а час обмежений, треба встигнути якмога більше. До того ж якість знимка жодним чином не впливає на кількість балів. То яка різниця? Знову ж таки, для мене як конкурсанта, не Вікіпедії. Більше того, в погоні за кількістю завантажень я часто просто ті знимки не редагував. Просто вирівняти вертикалі і то бракувало часу серед тисяч цих безкінечних фото чиншових кам’яниць на львівських, київських та одеських вулицях. Звісно, фото вантажаться за вільною ліцензією і те редагування може зробити хтось інший. Але покладемо руку на серце, хто за вас редагуватиме ваші знимки, тим паче, якщо фото цих об’єктів і так не бракує на Вікісховищі?

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах 🙁

То ж чи потрібні Вікіпедії такі перегони? Мені здається, що ні. Цього року Україна знову посіла 1ше місце серед всіх країн-учасниць по кількості завантажень. То може вже досить прагнути кількісного лідерства і боротися за якісне?

Що я пропоную? Звичайно оцінити важкодоступність кожного об’єкта – задача не під силу ні оргкомітету, ні волонтерам. Проте можна піти простішим шляхом, встановлюючи той «регіональний коефіцієнт» таким чином:

1ша група. Міста з високою концентрацією пам’яток. Як правило списки пам’яток в таких містах розміщуються на декількох сторінках і досягають подекуди декілька тисяч. За досвідом, гуляючи вулицями цих міст за день легко можна отримати фото 150-200 об’єктів. До них належать Київ, Харків, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Полтава та Кропивницький (останні 3 – дискусійно, позаяк кількість об’єктів там все ж значно нижча ніж в перших 4, тож їх можна віднести і до 2ї групи). Фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 1 бал.

2га група. Обласні центри та міста обласного значення. Виділити їх програмно при підрахунку балів не складно. Формат ID для них «хх-1хх-хххх» на відміну від «хх-2хх-хххх» для наступних категорій. За день в середньому в таких містах можна отримати 50-100 світлин різних об’єктів культурної спадщини. Звісно, розподіл нерівномірний. Приміром місто обласного значення Черкаської області Ватутіне містить лиш 4 пам’ятки, але для спрощення процедури таким можна знехтувати. Тим паче, як правило дістатися таких міст не складає жодної проблеми. Отже фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 2 бали.

3тя група. Районні центри (крім міст обласного значення). Виділити їх з сільського регіону складніше, позаяк вони мають перші 5 цифр в ID такі з самі, що і весь район. Проте, гадаю, це завдання під силу нашим ІТ-геніям з Вікімедії. Ці населені пункти мають в середньому значно меншу концентрацію пам’яток, ніж міста з 2ї групи. В середньому 10-30, але транспортна інфраструктура все ж розвинутіша, ніж у випадку останньої групи. То ж фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 5 балів.

І нарешті 4та група. Сільська місцевість. Всі інші населені пункти та об’єкти за їх межами. Звісно, різниця тут може бути дуже відчутною. Приміські села є легкостоступними в плані розвинутої транспортної інфраструктури та відстані, сіл за 30 км від райцентру з убитою дорогою дістатися дуже складно. В одному селі може бути з десяток об’єктів, в іншому – лиш 1. Але врахувати всі ці розбіжності нереально. Тому усереднено – фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 10 балів.

На перший погляд коефіцієнт в 10 балів може здатися завеликим. Але порахуємо. Ще раз – мій особистий рекорд за день для сільської місцевості, це 18 об’єктів. То ж 180 балів. Для міст з першої групи отримати ті самі 180 не є аж такою проблемою.

Тому все паритетно. Хто хоче – фотографує об’єкти в далеких селах, хто ні – лишається і гуляє з фотоапаратом вулицями Києва, Львова, Одеси… Обоє отримають однакову винагороду за свою працю.

Звісно, щоби стимулювати фотографувати неосвітлинені об’єкти, в чому зацікавлена Вікіпедія в першу чергу, варто зберегти коефіцієнт 3. Іншими словами – вперше освітлинений об’єкт в м.Львів оцінюватиметься в 3 бали, а в сільській місцевості в 30. Але, гадаю, це справедливо.

Звісно, пропоновані зміни мають застосовуватися до нового конкурсу. Сподіваюся вони стануть темою для жвавого обговорення і можливого вдосконалення. Але бажано, щоби за результатами обговорення оргкомітет якмога скоріше ухвалив зміни до регламенту конкурсу з тим, щоб конкурсанти могли ефективніше підготуватися до наступного конкурсу за новими правилами.

Сергій Криниця (Haidamac)

“Нікого нема, всі пішли на фронт”

Пішли, знаєте, на передову війни за врожай, за результати. Таку табличку на нашому блозі, і взагалі скрізь, треба було почепити 1 жовтня. А то ж ви, либонь, подумали, що якийсь фотометеорит влучив у криївку оргкомітету і всі вимерли, як динозаври.

Каюсь, не зробила наперед; а минулий тиждень ми всі були закручені у конкурсному вирі: кого зайняло приготування до нагородження переможців нашого сестринського конкурсу «Вікі любить Землю» (оргкомітет двох конкурсів, звісно, різні, але трошки перетинаються), хто розбирається з перипетіями списків, які полишались, хто розбирає надіслані фото на добрі і не дуже.

Ще одну причину мовчанки декого (наприклад, мене) можна побачити в попередньому дописі.

Але ми живі. Переможці кількісних номінацій будуть тоді, коли будемо впевнені у своїх числах, бо нема нічого гіршого, ніж махати навздогін «ой ні, ми помилились».

Поки що ось так. Уповаємо на вашу безмірну батьківську терплячість до цього конкурсу-дитяти, якому так мало рочків, що ще й в школу не ходить. 🙄

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0