Сергій Зисько — призер Wiki Loves Monuments у Грузії

Український фотограф, учасник нашого конкурсу, Сергій Зисько став призером Wiki Loves Monuments 2017 у Грузії — його фото зайняло друге місце. Ми вирішили поспілкуватися про це із Сергієм.

Храм Метехі, Тбілісі. Фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Храм Метехі, Тбілісі. Фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

— Ви були призером «Вікі любить Землю 2016», завантаживши найкращі фото Тернопільської та Хмельницької областей, брали участь у «Вікі любить пам’ятки» — в Україні. Як же вдалося «подружитися» з конкурсом у Грузії? 🙂

У конкурсах «Вікі любить…» беру участь лише з того року. Маю велику колекцію фото, от і вирішив поділитись, щоб їх побачили усі.
Відомо ж, що «Вікі любить пам’ятки» — міжнародний конкурс. Перед поїздкою до Грузії переконався, що відбудеться Wiki Loves Monuments 2017 in Georgia, і вже знав, що хочу взяти в ньому участь.

— А як готувалися? Вчили мову? Адже всі списки пам’яток грузинською.

Заздалегідь ознайомився на сторінках конкурсу з об’єктами природи, парками, заповідниками і пам’ятками в тих місцях, де мав побувати. По природних все просто, коротко і ясно, а от з пам’ятками було складніше: там все грузинською, а мови не знаю. Вирішив, що фотографу́ю — а потім розберусь.
По приїзду, прийшов час розбиратись, а часу було обмаль, кінець вересня і залишається декілька днів, щоб обробити і завантажити фото. Сайт конкурсу досить зручний: є карта Грузії з містами, вибираєш місто Тбілісі, одразу список об’єктів, і тут головна проблема: дуже багато неосвітлених і все по-грузинськи. Один з варіантів — копіювати і перекладати; довго, але може бути… Так як часу було мало, то просто по тих містах, де був, шукав освітлені об’єкти, впізнавав і завантажував.
Під час подорожі не запам’ятовував назви церков, храмів… деякі знімав здалеку, тому інформації про них не знав. Допоміг Google Maps: на карті позначені всі вони, назви і розташування.

— Попри всі труднощі, сфотографували храм Метехі у Тбілісі й опинилися серед призерів!

Першим завантажив саме те фото, яке і зайняло друге місце. Там було дві варіації, дві панорами, ця виявилась кращою, і саме на неї і надіявся. Хоча фото було зроблене просто так, бо неймовірно гарне місце. Храм, який є пам’яткою, вже потім впізнав у списках 🙂
Встиг до закінчення часу завантажити лише 63 фото 8-10 об’єктів. Багато ще об’єктів не знайшов, їх уже в наступному році.

— Як воно в порівнянні з пошуками і фотографуванням пам’яток для українського конкурсу?

Різницю між нашими конкурсами, ще не знаю, вперше приймаю участь в обох. В українському простіше, бо все знайоме і своє, там лише мова є перешкодою і незнання про розташування пам’яток, але маючи бажання все можна осилити. В національному конкурсі Грузії немає такої масовості, як у нас, всього 2051 у порівнянні з нашими майже 38 000… зате результати швидші. І помітив там лише топ-10 і все (може пізніш ще якісь категорії будуть, поки що лише переможців опублікували), а у нас більше номінацій.

— Чи плануєте далі брати участь у наступних фотоконкурсах для Вікіпедії?

Також братиму участь і в Wiki Loves Earth 2018 in Georgia. В планах і надалі брати участь, адже часто подорожую, і маю бажання ділитись фото 🙂
Усім раджу: робіть гарні фото, не женіться за кількістю, втрачаючи якість, адже ці фото побачать у всьому світі, і колись наші нащадки дивитимуться на них!

PS. Загалом, фотографії аж трьох українців посіли місця у найкращому десятку «Вікі любить пам’ятки» 2017 у Грузії! Про інших також напишемо 🙂 
Також, якщо у вас є що розповісти про свої походеньки на нашому конкурсі — дайте нам знати, і ми залюбки опублікуємо вашу історію!

Як поліпшити конкурс? Роздуми про ефективність і справедливість…

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Вітчизняна частина конкурсу Wiki Loves Monuments проводилася вже вшосте. За шість років Вікісховище поповнилося двома сотнями тисяч зображень памяток архітектури, історії, археології… Автор цих рядків брав участь в конкурсі 4 рази як конкурсант та двічі як член жюрі, двічі перемагав у кількісній номінації, ще раз – в якісній. Накопичений чималий досвід, в тому числі бачення проблем, які заважають проводити конкурс якнайефективніше з метою наповнення Вікіпедії та сховища зображення якмога більше обєктів культурної спадщини.

Мова тут йтиме про кількісну номінацію. Питання якості зображень, звичайно ж є актуальним також, але здебільшого проявляється воно знову ж таки через намагання конкурсантів забезпечити якмога більшу кількість завантажень.

Ще з часів першого конкурсу у 2012 році конкурсантам стала зрозумілість певної несправедливості розподілу балів в кількісній номінації, коли обєкт зфотографований, приміром, в центрі Львова (на хвилиночку, лише одна площа Ринок містить 50 обєктів!!!), і об’єкт освітлинений в далекому глухому селі (а він там часто один-єдиний) оцінювався однаково. Тобто витрати часу, сил, грошей, зрештою, для добирання до далеких обєктів правилами конкурсу нівелювалися. Вже тоді зайшла мова про врахування назвімо його умовно «регіонального коефіцієнту» який такі зусилля стимулював би. Але тоді не було чіткого бачення, якими би ці коефіцієнти мали б бути.

За 3 роки проблема проявила себе, коли стало зрозуміло, що конкурсантам в погонею за кількістю вигідінше використовувати вже накопичені архіви, аніж їздити далекими регіонами в пошуках нових неосвітлинених пам’яток. В конкурсі 2015го року був використаний коефіцієнт 2 (а з 2016-го – 3) для неосвітлинених об’єктів. Це певним чином пожвавило конкурс, проте в цілому проблему не вирішило. Відкрийте та порівняйте конкурсні списки обєктів в м.Київ та, приміром, Вінницької області. Коли перші можуть похвалитися світлиною в кожному рядку, то другі (обласний центр та міста обласного значення не беремо до уваги) – здебільшого скупим «Завантажити фото». Кожен дотичний до конкурсу знає, що це значить – жодного фото даного обєкту у Вікісховищі досі немає.

То чому ж коефіцієнт 3 для неосвітлинених слабо стимулює конкурсантів полювати за такими об’єктами? Бо, ж якщо послуговуватися попередніми підсумками кількісної номінації 2017 року, у лідерів перегонів завантажених фото неосвітлинених об’єктів 300–400, тоді як загальна кількість у тих же лідерів збільшується щороку на 1000.

Поясню на власному прикладі. Влітку у відпустку я чесно простував «неосвітлиненими» просторами рідної Черкащини та сусідньої Вінничини. «Врожай» був різним. Якогось дня вдалося вполювати аж 18 (то мій власний рекорд) обєктів в далекому Томашпільському районі Вінничини, а якогось всього 2 – сусідній Канівський район (та й то, 1 з цих 2 обєктів згодом виявився освітлиненим, бо напередодні конкурсу робот таки знайшов його світлину у Вікісховищі). От і порахуємо, витративши цілий день, намагаючись освітлинити те, чого бракує у Вікісховищі, я зміг заробити на конкурс від 4х (1*3+1) до 54х (18*3) балів.

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Прийшов вересень – місяць конкурсу, видалися вільні вихідні і я мав вибір – чи далі простувати «неосвітлиненою» Черкащиною і привозити свої 10-50 балів, а чи таки постаратися перемогти в загальному заліку за діючими правилами. Всі ми маємо амбіції, іноді, як в моєму випадку, більше ніж совісті 🙂 Тому я поїхав до Києва. За 2 дні я перефотографував весь музей в Пирогові, значний кавалок Байкового кладовища, ще й побіжно ВДНГ та не відвідувані раніше з фотоапаратом вулиці. В підсумку за 2 дні такої прогулянки я привіз 500!!! балів на десятки (якщо не сотні) разів заїжджених обєктах. Мені добре, (знову ж таки за попередніми даними) я високо піднявся у загальному рейтингу. Але чи є від цього користь Вікіпедії??? Вікісховищу реально бракує ще одного (серед десятків подібних) фото могили Максима Рильського?

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Ну та Бог із ним, із Рильським. Але, врахуйте наступне – із своїх 5687 завантажень у 2017 р. автор цих рядків завантажив 1126 фото об’єктів з м.Київ, 883 фото зі Львова, 739 фото з м.Одеса та 105 світлин з м.Харків. Тобто сумарно кількість постійно і масово фотографованих міст з надвисокою концентрацією пам’яток склало… рівно ПОЛОВИНУ загального завантаження. Пропустимо той факт, що іноді через лінь інших конкурсантів (виявляється, ніхто до мене не здогадався шукати неосвітлинені об’єкти Личаківського чи Байкового кладовища всередині полів), а часто через проблему несвободи панорами (певен, що вілли в Професорській колонії м.Львова фотографували і до мене, але потім ті фото видаляли з Вікісховища) і в цих містах є неосвітлинені об’єкти. Все ж їх доступність значно вища, ніж приміром єдина церква віддаленого села. Яку проблему це породжує? Дуже просто. Щорічні лідери перегонів обросли вже такими фотоархівами, що формують занадто високий вхідний бар’єр для новачків, які б хотіли позмагатися в кількісній номінації. Якщо правила не змінити, ми так і змагатимемося між собою, і зрештою, перемагатиме той, хто матиме більше вільного часу у вересні для завантаження фото в рамках конкурсу 🙂

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд...

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд…

З цим стають зрозумілими причини ще однієї проблеми, вже згаданої вище якості. Не скажу за інших, але на власному прикладі – оті нещасні 2 обєкти далеких сіл на Канівщині чи як на заглавному фото на Крижопільщині я фотографував довго і ретельно. Ще б пак, я витратив стільки енергії, щоби сюди дістатися! Я шукав вигідні ракурси та чекав гарного світла. Що я робив в Києві? Правильно, я швидко йшов вулицею, озираючись навкруги, на постійно клацав затвором не зупиняючись біля кожного обєкту та лінуючись навіть іноді міняти обєктив, коли того вимагав сюжет. Бо ж об’єктів купа, а час обмежений, треба встигнути якмога більше. До того ж якість знимка жодним чином не впливає на кількість балів. То яка різниця? Знову ж таки, для мене як конкурсанта, не Вікіпедії. Більше того, в погоні за кількістю завантажень я часто просто ті знимки не редагував. Просто вирівняти вертикалі і то бракувало часу серед тисяч цих безкінечних фото чиншових кам’яниць на львівських, київських та одеських вулицях. Звісно, фото вантажаться за вільною ліцензією і те редагування може зробити хтось інший. Але покладемо руку на серце, хто за вас редагуватиме ваші знимки, тим паче, якщо фото цих об’єктів і так не бракує на Вікісховищі?

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах 🙁

То ж чи потрібні Вікіпедії такі перегони? Мені здається, що ні. Цього року Україна знову посіла 1ше місце серед всіх країн-учасниць по кількості завантажень. То може вже досить прагнути кількісного лідерства і боротися за якісне?

Що я пропоную? Звичайно оцінити важкодоступність кожного об’єкта – задача не під силу ні оргкомітету, ні волонтерам. Проте можна піти простішим шляхом, встановлюючи той «регіональний коефіцієнт» таким чином:

1ша група. Міста з високою концентрацією пам’яток. Як правило списки пам’яток в таких містах розміщуються на декількох сторінках і досягають подекуди декілька тисяч. За досвідом, гуляючи вулицями цих міст за день легко можна отримати фото 150-200 об’єктів. До них належать Київ, Харків, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Полтава та Кропивницький (останні 3 – дискусійно, позаяк кількість об’єктів там все ж значно нижча ніж в перших 4, тож їх можна віднести і до 2ї групи). Фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 1 бал.

2га група. Обласні центри та міста обласного значення. Виділити їх програмно при підрахунку балів не складно. Формат ID для них «хх-1хх-хххх» на відміну від «хх-2хх-хххх» для наступних категорій. За день в середньому в таких містах можна отримати 50-100 світлин різних об’єктів культурної спадщини. Звісно, розподіл нерівномірний. Приміром місто обласного значення Черкаської області Ватутіне містить лиш 4 пам’ятки, але для спрощення процедури таким можна знехтувати. Тим паче, як правило дістатися таких міст не складає жодної проблеми. Отже фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 2 бали.

3тя група. Районні центри (крім міст обласного значення). Виділити їх з сільського регіону складніше, позаяк вони мають перші 5 цифр в ID такі з самі, що і весь район. Проте, гадаю, це завдання під силу нашим ІТ-геніям з Вікімедії. Ці населені пункти мають в середньому значно меншу концентрацію пам’яток, ніж міста з 2ї групи. В середньому 10-30, але транспортна інфраструктура все ж розвинутіша, ніж у випадку останньої групи. То ж фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 5 балів.

І нарешті 4та група. Сільська місцевість. Всі інші населені пункти та об’єкти за їх межами. Звісно, різниця тут може бути дуже відчутною. Приміські села є легкостоступними в плані розвинутої транспортної інфраструктури та відстані, сіл за 30 км від райцентру з убитою дорогою дістатися дуже складно. В одному селі може бути з десяток об’єктів, в іншому – лиш 1. Але врахувати всі ці розбіжності нереально. Тому усереднено – фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 10 балів.

На перший погляд коефіцієнт в 10 балів може здатися завеликим. Але порахуємо. Ще раз – мій особистий рекорд за день для сільської місцевості, це 18 об’єктів. То ж 180 балів. Для міст з першої групи отримати ті самі 180 не є аж такою проблемою.

Тому все паритетно. Хто хоче – фотографує об’єкти в далеких селах, хто ні – лишається і гуляє з фотоапаратом вулицями Києва, Львова, Одеси… Обоє отримають однакову винагороду за свою працю.

Звісно, щоби стимулювати фотографувати неосвітлинені об’єкти, в чому зацікавлена Вікіпедія в першу чергу, варто зберегти коефіцієнт 3. Іншими словами – вперше освітлинений об’єкт в м.Львів оцінюватиметься в 3 бали, а в сільській місцевості в 30. Але, гадаю, це справедливо.

Звісно, пропоновані зміни мають застосовуватися до нового конкурсу. Сподіваюся вони стануть темою для жвавого обговорення і можливого вдосконалення. Але бажано, щоби за результатами обговорення оргкомітет якмога скоріше ухвалив зміни до регламенту конкурсу з тим, щоб конкурсанти могли ефективніше підготуватися до наступного конкурсу за новими правилами.

Сергій Криниця (Haidamac)

Історичні розвідки та фото учасників конкурсу презентовано ще у трьох містах

14 травня  відбулися ще три презентації журналу «Пам’ятки України» (№2, 2016) зі статтями та фото учасників конкурсу «Вікі любить пам’ятки» про пам’ятки України, а також про сам конкурс та інші проекти «Вікімедіа Україна», а саме у Вінниці, Львові та Черкасах.

Як ми вже повідомляли, лютневий номер науково-популярного видання Національного газетно-журнального видавництва містить статті вікіпедистів, членів та учасників фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки»; журнал став ще одним форматом інформування про конкурс та його здобутки на додачу до публікацій в друкованих та онлайн-виданнях, сторінок конкурсу у мережі інтернет, виставок, фотоальбомів, що побачили світ завдяки організаторам та прихильникам конкурсу.

У номер увійшли статті Миколи Козленка про конкурс «Вікі любить пам’ятки», Олекси Гайворонського про східний стиль в пам’ятках Золотої Орди та Кримського ханату в Автономній Республіці Крим, Руслани Маньковської про дерев’яне зодчество України, Івана Бикова про сакральну дерев’яну архітектуру Київщини, дві статті Дениса Вітченка про Покровську церкву в селі Плішивець на Полтавщині та про Український модерн Євгена Сердюка, Сергія Криниці та Катерини Красницької про панські палаці Черкащини, Євгена Букета про проект Вікіекспедиції та стаття Юрія Булки та Миколи Козленка про свободу панорами.

Статті переважно ілюстровані фотографіями, які завантажили у Вікісховище учасники конкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Pamyatky Ukrainy Presentation in Vinnytsia 1

Презентація у Вінниці

 

Pamyatky Ukrainy Presentation in Vinnytsia 7

Презентація у Вінниці

Віктор Семенюк, вікіпедист, адміністратор української Вікіпедії про захід у Вінниці:

На презентацію завітали найактивніші дописувачі Вікіпедії з Вінниччини та Молдови. Серед присутніх гостей – начальник Липовецького районного архіву, Почесний краєзнавець України та активний організатор вікіпроектів на Вінниччині Олександр Роговий та голова Нападівської сільської ради Липовецького району Василь Щербанюк. Презентація журналу породила активну дискусію серед присутніх учасників, адже у журналі містяться декілька світлин пам’яток Вінниччини, серед яких також Палац Тора Ланге – відомого данського поета, перекладача і дипломата. Палац розташований у селі Нападівка та перебуває в аварійному стані. Дуже важливим є питання збереження пам’ятки та відновлення функціонування будівлі.

Презентація ПУ у Львові 01

Презентація у Львові. Виступають Віра Моторко та Юрій Булка.

З виступу Віри Моторко, членкині оргкомітету конкурсу «Вікі любить пам’ятки 2015»:

Коли конкурс тільки починався в Україні, навряд чи хтось думав, що це буде щось більше, ніж просто «зібрали фото — оцінили фото — нагородили переможців». Ставлення до конкурсу змінилося зі «сфотографувати, щоб показати» на «показати, щоб захистити». Уже чимало зроблено, і цей випуск «Пам’яток України» — своєрідна віха у житті конкурсу. Нам дуже важливо, щоб до нашої роботи долучилися учасники презентацій і читачі журналу — так стане реальним наступний період у житті «Вікі любить пам’ятки».

PU Wikimedia Presentation in Cherkasy 25

Презентація у Черкасах. Виступає Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу.

Коментар Сергія Добоша, вікіпедиста, учасника презентації у Черкасах:

Цей захід, як і майже всі подібні заходи, залишив по собі змішані почуття. Прикро, що так мало людей переймаються долею пам’яток і намагаються їх зберегти. Тішить, що такі люди все ж є, що їх більшає, що вони намагаються привернути увагу до таких об’єктів, показати і пояснити їх цінність. Саме така, на перший погляд невдячна і безнадійна, просвітницька робота приводить дедалі більше людей до усвідомлення себе спадкоємцями і хранителями історії, культури і природних скарбів навколо себе і наближає той час, коли наші нинішні дні називатимуть темними десятиліттями.

PU Wikimedia Presentation in Cherkasy 36

Презентація у Черкасах. Виступає Сергій Криниця, фотограф і автор статей журналу.

Коментар Лесі Богослов, редакторки випуску журналу «Пам’ятки України», виданого за підтримки «Вікімедіа Україна»:

У кожному регіоні України живуть ентузіасти-краєзнавці, які досліджують місцеві пам’ятки історії та архітектури, дістаючи їх із людського забуття. На перший погляд, це невдячна й малопомітна праця, проте саме з неї починається культурне процвітання нашої країни. Це дуже чудово, що Вікімедіа проводить ряд презентації журналу «Пам’ятки України», № 2, 2016 р. у багатьох містах, таким чином гуртуючи усіх небайдужих до долі історичної спадщини України.

PU Wikimedia Presentation in Cherkasy 213

Презентація у Черкасах. Виступає Леся Богослов, редакторка випуску.

Дякуємо всім гостям та співорганізаторам заходів! Якщо ви хочете, щоб презентація відбулась й у вашому місті, напишіть на wm-ua[at]wikimedia.org.

Пам’ятки потрібно не лише фотографувати, але й охороняти

Озаринецький замокВікімедіа Україна проводить різні заходи, які передбачають фотографування пам’яток культури та об’єктів природно-заповідного фонду. Зокрема, це Вікі любить пам’ятки, Вікі любить Землю, Вікіекспедиції тощо. На жаль, сьогодні в Україні захист таких об’єктів є далеко не пріоритетним. Проте обов’язки щодо їх належного захисту ніхто не відміняв.

У червні цього року відбулася Вікіекспедиція до Могилів-Подільського району, що на півдні Вінниччини. Наша команда вікіпедистів та краєзнавців завітала до мальовничого подільського села Озаринці, що розташоване на берегах річки Немія. У селі є старий млин, старий міст, цікаві церкви, але найважливішою пам’яткою є Озаринецький замок – пам’ятка архітектури національного значення XVII ст.

Під час огляду та фотозйомок залишків замку ми натрапили на велике сміттєзвалище у підвальних приміщеннях. Учасники експедиції одноголосно вирішили вжити заходів для недопущення подальшого псування пам’ятки, що має великий туристичний потенціал. Спочатку направляли листи до Озаринецької сільської ради та Могилів-Подільської РДА, проте відповіді так і не отримали. Пізніше зателефонували на Урядову гарячу лінію і ось нарешті отримано відповідь.

Хочеться окремо відзначити працівників Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації, які проявили небайдужість до ситуації та провели відповідну інспекцію об’єкту. Хоч важко перевірити стан справ, знаходячись в інших місцях, все ж сподіваємось, що проблему буде вирішено найближчим часом.

Це лише один із прикладів, але в нашій країні, на жаль, таких випадків неналежної охорони багато. Для прикладу, чи на всіх об’єктах природно-заповідного фонду помічали охоронні таблиці чи інформаційні вказівники? Чи всі пам’ятки охороняються належним чином? Це далеко не так.

Тому не будьте байдужими. Якщо побачите випадки неналежної охорони пам’яток чи об’єктів природно-заповідного фонду, інформуйте відповідні органи. Якщо не знаєте, до кого звертатися чи як скласти листа, звертайтеся до більш досвідчених колег, які допоможуть у цьому. А для тих, хто з якихось причин не може написати та направити листи, телефонуйте на Урядову гарячу лінію за номером 0-800-507-309 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та залишайте інформацію. Це займе приблизно 2-3 хвилини часу, але знайте, що Ви зробили корисну річ!

Сміття в підвальних приміщеннях Озаринецького замку

Сміття в підвальних приміщеннях Озаринецького замку. Фото visem (CC-BY-SA-4.0)

Веломарафон «Ні дня без пам’ятки!»

                              За не-чтение книг нация платит своей историей. И. Бродский

У вересні за поштовхом конкурсу WLM-2015 по знімкуванню об’єктів культурного надбання для ілюстрування Вікіпедії, я заохотився відзняти ВСІ пам’ятки культурного надбання в Житомирському районі. Далі це розвинулось в ідею створення віртуального інтерактивного атласу в .PDF, оскільки виявилося, що ці пам’ятки в жодному виданні візуально не представлені! Простіше — за 70 років від найкривавішої Війни ми не спромоглись ілюструвати її трагічні сліди та пам’ятки.

Я написав саме про Війну, оскільки цей двотижневий марафон для мене виявився фактично розвідками могил та кладовищ. І з трудом вичавлених історій їх появи. Ще була жменька церков, що надихнули також на маленьку ідею по зйомці панорам їх інтер’єрів. Більше майже нічого. Тобто атмосфера цих щоденних веловиїздів була далеко не святково-піднесена. Що сублімувалось у цілу жменю віршиків про Смерть, Хаос. Але вам буде трошки легше знайомитись із пройденим мною — оскільки за давністю від марафону емоційний ряд сильно послабшав… і залишились самі чорно-білі ремінісценції.

Замість пролога.

  ***
В прошлом месяце
Я много исходил по кладбищам.
Я видел могилы Гениев, «классиков» .
Чьи мощи да и планида, увы —
не обрели нетленья льда.

Так плешь перерастает в плесень.
Так — выглядит презренье Времени
к элементам да кластерам.
К любой паутине материи вообще.
И отдельно — к Надчувственному…

Ибо как это не кощунственно,
Сущее лишь — чистое трение.
Экстремум коего
и оставляет за собою Время в
междусобоях Протопроцессов*

Так Парка обрывает нити жестом.
Признавая героем «белого карлика».
И вот, с его точки зрения:
«Всякая смерть есть предварение Neo».
Отворяю кивот. Жду воскресения. Ждите…

* — тут, в смысле космических новообразований.

MOKRIZZONNI, окт. 2015.

знімок екрану зі списком пам'яток у ВікіпедіїВласне ілюстрації до пам’яток по Житомирському району до того, як я завантажив частину відзнятого в Вікіпедію, виглядали отак (справа). І ця майже пустота — найкраще, що знаходилось в інтернеті.

Але відсутність фото — це ще квіточки. Окреслюючи загалом, виявив, що в різних внутрішньо-службових альбомах та збірках по різних організаціях-інституціях приховано і …історію Війни у пам’ятках. На фото — цікавий альбом, перевідзнятий в сільраді с. Троянів, що колись було райцентром нинішнього ж власне —Житомирського р-ну.
2Наче вона належить тільки державі. Наче народ і не причетний. Але могили школярі мають доглядати. Ось ми вже й наближаємось до невизнання тієї Війни, дня Перемоги. Що за цим? Бродскій в єпіграфі до цього допису похмуро натякає. Так от, до історії цієї Війни в пам’ятках є лише єдине повнорозмірне наукове видання «Пам’ятки і пам’ятні місця Історії та культури міста Житомира та Житомирського району», яке класифіковане як «архівно-довідкове», має тираж 300 примірників, тобто — воно недоступне простим людям. Ще й без жодної ілюстрації і написане без польових досліджень. Я його надибав в місцевому краєзнавчому видавництві. Зацікавленим пошуками, розвідками, уточненнями — рекомендую шукати в таких само місцях у своїх містах. Гляньте-но, які тематичні книжки мона надибать в тематичному видавництві.

обкладинки тематичних книжок

______________________
Перейдемо до марафону. Найцікавіше, стисло, та в хронологічній послідовності. Кожного дня після (перед) роботою я по спланованій нитці відвідував села, намотуючи від 40 до 120 км, і ледь відсипаючись між цим.

За 12 днів було відзнято 168 пам’яток (частина в межуючих із Житомирським районах).

14 ВЕРЕСНЯ: 11 пам’яток. Левків Калинівка Глибочиця

Левків — старовинне і живописне село на терасах Тетерева на околиці Житомира. Віднайшлися всі пам’ятки, але частина лише коли відшукав колишнього директора школи. Лише той із десятка опитаних жителів «розставив братські могили по місцях». У реєстрі прив’язкам типу «біля початкової школи» — по 60 років, люд і не знає, де в них така була. А вона ще є — старою будівлею амбулаторії попід церквою! Як пожалівся мені екс-директор: «Тепер в селі 5 магазинів і кілька барів — а люди не знають своєї історії… колись було все навпаки».

Сусідня Калинівка і перший неприємний сюрприз — сакральна дерев’яна пам’ятка архітектури відблискує суцільним саркофагом пластику, без жодної продушини! Вона ж згниє за 10 років! Тогоріч я нею ще ілюстрував свій публіцистичний нарис «Фотографирование памятников религиозного культа…». Ще дерев’яною. А тепер ось. Місцеві ж в опитуванні виправдовувались великими щорічними витратами на фарбу. Їх можна зрозуміти, ібо і поява церкви завдячує саме їм. Як можуть-вміють, так і опікуються. Але ж чиєсь фото її ще деревляної в Вікіпедії — вже не актуальне:3І наостанок в присмерковій Глибочиці зіткувся вперше із помилкою в списках Вікіпедії щодо прив’язки до пам’ятки, оскільки та братська могила не біля школи, а класично — в центрі села. Правда підозрюю, що просто в 50-тих роках школа десь поруч знаходилась, тож…

15 ВЕРЕСНЯ: 18 пам’яток. Гадзинка Н. Вигода Кмитів Студениця Гуменники Більківці                                                                                              

Цього дня мене занесло аж на задвірки Коростишівського району, тож повертався в темряві. Історію однієї пам’ятки на околиці Гадзинки ви можете побачити в відеокліпі в кінці посту. В центрі Гадзинки потішить око доглянутий та композиційно завершений пам’ятник воїнам-односельчанам.
4«Задвірки» ж не тішили тільки їздою на жорсткому шоссейнику, але ж які гарні тенета!

ASCII Kolor stitching | 2 pictures | Size: 4363 x 4446 | Lens: Standard | RMS: 3.66 | FOV: NA | Projection: Stereographic | Color: LDR |

16 ВЕРЕСНЯ: 21 пам’ятка. Слобода-Селець Станишівка Скоморохи Городище Іванківці Вертокиївка Ч. Степок Миролюбівка Кодня

Маршрут почався зі знімкування мало не єдиної в списку археологічної пам’ятки. Ще й якої — стародавнього городища, що своїми могутніми терасами нині заглядає у вікна житомирян зі спального р-ну паперової фабрики. Тут, в Станишівці, під час знімання братської могили мною поцікавились. Так я познайомився із місцевим дослідником села, бібліотекаркою, що пише історію села, бо ж нівроку наступного року йому 400 років 🙂 Сподіваюся побачити цю книжку! Хто ж в селах, як не вчителі або бібліотекарі?

Жахливу історію в сусідніх Скоморохах про наслідки базування в них концтабору ви можете переглянути в відеокліпі… я поки їду далі. …Аааа …А як це так? %%
6У Червоному Степку, де все село — це одна єдина вулиця, ще й кладовище за два кілометри від. Що мене здивувало троха. Отак під вечір добрався невмирущої Кодні. На околиці оспівана могила-курган страченим борцям Коліївщини. Треба сказати, я ще й всі плити з прізвищами перезнімав, може комусь згодиться. Ах, які ж козаки полягли під Коднею… одні тільки прізвища: Вернигора, Скоропадський, Хлібороб, Тихон, Пшеничний, Замковий. І такі ж казкові забуті українські імена. Пізніше, в жовтні я опитав місцевого краєзнавця, колишню вчительку й автора книжок «Невмируща Кодня» та ін., Мельник Г. М., і з її слів цей курган ще до 1930-тих років був ВТРИЧІ більший! Але совєцький РадБуд задумав будувати шосейку в Миролюбівку — і не маючи де брати землю на підсипку траси, бульдозеристи почали розорювати курган, викладаючи трасу людськими гомілками й кістками! Тоді прибігли селяни й наробили такого ґвалту, не злякавшись ні комісарів, нічого (згадайте який то був страшний час — всюди вбачали «врагов народа»). Так врятували бодай частково місце поховання тисяч гайдамаків Коліївщини. Сьогодні дивна форма кургана (збоку) цим і пояснюється.

Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина», с. Кодня, на схід від села

Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина», с. Кодня, на схід від села

Пам’ятник партизанам біля нової коднянської школи — стоїть на постаменті пам’ятника Леніну, який знесли років 10 тому 🙂 Нагадаю: то були «червоні партизани», що боролись за Радянських часів, а не УПА абощо. Правда ж дурня?
Нещодавно на таку ж підміну історії натрапив у Верховині: там на братській могилі — «Що полягли в боротьбі за радянську Україну». Хтось вперто роками зашліфовував слово «радянську». Ми боїмося своєї історії і в пам’ятках. Туди ж і сучасне непорозуміння із логікою — це про заборону публікувати фото пам’ятників без дозволу авторів… і тому народ полишений таких неймовірних оздоблених калиною й пухнастим небом Шевченків. Не кажучи вже, що там 5,1% пам’ятки в кадрі 🙂
717 ВЕРЕСНЯ: 11 пам’яток. Пряжів Сінгури Новогуйвинське Гуйва           8На фото пам’ятка, про яку ніхто не знає. Ні в приписаній сільраді Сінгурів, ні власне в Пряжеві. Але й пам’ятка троха гіпотетична: «Місце з’єднання армії із …» щось там.

В Пряжеві приємне знайомство із бібліотекарем-ентузіастом історії свого села. І екскурсія по закинутих пам’ятках з допомогою місцевих забезпечена. Тож не цурайтесь питати в школах-бібліотеках. Бо як показав досвід, власне в сільрадах почасти формально лише знають, що вони чимсь опікуються.
9У сусідніх Сінгурах свої заморочки, старі люди кажуть, що могила в центрі кладовища не є могилою 126 воїнів, і її звели аж в 60-тих роках і просто опікуються  (а вона ж по списку є памнятка), інші ж (школа, сільрада) запевняють, що то ніби могила 🙂 Пізніше виявилось, що очєпятка в списках Вікіпедії призвела до переляку на місцях — оскільки поховання є, але 12-ти воїнів, а не цілих 126-ти. Отак бува. Про пошук ще однієї могили в Сінгурах на початку відеокліпа в кінці допису.     Ледве вмовив того діда на прогулянку, сам би ніколи не знайшов у тих завалах. А ще одну історію про братську могилу в цім села також побачите на відео. Так оживає могила край дороги, повз яку я з дитинства в село їжджу!

18 ВЕРЕСНЯ: 14 памняток. Тетерівка Перлявка Корчак ДенИші Тригір’я Н. Рудня Висока Піч

До ДенИшів типовий набір братських могил на кладовищах.Саме цікаве в ДенИшах. До речі: втомився всіх доціпувать — ДенИші. Безперервні помилки звідусіль при згадуванні села, навіть на офіційні свята, фестивалі, змагання скелелазів і пр. 🙁 Отож в Денишах цей клубок братських могил не розплутав і дотепер. Дві братські могили, і ніхто не може їх розрізнити. Альбом відсутній. Книга ота «архівна» взагалі про одну з них не згадує. У списках «односельчанам» — по факту братська. Єдина надія, що указуючий Божий перст все виправить… кста, він тут недалечко оселився, на Тригірських печерах, які за переказами ведуть аж в Буки, пробиті в тріщинах Букинського тектонічного розлому попід Тетеревом. У цю казку я мало вірю, хоч загалом я віруючий в чудєса. І одне з них — це Тригірський монастир. Овіяний легендами, козаками, загубленим золотом і ніби ним же й інкрустований у своїх святинях. Хто-зна… У цього надскельного Лукомор’я — свої охоронці.
10Заглянув всюди, включаючи келії, що також мають статус пам’ятки. Мене навіть не вигнали. Тож я і в старовинній церкві не просто нашвидко іконостас відзняв, а також нашвидко багаторядну панораму інтер’єра навколо пальця викрутив. На жаль, такі фото із геометрією на ПП треба знімати спеціальною фотоголовою, щоб уникнути паралактичних спотворень, які унеможливлюють коректну збірку панорами. Я маю таку голову, але це ще й штатів таскать із собою… який для знімання могил непотрібний. Тож я кілька днів перезбирав-блендив цю панораму, не задовольняючись результатом. А в подальшій обробці, довелось залишки артефактів замазати підходящим по цвєту абрикосовим варенієм, наносячи його тонкими мазками. Ніби получилось. І ви ще скажете що я не фотохудожник?

Панорама інтер'єру Спасо-Преображенської церкви

Панорама інтер’єру Спасо-Преображенської церкви

Ця очевидно бездарна панорама мене надихнула на задумку: побільше б в таких (але більш якісних) панорамах інтер’єрів висвітлити сакральні красоти наших церков. Тому я в подальшому ще обвішався головою тою на піврюкзака, та важченним штативом. І мене стали тихцем називать «Согбєннєйший MOKRIZZONNI». Того дня ще було багато відкриттів, але ліміт на слова/день змушує прибрати віжки.

19 ВЕРЕСНЯ: 2 (3) пам’ятки. Глибочок В. Кошарища

Субота. Тож я трохи відпочиваю і поїхав під вечір до сусідніх сіл. У Глибочку дізнався пронизливу історію юної партизанки Олі Кондратюк …але тільки від її родички, тітки. Власне нарід в селі або не знав нічо, крім того, що є могила, або відверто був п’яний та неадекватний. Історія ця сподвигла написати мене б/у (бездарно-убогу) статтю в Вікіпедію: Кондратюк Ольга Юстинівна.

І ще від першоджерела її трагічну долю можна подивитись у відеокліпі в кінці поста. Цікаво, що в суттєвих деталях свідчення різняться. Від того, що я нарив та що почув. А наривали ми в прямому смислі, з тіткою тої О. Кондратюк, пробившись до заколоченої хати, де колись жила юна партизака. Там вже на підлозі в смітті вишукували та передавали на перезйомку нашому натхненно-полум’янистому пошуковому загонові матеріали… ого мене понесло о_О
12Також в кіні ви побачите намарні спроби в темряві відшукати серед жаских привидів буремних часів революцій ще одну братську могилу в сусідніх В. КошМарищах.

Була ще одна могила в селі, але ось що розповіли: «Висоту над Тетеревом тримали два німці, яких приковали до протитанкової споруди і основним складом відступили від ЧА. В них було багато зброї, якою вони поклали піввзвода, допоки прапорщик на животі не проповз із гранатою півкілометра. Вбитих вояків ЧА поховали в братській ямі, через 5 років їх викопали і перепоховали в Кмитові, на братській могилі в центрі села».

20 ВЕРЕСНЯ: 25 пам’яток. Червоноармійський — Житомирський р-ни (сіл 16 штук — тому без списку 🙂

Неділя. Справжній марафон з підключенням дизеля. Пронизлива історія про страчену героїню с. Слобідка в кліпі… поки я їду в Червоноармійське. Символічно, Червоноармійське і пам’ятки ЧА. Мабуть, недарма вони бережуть цю подію в шикарному меморіалі в центрі. А ще цілий ряд їх на кладовищі.
13У Бабичівці обіцяний списком пам’ятник понад шосе — відстуній в принципі. В природі. Зі слів та власних катань «туди-суди» 🙁 Хоча сусідній в Мартинівці меморіал стрімко повстає перед проїзжими.

Дороги вглиб і справді корчуваті, тож важко вимучую село за селом. Будище як околиця цивілізації. Добирався лісами-топями. В цьому селі біля братської могили єдиножди зафіксував себе в цьому марафоні 😳
14Колодіївка радує неймовірно красивою ззовні деревляною сакральною пам’яткою. Також зробив панораму інтер’єра, але вже більш вдало, а ще послухав історій від батюшки.

Богданівка нині — це захований у лісі забутий хутір на 2 хати. Там скраєчку спочиває партизан Русначенко Г. І, історія якого лише тогоріч була дописана пошуковими роботами школярів сусідньої Березівки. І він обрів сім’ю, нащадки якої приїздили віддати шану своєму герою.
1521 ВЕРЕСНЯ. 9 пам’яток. Зарічани Сінгури Волиця Вишневе Двірець

У Зарічанах надибаю таку рукотворну красу в типовій-то оселі приміського села!
садибаНавіть мало хто з житомирян (!) знає, що з сусідніх Зарічан (куди півміста їзде на шашлики) з горбочка на Замкову Гору Житомира дивиться прихована ув соснах деревляна пам’ятка архітектури — Миколаївська церква. Більш приземистих (трохи не землянкових) церков в наших краях годі шукати. При повноцінній архітектурі із банями — вона навіть не випинається над оберегами-соснами навколо! Панораму її інтер’єру можете глянути у Вікісховищі 🙂

Вдруге вже в Сінгурах, щоби вивідати заразом, чи є та стела братською могилою. Ніхто нічого не відає. Злобно знімаю нізвєргнутого Леніна, де натомість нічого не побудованого гарного. На місці лиш запущена клумба і асфальтові ями в самому центрі села.
16 «Дорога» у Вишневе тішила хіба яблучками, бо я знав чим це вдома закінчиться.
яблучний пиріг на декові1722 ВЕРЕСНЯ: 17 памняток. Смоківка (Житомир) — Вереси Оліївка Піщанка Кам’янка Довжик Іванівка Барашівка

Мені було приємно шукати і відзнайти ще не висвітлену в списках Житомира пам’ятку — братську могилу 🙂

Братська могила радянських воїнів, Житомир, Смоківка

Братська могила радянських воїнів, Житомир, Смоківка

А в Вересах дізнався, що ця дивна церква, тому-то дивна, що й не церква, а ще нещодавно… сільський клуб 🙂
18Довжик у кінці важкого велодня залишає неприємні спогади. Біля сільради ледве вичепив оком впритул затиснуту барським парканом могилу воїна, що є пам’яткою.
Хіба немає нормативів по охоронній зоні? Але вочевидь просто совісті немає.
19Проте сільрада цього елітного присілка Житомира вже прославилась тим, що торгувала землею, яка є територією колишніх концтаборів, місцем розстрілів, тобто- охоронною територією. Бо всі ліси Богунії — це суціль фашистських концтаборів. В найбільшому з яких було страчено більше 100 000 жителів міста. Всього ж нині оформлено 5 концтаборів на Богунській околиці Житомира. Ось сферична панорамка одного з них, нововиявленого лиш кілька років тому (знято в поїздках вже після «марафону»).
20Ореол нелюдяності навколо концтаборів — це не частина історії про Війну, а дещо більше. Війна ж бо такого масштабу беззаперечно вказує, що Видиме Навкружжя є… Хаос. І якими документами його не описуй, нехтування загально-людськими цінностями (і, перш за все, життям людини) цілком знецінює Еволюцію Цивілізації загалом. І саме її, а не людини як виду прямоходячих. І куди дівається надстроєне вітальне в людині, коли фашист живцем закидає до богунських ям щоденно тисячі людей, а радянський воїн ледве перетнувши Збруч починає сексуально бузувірствувать, не зважаючи на вік та стать. Це війна. А те, що нині у більшості в голові стосовно сучасних подій — це гасла та лиш уява про війну із патріотичних постановочних фільмів. Ууу… відволікся.

На фото нижче — одна із пам’яток, група могил на місці розстрілу житомирян. В цій поховано майже 10 тисяч людей. Тут зовсім тихо, за півкілометра від траси Е-40.
2123 ВЕРЕСНЯ:  13 пам’яток. Глубочок Залізня Троянів Озерянка

Це ряд сіл, що примостилися поблизу танкодрому на важких пісках у сухих балках. Тут є висоти з видом аж на Житомир, розлом Шумського каньйону (там, де пам’ятка природи скеля Крашевського), тому точились і стратегічні бої, про що свідчать місцеві, показуючи запливші від часу землянки.
22
У Залізні стався казус: коли грібся на піщану гірку до кладовища …я-а-ак БАБАХНУЛО %%%. На гірці був вкопаний по башту танк, і йшли навчання.
Зате мене одразу хвилею десантувало в потрібне місце. Дякую, але більше не треба 🙂

Троянів — величезне старе село, що в роки Війни було райцентром. На жаль, за всі дні більш запущених пам’яток, як в нім, я не зустрічав.
Взагалі чесно та з приємним здивуванням констатую: у всіх селах практично всі пам’ятки доглянуті.
Але не тут.
Головну (!) братську могилу в центрі (!) кладовища я ж (!) і очищав для фото від якихось чагарників. Інакше видно тільки вершечок піраміди.
23Поруч із цією, стоїть цільнодерев’яний надгробок воїна, такий пронизливий і справжній. Вочевидь, він буде обкладинкою «Атласу…».
24Інші могили найбільшого села району — в такому ж стані. Зате Ленін… ну, ви розумієте…
25Правда місцеві знають про могили Героїв Рад. Союзу та інші пам’ятки більш-менш впевнено.

24 ВЕРЕСНЯ: 11 пам’яток. Клітчин Бистри Піски Лука Тарасівка ст. Станишівка

Піски стрічають двома братськими могилами обабіч дороги. Але — подивіться відео, де фрагмент про Піски. Причетна до них людина стверджує, що в одній з них тільки коні. Іншій воїни «приписані». І ще багато чого цікавого. Житомиряни знають те, чого вам не прочитати в офіційній історії. Саме на цих висотах відбивали Житомир. Тут першими під дулами та стволами виштовхували штрафників. Прикриваючись ними гатили по вогневих точках. Друга лінія солдатів йшли хто з чим, й іноді трохи не з вилами. ВСІ ПОЛЯ Пісків над Житомиром були всіяні трупами людей і коней. Тут були жорсткі бої за сусідню залізницю та німецький військовий аеродром. І Житомир сяк-так взяли. На пару днів. Але не так як в офіційній історії.

Німці впустили Трояна, залишивши під час відступу із міста на вокзалі цистерну із спиртом. За дві доби штурмові групи німців точково знищили основні позиції п’яної РадАрмії (загалом було вбито >2000 вояків) і знову зайняли місто. Цю ганебну сторінку, звісно, було переписано.

Ще одна обмовка пана на відео змусила мене набиватися до місцевої групи «Пошук», але по сьогодні вони не відізвалися. Є версія, що Героя Рад. Союзу Литвинова П. С. насправді не поховано в братській могилі на в’їзді.
Із вказаними орієнтирами дуже хотів би зробити розкопки в тих місцях із цією групою. На жаль, поки тиша…

У Млинище веде вкрай мальовнича стежина меандрами р. Гуйва. В забутому закутку десь трохи не в лісі знайшов пам’ятку — братську могилу. Але не вона мене зацікавила, а група цих поруч із нею. Безіменних, гляньте-но, які соколики. Всі, як один. Як зі старого кіно.
26фУ с. Лука прикрасив героїв ще однією зіркою. Я часто так, стилізував під «палаюче серце, вогонь, вічність».
27Біля станції Станишівка віднайшов дві могили воїнів, які не охороняються, проте доглядаються. Все з тих днів битви за місто. Десь тут в берізках і Литвинов, імовірно.
2826 ВЕРЕСНЯ:  17 пам’яток. Смолянка Ліщин Іванків Туровець

Мої вікна виходять краєчком на старе кладовище на Смолянці. Приємно, що я цей день розпочав із закриття ще однієї білої плями: а саме віднайшов могилу письменника Бориса Тена, яка є пам’яткою, але була і плямою. Проте підохоронна дерев’яна церква при кладовищі — виявилась пластиковою! Я довго розмовляв зі священником поки чекав закінчення служби для зйомки панорами інтер’єру. Він розказав, що церкву обклали в 90-тих роках, тоді прихожани й не знали, що вона культурна памнятка. Церкву розширили по кутах (хрестах) та в бабинці. Всередині залишились маленькі іконки від іконостасу старого. Проте є продихи в цеглі, щоб дерево дихало… (сучасні фото можна глянути у Вікісховищі).

Ліщин зустрів чорним гумором. Просто так борються із розбишаками, які стверджуються асоціальними вчинками.
29В Ліщині багато пам’яток, серед яких і руїни маєтку, і старовинний костел, всередині якого я й по сьогодні не побував 🙁

В Іванкові не менше, плюс археологічне городище, з пасма якого відкривається гарний краєвид на село і перебудовану в православну греко-католицьку церкву з фресками Йозефа Прехтля увсередині.

Сусідній Туровець має деревляну церкву також, в якій я трохи не годину відстоював-випрошував собі право знімати всередині. Ця подія була переломною.
Я все-таки відзняв та, як обіцяв, висвітлив на сторінці села в Вікіпедії. Невдовзі я ще в Кодню кілька разів їздив з цієї ж причини: недопусків до зйомок.

Тому на початку жовтня я підготував мініпрезентацію «що, для чого і як», і подався до Владики Житомирської Єпархії УПЦ Никодима, за дозволами на зйомки. Його вразили досєлє небачені види на церкви із-середини, і ми домовилися, що в інеті не з’явиться фото, якими можуть скористуватися потенційні злодії, а я отримаю Благословення на зйомку і поділюсь результатами із мирянами на оф. сайті.

Благословення владики на зйомку

Благословення Владики на зйомку

Відти я поїхав на пошуки групи скіфських курганів, пам’ятки археології на околиці Іванкова. Все легко: оскільки вони навтіь позначені на генштабівській кілометрівці.
Але уявіть, наскільки актуально для сучасника їх знати… а може краще б і не знати. Тільки-тільки побував, а вже сільрада їх здала в оренду. На фото до новини не звертайте увагу — на кожному новиннику вони свої 🙂 Ось реальне:

Північний курган з Іванківської групи

Північний курган з Іванківської групи

Це був останній день майже щоденного марафону, який трохи пізніше продовжився і ще не закінчується, допоки я все не розплутаю та не відзніму.

Всі подальші дні описувались окремо, і підписані на скрижалі турклубу могли дізнаватись про знайдене.

Все відео відзнято камерою на призові «Віки любить Землю 2014», а цей марафон повністю редактувався на призовий Win-планшет в «Вікі любить Землю 2015». Це незайве свідчення важливості і конкурсу, і призових для творчих людей 😳
30Також дякую видавництву «Волинь» за консультації та книжки для цієї задумки, Юрію Дев’ятку за об’єктив Pentax 55mm f 1.2 для відривання могил від фону, магазину турспорядження «Гора» (Житомир) в особі Ігоря Дизеля за велоніштякі.

І відеозбірка найцікавішого насамкінець. Перший фрагмент «Як це бувало» рекомендую опустити.

Замість епілога. Забута Згадана Війна (Випуск №1)

Автор тексту, фото і відео — Павло Мокрицький

 

Руйнування пам’яток у Кам’янці-Подільському

До Вашої уваги історія від одного з учасників конкурсу, користувача Сарапулов.

Як я писав ще пару місяців назад у дописі «Кам’янець-Подільський: пам’ятки природи і не тільки» на сайті фотоконкурсу «Вікі любить Землю», Кам’янець-Подільський уславлений як місто пам’яток. У списку Вікіпедії перелічено 355 пам’яток, з яких я завантажив 137. Тобто я бачив третину пам’яток і стан частини з них мені дуже не сподобався. Порівнявши потім сьогоденні фотографії з фотографіями минулих літ, я прийшов до зовсім похмурих висновків.

От, наприклад, млин Ірафа (ID 68-104-0165), яким його побачив з півбастіону св. Михаїла Andrii bondarenko у 2011 році.

Млин Iрафа 1. Автор фото — Andrii bondarenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Млин Iрафа. Автор фото — Andrii bondarenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

А таким його побачив цього року Курля Сергій

Млин Iрафа. Автор фото — Курля Сергій, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Млин Iрафа. Автор фото — Курля Сергій, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Оглядова тераса (ID 68-104-0176) на ділянці коло банку  (ID 68-104-0120) — то є приємне видовище:

Оглядова тераса, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Оглядова тераса, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Але хто ходив нею далі, за водоспад?

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

І ще далі… І в зворотний бік, через сквер ім. генерала Васильєва — та сама картина. Я простежив залишки тераси протягом приблизно 400 м. Із них утримується в належному стані близько 100 м. Один із занедбаних оглядових майданчиків на терасі:

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Birczanin у 2012 році зняв потерну (ID 68-104-0283) під західною куртиною Нового замку. На фотографії видно як тріскається перегородка.

Потерна, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Birczanin, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Потерна, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Birczanin, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Я побачив перегородку вже вдвічі тоншою.

Вигороджений у потерні закуток, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Вигороджений у потерні закуток, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Сергій Талавєр у 2007 році бачив гармати на батареї св. Урсули (ID 68-104-0239).

Кам'янець-Подільська фортеця. Батареї по кутах. Автор фото — Сергій Талавєр, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Кам’янець-Подільська фортеця. Батареї по кутах. Автор фото — Сергій Талавєр, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Цього року немає ні гармат ні настилу. Здали на металобрухт?

Батарея св. Урсули (Південний двір), Кам'янець-Подільський. Автор фото — ЯдвигаВереск, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Батарея св. Урсули (Південний двір), Кам’янець-Подільський. Автор фото — ЯдвигаВереск, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Найбільша міська Кушнірська башта (ID 68-104-0065), пам’ятка національного значення, а не якогось там місцевого, ще донедавна мала високий дах. Denis Vitchenko у 2012 році зняв ще цілий набір балок, але вже частково без черепиці. По цім балкам можна було кинути руберойд, як вже немає грошей на черепицю.

Кушнірська башта, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Denis Vitchenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Кушнірська башта, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Denis Vitchenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Але дочекались доки дах просів всередину.

Семиповерхова башта, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Семиповерхова башта, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

А з дірявим дахом стіни простоять довго? Чи буде як з Новою Західною баштою?

Семиповерхова башта Дірявий дах, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Семиповерхова башта Дірявий дах, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Вид Старого замку (ID 68-104-9007) з Вірменського бастіону — візитна картка Кам’янець-Подільського.

Зимова казка в Кам'янці. Автор фото — Krasnickaja Katya, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Зимова казка в Кам’янці. Автор фото — Krasnickaja Katya, ліцензія CC-BY-SA-4.0

От протилежний вид, з Нового замку, відомий значно менше. Так виглядала Нова Західна башта (ID 68-104-0192) у 2010 році. Автор фото Brian Dell.

Кам'янець-Подільський. Автор фото — Brian Dell, ліцензія CC-0

Кам’янець-Подільський. Автор фото — Brian Dell, ліцензія CC-0

А так виглядає зараз.

Башта Нова № 7 на реставрації. Автор фото — Neovitaha777, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Башта Нова № 7 на реставрації. Автор фото — Neovitaha777, ліцензія CC-BY-SA-4.0

На місці автентичних середньовічних укріплень, які доруйновувались, можна потім будувати репліки і ще знайти місце для ресторану. Вид з Вірменського бастіону на північ.

Кафе на бастіоні, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Кафе на бастіоні, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Висновки, до яких я прийшов

По-перше, пам’ятки у Кам’янці-Подільському руйнуються не колись там, у минулому-позаминулому столітті, а зараз, у цьому десятилітті.

По-друге, виглядає так наче місцева влада цілком байдужа до стану пам’яток, або навіть зацікавлена у їх руйнуванні.

По-третє, центральній владі байдужий стан пам’яток навіть національного значення, тим паче ніхто не контролює стан пам’яток місцевого значення.

Втім, до таких висновків прийшов не я один

Усі використані у дописі фото поширюються під вільними ліцензіями: тобто їх можна спокійно використовувати, не забуваючи вказувати автора і назву ліцензії.

Мандрівки Криворіжжям. Історія перша

До Вашої уваги опис фотополювання на пам’ятки одного з учасників конкурсу, користувача WDKeeper.

Сьогодні нас з вами чекає фото-веломандрівка Криворізьким районом: Кривий Ріг-Сортувальний — Новопілля — Златопіль — Чапаєвка — Лісопитомник — траса Кривий Ріг-Дніпропетровськ -— Красінське водосховище — Красіно — Леніна — Червоні Поди — траса Кривий Ріг-Дніпропетровськ. Це близько 50 км. Ми відвідаємо декілька пам’яток і просто прогуляємось вересневими полями — помилуватись пейзажами степової України. Звісно, це не Шир, та я впевнений, що Дол Блатанна Анджей Сапковський змалював з нашого степового краю…
Карта маршруту з відміченими пам'ятками

Перше та останнє фото — це завжди дуже символічно, тож мандрівка наша починається звідси. Це міське поле західніше ст. Кривий Ріг-Сортувальний, та північніше центрального кладовища, вже прибране. Десь там за обрієм сьогодні пройде наша стежка.
Поле біля станції Кривий Ріг - Сортувальний

Перше село на нашому шляху — Новопілля. Це досить велике і впорядковане село поряд з містом, та проте від села в ньому значно більше, ніж від котеджного передмістя. Тут просторо і гарно, досить чисто, а стовпи прикрашено жовтим та блакитним. Враження трохи псує рядок недобудованих з радянських часів котеджів вздовж головної вулиці. Але тут добре відчувається насичене життя і не видно покинутих будинків.

Будівля бібліотеки у селі Новопілля (47°57’21.4″N 33°31’49.4″E). Добре видно, що у дореволюційні часи це була церква. Пам’яткою не являється. Хоча дореволюційної архітектури, тим більш церков, на Криворіжжі дуже мало. Сама архітектура будівлі досить цікава.
Бібліотека у селі Новопілля

Continue reading

Микола Курносенко, 9 листопада 2013. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]

Микола Курносенко, 9 листопада 2013. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]

Сьогодні у нас історія про ще одну людину, що робила свій внесок у вікіпроект. Було б чудово, якби після публікації цього допису ми могли поділитися з ним новиною, подякувати і попросити працювати з нами ще. Але ні.

Микола Курносенко (користувач:Kurnosenkon) — учасник фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2013. Він приєднався до змагання останнього дня і завантажив всього 20 світлин з Дніпропетровська — але одна з них стала найкращим фото з Дніпропетровської області.

Організатори фотоконкурсу мали нагоду побачити його на церемонії нагородження, 9 листопада 2013 року. Пан Микола сидів у першому ряду, тому нам пощастило мати його фото.

Микола Курносенко був старшиною міліції у батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». 29 серпня 2014 року його не було серед тих, хто виходив з оточення поблизу Іловайська т. зв. зеленим коридором. 20 вересня пошуковою групою було знайдено тіло, що згодом було впізнане за тестами ДНК. Сім’я не повірила тоді жодним доказам. Напевно й зараз не вірить у те, що він загинув. Указом Президента, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня — з поміткою «посмертно».

Тобто сьогодні, 29 серпня, роковини. Ми, всього лиш організатори конкурсу, не знаємо, що за люди наші учасники. Але ми знаємо, що ці люди діляться своїми роботами з усім світом, допомагають вільним знанням, а тому впевнені, що це прекрасні люди. І сьогодні нам дуже сумно, бо прекрасних людей таки на одну менше.

Брянська Миколаївська церква, пам'ятка архітектури; нині — Будинок органної та камерної музики. Автор фото — Николай Курносенко [CC BY-SA 3.0]

Брянська Миколаївська церква, пам’ятка архітектури; нині — Дніпропетровський будинок органної та камерної музики. Автор фото — Николай Курносенко [CC BY-SA 3.0]

Церемонія нагородження «Вікі любить пам'ятки» 2013 у Шоколадному будиночку, 9 листопада 2013 року. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]

Церемонія нагородження «Вікі любить пам’ятки» 2013 у Шоколадному будиночку, 9 листопада 2013 року. Автор фото — Amakuha [CC-BY-SA-3.0]

PS. Якщо Ви були на церемонії нагородження й у Вас раптом залишилися ще не завантажені звідти фото, особливо із паном Миколою, то вантажте. Категорія у Вікісховищі: Wiki Loves Monuments 2013 awards in Ukraine.

Співпраця з місцевими органами виконавчої влади

Одеса 107619.JPG

Інтер’єр. Будинок прибутковий Мортона, Одеса, Маразліївська вул., 16 © Дмитро Жданов; ліцензія CC BY-SA 4.0

Напевно, багато хто з учасників конкурсу стикалися з проблемами при фотографуванні об’єктів культурної спадщини. Особливо якщо ці об’єкти знаходяться в приватній власності[1]. З цією ж проблемою зіткнулася пошукова група ODESSA INCOGNITA. Однак нам вдалося її вирішити. Торік ми звернулися в управління з питань охорони об’єктів культурної спадщини Одеської міської ради з пропозицією включити старовинні криниці Одеси до списку пам’яток культурної спадщини в номінації інженерно-технічні споруди. Начальник управління, ознайомившись із нашими матеріалами, запропонував взяти участь у програмі роботи громадських інспекторів[2].

З того моменту ми тісно співпрацюємо з управлінням і зараз проводимо фотофіксацію в якості громадських інспекторів управління. При цьому в нас є офіційні посвідчення, які дають право:

  • спостерігати за станом зберігання та використання пам’яток, їхніх територій і зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;
  • безумовного доступу до об’єктів культурної спадщини з метою іх обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення.
  • [3]

Однак є винятки: якщо в будинку розташована військова комендатура або якійсь інший військовий об’єкт, фотозйомка заборонена!

Скоріш за все, така програма діє і в інших областях України. Ви можете спробувати звернутися в подібні управління у вашій області, що полегшить вам доступ до об’єктів фотофіксації.

[3] Ст. 8, ст. 9 Закону України «Про охорону культурної спадщини»

Мандрівка Херсоном

Про конкурс вперше почула на Вікіконференції 2014 і чекала осені, щоб взяти участь. Трохи неправильно зрозуміла правила конкурсу, думала, що фотографувати і завантажувати фотографії можна лише в зазначений період. Часу їхати в інше місто не було, тому вирішила дізнатися більше про свій рідний край, про Херсон, тим паче, що в списках я побачила, що фотографій багатьох пам’яток немає.

Всіхсвятська церква, Херсон, Пугачова вул., 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Вали Херсонської фортеці, Херсон, вул. Перекопська, 13 (територія парку Ленінського комсомолу)
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Сформувала свій маршрут таким чином, щоб протягом конкурсу сфотографувати всі пам’ятки зі списку. Мені майже вдалося це зробити (не встигла сфотографувати лише кургани).

Житловий будинок Лобрі, губернська гімназія, Херсон, Карла Маркса вул., 20
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Щодо вражень, то звичайно вони позитивні.  Дізналася багато нового та цікавого про історію Херсона, історії вулиць, храмів, споруд, будівель, бо проходиш кожного дня, біля якогось будинку і навіть не здогадуєшся про його історію…

Мандруючи пішки за списком пам’яток, побувала на самих окраїнах міста, кілька разів бувала на старих кладовищах (тут у мене зразу порада для учасників-дівчат — не ходіть самі в такі місця, з власного досвіду скажу, що було страшно як мене почав переслідувати якийсь «хворий»). Але це був лише один маленький неприємний епізод, бо в цілому за цей період я познайомилась, поспілкувалась і просто зустрічала на своєму шляху багато доброзичливих, веселих, щирих та оптимістичних людей.

Комплекс пам’яток Херсонського меморіального кладовища, Херсон, вул. Молодіжна, 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Серед пам’яток були ті, що знаходились на приватних або закритих територіях, але мені вдавалося своєю цікавістю, своєю розповіддю про конкурс, про важливість залишити нащадкам фото тих чи інших пам’яток, їх переконати; мені йшли на зустріч, дозволяли зробити фотографії, а в обласному ліцеї (закрита територія) мені навіть провели екскурсію по всій території.

Знаю, що мої фотографії не займуть призових місць (по-перше, я непрофесіонал фотографувати,  а, по-друге, не цікаво дивитись на якийсь старий будинок, який захаращений і майже знищений), а таких у списках по Херсону багато, але мандруючи містом, дізналась багато і зрозуміла, що головне зберегти (залишити хоч на фото) історію нашим дітям.

Кінотеатр «Ампір» (будівля на межі знищення), Херсон, Горького вул., 17
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Лікарня (будівля на межі знищення), Херсон, Комсомольська вул.,35
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пивоварний завод, Херсон, Червоностудентська вул., 36
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Цей фотоконкурс  дуже важливий та актуальний саме зараз. Треба хоч на фото залишити пам’ять яким була та чи інша будівля (споруда) для наступних поколінь, а також привернути увагу людей, молоді до збереження та дбайливого ставлення до нашої історії.

Усім організаторам хочу сказати величезне СПАСИБІ))) Також учасникам та тим, кому прийшла така гарна ідея про створення цього конкурсу.

Синагога «Хабад», Херсон, Горького вул., 27
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором не члена журі і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу. Авторський стиль максимально збережено