Як поліпшити конкурс? Роздуми про ефективність і справедливість…

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Вітчизняна частина конкурсу Wiki Loves Monuments проводилася вже вшосте. За шість років Вікісховище поповнилося двома сотнями тисяч зображень памяток архітектури, історії, археології… Автор цих рядків брав участь в конкурсі 4 рази як конкурсант та двічі як член жюрі, двічі перемагав у кількісній номінації, ще раз – в якісній. Накопичений чималий досвід, в тому числі бачення проблем, які заважають проводити конкурс якнайефективніше з метою наповнення Вікіпедії та сховища зображення якмога більше обєктів культурної спадщини.

Мова тут йтиме про кількісну номінацію. Питання якості зображень, звичайно ж є актуальним також, але здебільшого проявляється воно знову ж таки через намагання конкурсантів забезпечити якмога більшу кількість завантажень.

Ще з часів першого конкурсу у 2012 році конкурсантам стала зрозумілість певної несправедливості розподілу балів в кількісній номінації, коли обєкт зфотографований, приміром, в центрі Львова (на хвилиночку, лише одна площа Ринок містить 50 обєктів!!!), і об’єкт освітлинений в далекому глухому селі (а він там часто один-єдиний) оцінювався однаково. Тобто витрати часу, сил, грошей, зрештою, для добирання до далеких обєктів правилами конкурсу нівелювалися. Вже тоді зайшла мова про врахування назвімо його умовно «регіонального коефіцієнту» який такі зусилля стимулював би. Але тоді не було чіткого бачення, якими би ці коефіцієнти мали б бути.

За 3 роки проблема проявила себе, коли стало зрозуміло, що конкурсантам в погонею за кількістю вигідінше використовувати вже накопичені архіви, аніж їздити далекими регіонами в пошуках нових неосвітлинених пам’яток. В конкурсі 2015го року був використаний коефіцієнт 2 (а з 2016-го – 3) для неосвітлинених об’єктів. Це певним чином пожвавило конкурс, проте в цілому проблему не вирішило. Відкрийте та порівняйте конкурсні списки обєктів в м.Київ та, приміром, Вінницької області. Коли перші можуть похвалитися світлиною в кожному рядку, то другі (обласний центр та міста обласного значення не беремо до уваги) – здебільшого скупим «Завантажити фото». Кожен дотичний до конкурсу знає, що це значить – жодного фото даного обєкту у Вікісховищі досі немає.

То чому ж коефіцієнт 3 для неосвітлинених слабо стимулює конкурсантів полювати за такими об’єктами? Бо, ж якщо послуговуватися попередніми підсумками кількісної номінації 2017 року, у лідерів перегонів завантажених фото неосвітлинених об’єктів 300–400, тоді як загальна кількість у тих же лідерів збільшується щороку на 1000.

Поясню на власному прикладі. Влітку у відпустку я чесно простував «неосвітлиненими» просторами рідної Черкащини та сусідньої Вінничини. «Врожай» був різним. Якогось дня вдалося вполювати аж 18 (то мій власний рекорд) обєктів в далекому Томашпільському районі Вінничини, а якогось всього 2 – сусідній Канівський район (та й то, 1 з цих 2 обєктів згодом виявився освітлиненим, бо напередодні конкурсу робот таки знайшов його світлину у Вікісховищі). От і порахуємо, витративши цілий день, намагаючись освітлинити те, чого бракує у Вікісховищі, я зміг заробити на конкурс від 4х (1*3+1) до 54х (18*3) балів.

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Прийшов вересень – місяць конкурсу, видалися вільні вихідні і я мав вибір – чи далі простувати «неосвітлиненою» Черкащиною і привозити свої 10-50 балів, а чи таки постаратися перемогти в загальному заліку за діючими правилами. Всі ми маємо амбіції, іноді, як в моєму випадку, більше ніж совісті 🙂 Тому я поїхав до Києва. За 2 дні я перефотографував весь музей в Пирогові, значний кавалок Байкового кладовища, ще й побіжно ВДНГ та не відвідувані раніше з фотоапаратом вулиці. В підсумку за 2 дні такої прогулянки я привіз 500!!! балів на десятки (якщо не сотні) разів заїжджених обєктах. Мені добре, (знову ж таки за попередніми даними) я високо піднявся у загальному рейтингу. Але чи є від цього користь Вікіпедії??? Вікісховищу реально бракує ще одного (серед десятків подібних) фото могили Максима Рильського?

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Ну та Бог із ним, із Рильським. Але, врахуйте наступне – із своїх 5687 завантажень у 2017 р. автор цих рядків завантажив 1126 фото об’єктів з м.Київ, 883 фото зі Львова, 739 фото з м.Одеса та 105 світлин з м.Харків. Тобто сумарно кількість постійно і масово фотографованих міст з надвисокою концентрацією пам’яток склало… рівно ПОЛОВИНУ загального завантаження. Пропустимо той факт, що іноді через лінь інших конкурсантів (виявляється, ніхто до мене не здогадався шукати неосвітлинені об’єкти Личаківського чи Байкового кладовища всередині полів), а часто через проблему несвободи панорами (певен, що вілли в Професорській колонії м.Львова фотографували і до мене, але потім ті фото видаляли з Вікісховища) і в цих містах є неосвітлинені об’єкти. Все ж їх доступність значно вища, ніж приміром єдина церква віддаленого села. Яку проблему це породжує? Дуже просто. Щорічні лідери перегонів обросли вже такими фотоархівами, що формують занадто високий вхідний бар’єр для новачків, які б хотіли позмагатися в кількісній номінації. Якщо правила не змінити, ми так і змагатимемося між собою, і зрештою, перемагатиме той, хто матиме більше вільного часу у вересні для завантаження фото в рамках конкурсу 🙂

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд...

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд…

З цим стають зрозумілими причини ще однієї проблеми, вже згаданої вище якості. Не скажу за інших, але на власному прикладі – оті нещасні 2 обєкти далеких сіл на Канівщині чи як на заглавному фото на Крижопільщині я фотографував довго і ретельно. Ще б пак, я витратив стільки енергії, щоби сюди дістатися! Я шукав вигідні ракурси та чекав гарного світла. Що я робив в Києві? Правильно, я швидко йшов вулицею, озираючись навкруги, на постійно клацав затвором не зупиняючись біля кожного обєкту та лінуючись навіть іноді міняти обєктив, коли того вимагав сюжет. Бо ж об’єктів купа, а час обмежений, треба встигнути якмога більше. До того ж якість знимка жодним чином не впливає на кількість балів. То яка різниця? Знову ж таки, для мене як конкурсанта, не Вікіпедії. Більше того, в погоні за кількістю завантажень я часто просто ті знимки не редагував. Просто вирівняти вертикалі і то бракувало часу серед тисяч цих безкінечних фото чиншових кам’яниць на львівських, київських та одеських вулицях. Звісно, фото вантажаться за вільною ліцензією і те редагування може зробити хтось інший. Але покладемо руку на серце, хто за вас редагуватиме ваші знимки, тим паче, якщо фото цих об’єктів і так не бракує на Вікісховищі?

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах 🙁

То ж чи потрібні Вікіпедії такі перегони? Мені здається, що ні. Цього року Україна знову посіла 1ше місце серед всіх країн-учасниць по кількості завантажень. То може вже досить прагнути кількісного лідерства і боротися за якісне?

Що я пропоную? Звичайно оцінити важкодоступність кожного об’єкта – задача не під силу ні оргкомітету, ні волонтерам. Проте можна піти простішим шляхом, встановлюючи той «регіональний коефіцієнт» таким чином:

1ша група. Міста з високою концентрацією пам’яток. Як правило списки пам’яток в таких містах розміщуються на декількох сторінках і досягають подекуди декілька тисяч. За досвідом, гуляючи вулицями цих міст за день легко можна отримати фото 150-200 об’єктів. До них належать Київ, Харків, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Полтава та Кропивницький (останні 3 – дискусійно, позаяк кількість об’єктів там все ж значно нижча ніж в перших 4, тож їх можна віднести і до 2ї групи). Фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 1 бал.

2га група. Обласні центри та міста обласного значення. Виділити їх програмно при підрахунку балів не складно. Формат ID для них «хх-1хх-хххх» на відміну від «хх-2хх-хххх» для наступних категорій. За день в середньому в таких містах можна отримати 50-100 світлин різних об’єктів культурної спадщини. Звісно, розподіл нерівномірний. Приміром місто обласного значення Черкаської області Ватутіне містить лиш 4 пам’ятки, але для спрощення процедури таким можна знехтувати. Тим паче, як правило дістатися таких міст не складає жодної проблеми. Отже фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 2 бали.

3тя група. Районні центри (крім міст обласного значення). Виділити їх з сільського регіону складніше, позаяк вони мають перші 5 цифр в ID такі з самі, що і весь район. Проте, гадаю, це завдання під силу нашим ІТ-геніям з Вікімедії. Ці населені пункти мають в середньому значно меншу концентрацію пам’яток, ніж міста з 2ї групи. В середньому 10-30, але транспортна інфраструктура все ж розвинутіша, ніж у випадку останньої групи. То ж фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 5 балів.

І нарешті 4та група. Сільська місцевість. Всі інші населені пункти та об’єкти за їх межами. Звісно, різниця тут може бути дуже відчутною. Приміські села є легкостоступними в плані розвинутої транспортної інфраструктури та відстані, сіл за 30 км від райцентру з убитою дорогою дістатися дуже складно. В одному селі може бути з десяток об’єктів, в іншому – лиш 1. Але врахувати всі ці розбіжності нереально. Тому усереднено – фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 10 балів.

На перший погляд коефіцієнт в 10 балів може здатися завеликим. Але порахуємо. Ще раз – мій особистий рекорд за день для сільської місцевості, це 18 об’єктів. То ж 180 балів. Для міст з першої групи отримати ті самі 180 не є аж такою проблемою.

Тому все паритетно. Хто хоче – фотографує об’єкти в далеких селах, хто ні – лишається і гуляє з фотоапаратом вулицями Києва, Львова, Одеси… Обоє отримають однакову винагороду за свою працю.

Звісно, щоби стимулювати фотографувати неосвітлинені об’єкти, в чому зацікавлена Вікіпедія в першу чергу, варто зберегти коефіцієнт 3. Іншими словами – вперше освітлинений об’єкт в м.Львів оцінюватиметься в 3 бали, а в сільській місцевості в 30. Але, гадаю, це справедливо.

Звісно, пропоновані зміни мають застосовуватися до нового конкурсу. Сподіваюся вони стануть темою для жвавого обговорення і можливого вдосконалення. Але бажано, щоби за результатами обговорення оргкомітет якмога скоріше ухвалив зміни до регламенту конкурсу з тим, щоб конкурсанти могли ефективніше підготуватися до наступного конкурсу за новими правилами.

Сергій Криниця (Haidamac)

Руйнування пам’яток у Кам’янці-Подільському

До Вашої уваги історія від одного з учасників конкурсу, користувача Сарапулов.

Як я писав ще пару місяців назад у дописі «Кам’янець-Подільський: пам’ятки природи і не тільки» на сайті фотоконкурсу «Вікі любить Землю», Кам’янець-Подільський уславлений як місто пам’яток. У списку Вікіпедії перелічено 355 пам’яток, з яких я завантажив 137. Тобто я бачив третину пам’яток і стан частини з них мені дуже не сподобався. Порівнявши потім сьогоденні фотографії з фотографіями минулих літ, я прийшов до зовсім похмурих висновків.

От, наприклад, млин Ірафа (ID 68-104-0165), яким його побачив з півбастіону св. Михаїла Andrii bondarenko у 2011 році.

Млин Iрафа 1. Автор фото — Andrii bondarenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Млин Iрафа. Автор фото — Andrii bondarenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

А таким його побачив цього року Курля Сергій

Млин Iрафа. Автор фото — Курля Сергій, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Млин Iрафа. Автор фото — Курля Сергій, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Оглядова тераса (ID 68-104-0176) на ділянці коло банку  (ID 68-104-0120) — то є приємне видовище:

Оглядова тераса, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Оглядова тераса, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Але хто ходив нею далі, за водоспад?

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

І ще далі… І в зворотний бік, через сквер ім. генерала Васильєва — та сама картина. Я простежив залишки тераси протягом приблизно 400 м. Із них утримується в належному стані близько 100 м. Один із занедбаних оглядових майданчиків на терасі:

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Зруйнована ділянка оглядової тераси, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Birczanin у 2012 році зняв потерну (ID 68-104-0283) під західною куртиною Нового замку. На фотографії видно як тріскається перегородка.

Потерна, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Birczanin, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Потерна, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Birczanin, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Я побачив перегородку вже вдвічі тоншою.

Вигороджений у потерні закуток, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Вигороджений у потерні закуток, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Сергій Талавєр у 2007 році бачив гармати на батареї св. Урсули (ID 68-104-0239).

Кам'янець-Подільська фортеця. Батареї по кутах. Автор фото — Сергій Талавєр, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Кам’янець-Подільська фортеця. Батареї по кутах. Автор фото — Сергій Талавєр, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Цього року немає ні гармат ні настилу. Здали на металобрухт?

Батарея св. Урсули (Південний двір), Кам'янець-Подільський. Автор фото — ЯдвигаВереск, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Батарея св. Урсули (Південний двір), Кам’янець-Подільський. Автор фото — ЯдвигаВереск, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Найбільша міська Кушнірська башта (ID 68-104-0065), пам’ятка національного значення, а не якогось там місцевого, ще донедавна мала високий дах. Denis Vitchenko у 2012 році зняв ще цілий набір балок, але вже частково без черепиці. По цім балкам можна було кинути руберойд, як вже немає грошей на черепицю.

Кушнірська башта, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Denis Vitchenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Кушнірська башта, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Denis Vitchenko, ліцензія CC-BY-SA-3.0

Але дочекались доки дах просів всередину.

Семиповерхова башта, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Семиповерхова башта, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

А з дірявим дахом стіни простоять довго? Чи буде як з Новою Західною баштою?

Семиповерхова башта Дірявий дах, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Семиповерхова башта Дірявий дах, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Вид Старого замку (ID 68-104-9007) з Вірменського бастіону — візитна картка Кам’янець-Подільського.

Зимова казка в Кам'янці. Автор фото — Krasnickaja Katya, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Зимова казка в Кам’янці. Автор фото — Krasnickaja Katya, ліцензія CC-BY-SA-4.0

От протилежний вид, з Нового замку, відомий значно менше. Так виглядала Нова Західна башта (ID 68-104-0192) у 2010 році. Автор фото Brian Dell.

Кам'янець-Подільський. Автор фото — Brian Dell, ліцензія CC-0

Кам’янець-Подільський. Автор фото — Brian Dell, ліцензія CC-0

А так виглядає зараз.

Башта Нова № 7 на реставрації. Автор фото — Neovitaha777, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Башта Нова № 7 на реставрації. Автор фото — Neovitaha777, ліцензія CC-BY-SA-4.0

На місці автентичних середньовічних укріплень, які доруйновувались, можна потім будувати репліки і ще знайти місце для ресторану. Вид з Вірменського бастіону на північ.

Кафе на бастіоні, Кам'янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Кафе на бастіоні, Кам’янець-Подільський. Автор фото — Сарапулов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Висновки, до яких я прийшов

По-перше, пам’ятки у Кам’янці-Подільському руйнуються не колись там, у минулому-позаминулому столітті, а зараз, у цьому десятилітті.

По-друге, виглядає так наче місцева влада цілком байдужа до стану пам’яток, або навіть зацікавлена у їх руйнуванні.

По-третє, центральній владі байдужий стан пам’яток навіть національного значення, тим паче ніхто не контролює стан пам’яток місцевого значення.

Втім, до таких висновків прийшов не я один

Усі використані у дописі фото поширюються під вільними ліцензіями: тобто їх можна спокійно використовувати, не забуваючи вказувати автора і назву ліцензії.

І де той храм (…) ?

Церква св. Миколая. Загальний вигляд з півночі (1990 р.)
Автор фото — Микола Жарких. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая, XVIII ст. Станом на вересень 2010 р. (с. Кліщівна, Рогатинський р-н, Івано-Франківська область)
Автор фото — Олена Крушинська. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

(…)
І де той храм, і де тепер сади ті,
п’янкі алеї з мирту й мушмули,
коли вони богині Афродиті
троянди, мак і яблука несли?
(…)
[1].

Питанням деяким судилась актуальність вічна. На жаль, здається, що ми не вчимося ніц. Дощем та снігом річка забуття повниться, змиває все, виходить з берегів своїх… І саме ми її союзники справдешні. В байдужості, в недбальстві… Винні? Ні. Хіба ж дитина почуватиме провину, виколюючи очі злому Бозі, який за нею стежить безупинно? Нема очей, нема провини. Немає храму. І вини немає. Дощем та снігом… Лета все поглине.

Сумна історія. Було собі село на Рогатинщині. У селі була дерев’яна церква. Миколаївська. Давня. З XVIII (а може й XVII) століття. Була та загула… Майже.

Сумна історія. Ще більш сумно від того, що така звична уже…

Миколаївська церква у с. Кліщівна Рогатинського району Івано-Франківської області — пам’ятка архітектури національного значення з 1982 року (охоронний номер 1192)[2]. У 2007 році було прийнято рішення провести реставрацію церкви[3]… Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (ГУБАЖКГ) Івано-Франківської ОДА виступило замовником на проведення реставраційних робіт і вже наприкінці 2007 року було виділено 50 тисяч гривень, за які церкву було розібрано «за день»[4]. Навколо церкви були кам’яні надгробні хрести, деякі з яких було пошкоджено під час розбирання. Настаріший надгробок був із 1660 року…

Використаний спосіб реставрації (за яким спершу будівлю розбирають, а потім збирають) називається «протезування». Але він передбачає точне маркування усіх деталей. У березні 2008 року уже піднімалося питання якості «реставраційних» робіт. Серед грубих порушень перелічено таке[4]:

  • церкву розібрали без попередніх науково-дослідних робіт і без маркування;
  • документація була виготовлена без реставраційного завдання, без розгляду та погодження у державних органах охорони культурної спадщини;
  • проект нової церкви не відповідає вимогам РНіП 102-84 і ДБН-В.3.2-1-2004;
  • до проекту долучено схематичні обміри (замість архітектурно-археологічних), які було виконано 1974 року в інституті Укрзахідпроектреставрація (архітектор Б. Кіндзельський).

На світлинах — стан пам’ятки на серпень 1990 року та вересень 2010 року. Зараз ситуація ще гірша, адже дерево не було накрите, тож ніяк не було захищене від дощу та снігу. І минуло ще чотири роки…

Відповідно до проектно-кошторисної документації вартість реставраційних робіт становила 2 млн. 519,5 тис. (станом ще на 2011 рік[5]). Для того, щоб врятувати хоча б те, що є — потрібно трохи більше чотирьохсот тисяч гривень[4]. Тепер законодавство дозволяє відновлювати пам’ятки державного значення за спонсорські кошти, але поки святині не пощастило на таку увагу.

У додатку до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 10 липня 2014 року №422 серед «Об’єктів департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури облдержадміністрації, що підлягають ліквідації, списанню чи витрати по яких підлягають передачі балансоутримувачам» згадується і Миколаївська церква[6]:

Виконано робіт станом на 01.01.2014 р., тис. грн.

Всього В тому числі касові видатки всі В тому числі касові видатки згідно 3 тендером (на БМР) В тому числі касові видатки згідно 3 тендером (на БМР)
433911 433911 293534

Балансоотримувачем визначена Кліщівнянська сільська рада. Сільський голова каже, що «матеріали на стіни є, люди і самі б готові зробити, тільки дозвіл на проведення ремонтних робіт не дає влада»[7]. А пам’ятка руйнується із кожним днем все більше.

На сторінці 247 другого тому «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» про церкву сказано:

«Деревянная, трехсрубная, одноглавая, с под-дашием на выпусках венцов срубов. Памятник перестроен, вследствие чего утрачено первоначальное перекрытие центрального сруба, который перекрыт шатровой приплюснутой главой на восьмерике, поставленном на видимый извне четверик. Боковые срубы накрыты скатными крышами на низких четвериках. В интерьере — монументальная темперная живопись плохой сохранности. Миниатюрными размерами, пропорциями, компоновкой масс памятник является уникальным произведением галицкой школы народной архитектуры»[8]

А храму вже нема…

П. С. Цікаво, що у середині XVIII століття у Києві були засипані землею Золоті ворота, щоб зберегти їх від руйнування. І хоча сам по собі метод був не дуже вдалий і стан воріт значно погіршився за час перебування під землею, але сама думка про те, що варто зберегти пам’ятку була у правильному керунку… Чому ми так не хочемо вчитися?..

Церква св. Миколая. Загальний вигляд зі сходу (1990 р.)
Автор фото — Микола Жарких. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая, XVIII ст. Станом на вересень 2010 р.
Автор фото — Олена Крушинська. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая. Загальний вигляд з північного сходу (1990 р.)
Автор фото — Микола Жарких. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Церква св. Миколая, XVIII ст. Станом на вересень 2010 р.
Автор фото — Олена Крушинська. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Завершився міжнародний конкурс

Сьогодні вночі закінчився конкурс в Македонії та Росії — двох останніх країнах, які брали участь у цьогорічному конкурсі. Тож можна підбити деякі підсумки. Загалом в 41 країні було завантажено майже 323 тисячі фотографій. Це число менше минулорічного, проте цього року в конкурсі брали участь менше країн.

Станом на 3:00 1 листопада п’ятірка найкращих країн має такий вигляд:

  • Україна — 46846
  • Польща — 45445
  • Німеччина — 35637
  • Росія — 24032
  • Іспанія — 23611

З цих країн в Україні та Росії конкурс тривав 31 день, в інших країнах — 30 днів.

Напевно ви помітили, що два тижні тому ці цифри були трохи іншими (принаймні для України і Польщі вони були більшими). Це пов’язано з тим, що деякі конкурсні файли могли бути вилучені. У зв’язку з численними питаннями з цього приводу, розповімо детальніше про причини вилучення файлів.

Отже, Вікісховище (Wikimedia Commons) — це сховище вільних файлів, які можуть бути використані для ілюстрації статей вікіпроектів. Сервери Вікісховища розташовані у штаті Флорида (США), тому вважається, що файли, розміщені на Вікісховищі, мають бути вільними відповідно до законодавства штату Флорида і країни походження. У зв’язку з цим можна виділити три основі причини, з яких вилучаються конкурсні файли з Вікісховища:

  1. порушення авторських прав (copyright violation);
  2. файл не вписується в рамки проекту (out of project scope);
  3. відсутність «свободи панорами» в Україні (no FoP in Ukraine).

Опишемо ці причини детальніше.

Як зазначено вище, Вікісховище містить лише вільні файли, отже на їх розміщення потрібен дозвіл автора (якщо автор сам завантажує, то вважається, що він дав дозвіл на їх використання). Отже, якщо хтось завантажує чужі файли без дозволу автора, то ці файли будуть вилучені з Вікісховища. Це і є порушення авторських прав. Саме тому за умовами конкурсу дозволяється завантажувати лише власні фото.

Вікісховище є сховищем файлів, які можна використати з освітньою метою, зокрема проілюструвати статті вікіпроектів. Проте цього року на конкурс було завантажено кількасот фотографій, на яких зображені люди на фоні різних фортець, палаців, пам’ятників. Так, пам’ятки в кадр потрапили, проте основним об’єктом фото є невідома широкому загалу людина, тому такою світлиною не можна проілюструвати статтю у вікіпроекті. Тож це фото не вписується в рамки проекту, тому може бути вилучене.

Як зазначено вище, файли у Вікісховищі мають бути вільними відповідно до законодавства країни походження і штату Флорида. Проте в законодавстві багатьох країн, у т.ч. і України, є норма, що при фотографуванні творів архітектури та мистецтва потрібен також дозвіл автора твору. При цьому в Україні твір переходить у суспільне надбання через 70 років після смерті автора (до 2001 року цей термін складав 50 років, тому всі твори, автори яких померли до 1 січня 1951 року, є вільними). Тому багато пам’ятників і будівель є невільними, тому їх фотографії також є невільними. Такі об’єкти користувачі Вікісховища називають «нофопом» (від англ. no FOPno Freedom of Panorama). Деякі учасники конкурсу зверталися до нас із питаннями: «нащо ж ви ці пам’ятки додаєте до списків, якщо їх все одно вилучають? Може краще вилучити зі списків?». Виходів із цієї ситуації є три, проте всі вони є непростими.

По-перше, вилучити зі списків пам’ятки, які є невільними, ми не можемо, оскільки однією з цілей конкурсу є зібрати повний список об’єктів культурної спадщини (а якщо вилучити деякі об’єкти, то він повним не буде). Деякі учасники пропонують розділити списки на «вільні» та «невільні» пам’ятки, і фото невільних вантажити до Вікіпедії (де правила менш строгі). Проте тут знову постає проблема відсутності в Україні якісного реєстру пам’яток, адже щодо багатьох пам’яток відразу невідомо, є вони вільними чи ні: невідомі їхні автори, а якщо й відомі, то невідомі їхні роки смерті. Наприклад, про залізничний вокзал у Вінниці відомо, що він збудований у 1950 році архітектором В.Сідамонідзе. Проте, коли помер цей Сідамонідзе, нам знайти не вдалося, тож наразі невідомо, чи є ця пам’ятка вільною. Крім того, тільки побачивши деякі пам’ятки, можна сказати, чи вони вільні. Наприклад, якщо пам’ятник загиблим воїнам-односельцям створений після 1951 року, він не обов’язково буде невільним, оскільки це може бути простий хрест або пам’ятник-танк, які не є творами мистецтва. Тож визначити, чи є вільною пам’ятка, не так і просто.

Електровоз Шкода ЧС8-016 на станції Вінниця, © Георгій Чернілєвський, CC-BY-SA 3.0

На цьому фото в кадр потрапив вінницький вокзал, проте він не є основним об’єктом фото, тому таке фото є вільним (автор фото — Георгій Чернілєвський, один з членів журі конкурсу, ліцензія CC-BY-SA 3.0, фото неконкурсне)

По-друге, можна внести зміни до законодавства України. Для цього потрібно, щоб Верховна Рада ухвалила відповідні зміни до закону «Про авторське право і суміжні права» закон. ГО «Вікімедіа Україна» вже підготувала текст законопроекту, проте до Верховної Ради він ще не внесений. Тож, якщо нас читають депутати, або якщо ви маєте знайомих депутатів, які допомогли б ухвалити цей дуже потрібний нам закон, ми будемо дуже вдячні за таку допомогу. Прикметно, що сама будівля Верховної Ради України також є невільною, оскільки архітектор Володимир Заболотний помер в 1962 році.

По-третє, можна отримати дозвіл в архітекторів, скульпторів або їх спадкоємців на використання зображень пам’яток. Наприклад, учора один з користувачів отримав дозвіл від спадкоємців архітектора Ігоря Леонідовича Масленкова на використання зображень кількох пам’яток (зокрема, пам’ятники Василю Боженку та футболістам київського «Динамо» — учасникам «матчу смерті» у Києві), а також низки станцій метро та будівель, пов’язаних з метрополітеном.

Пам'ятник футболістам київського «Динамо» — учасникам легендарного «Матчу смерті» в роки Великої Вітчизняної війни, © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0

Пам’ятник футболістам київського «Динамо» — учасникам легендарного «Матчу смерті» в роки Великої Вітчизняної війни, © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0

Усі три наведені варіанти непрості в реалізації. Тому наразі ми не забороняємо завантаження фотографій невільних пам’яток в рамках конкурсу, більше того, враховуємо їх у кількісних номінаціях. Так, переможець по Житомирщині сфотографував 129 пам’яток, з них три пам’ятки архітектури, а решта — пам’ятники і братські могили, більшість із яких є невільними. Частина зображень буде перенесена до Вікіпедії для ілюстрування статей (в основному по одному файлу на пам’ятку). Решта ж файлів, які вилучені, будуть чекати, поки настане одна з трьох подій: мине 70 років після смерті автора, буде отримано дозвіл від автора або буде прийнято зміни до закону про авторське право. Тоді відповідні файли можна буде відновити.