Пам’ятки дерев’яної архітектури України фіксують у списках та фотографіях

Пам’ятки дерев’яної архітектури України у світлинах були зібрані у межах фотоконкурсу «Вікі любить памятки», що втілюється громадською організацією «Вікімедіа Україна».

В Україні існує найбільше у світі деревяних церковблизько 2,5 тисяч (наступні за їх кількістю — Польща із 1,5 тис. і Румунія, в якої до 1,2 тис. таких церков). Як відзначають експерти, дерев’яні церкви в Україні — найрізноманітніші за стилями, у порівнянні з іншими країнами.

Спеціальна номінація «Памятки деревяної архітектури України» фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» у партнерстві з проектом «Деревяні храми України» була проведена цього року для підкреслення особливого значення цих пам’яток, необхідності їх збереження та збору інформації про них. Михайло Сирохман, відомий дослідник закарпатських дерев’яних храмів, мистецтвознавець, художник, зазначає, що дерев’яні церкви є серед «найхарактерніших і найбільш “брендових” споруд України». Водночас він зауважує, що через невігластво простих людей і недбальство чиновників більшість дерев’яних церков зазнала варварських «поновлень» і переробок, через що втратила свій оригінальний вигляд — і досконалість фотографії тут безпорадна.

За словами автора проекту «Дерев’яні храми України» Олени Крушинської, особливо важливим є збір і впорядкування переліків дерев’яних пам’яток, що здійснювалися в процесі підготовки до конкурсу.

«Ці списки, які начебто й існували в природі, були недоступні не лише широкому загалу, але і фахівцям, і громадським діячам, — зазначає Олена Крушинська. — Обласні і районні чиновники, які мали б щодня працювати над реєстрами підконтрольних пам’яток, натомість нічого не робили, а старі, ще радянського часу, списки “губили” (іноді через недбальство, іноді навмисно) чи “ховали під сукно”». Пояснює вона таку ситуацію просто: «Немає пам’ятки — немає і проблеми, немає незручних запитань, чому вона валиться, або чому землю, що належить до охоронної зони, продано або віддано в оренду».

Наразі списки, отримані від чиновників за інформаційними запитами, перебувають у загальному доступі у Вікіпедії. Втім, вони і досі потребують доповнення та доопрацювання. Фотографії, отримані за цими списками у межах спецномінації фотоконкурсу, можна переглянути тут: галерея фото. Впродовж конкурсу було завантажено 1269 фотографій 402-х пам’яток дерев’яної архітектури України. Ці фотографії планується використати для ілюстрації відповідних статей у Вікіпедії.

Перші три місця у конкурсі у спеціальній номінації фотографій дерев’яних пам’яток зайняли: Георгіївська церква (Седнів, Чернігівська обл.) Сергія Колотуши, Онуфріївська церква (Липовий Скиток, Київська обл.) Івана Бикова та Успенська церква (Новоселиця, Закарпатська обл.) Тамаша Талера.

Окрім трьох призових місць за найкращі фотографії, у конкурсі було виділено ще декілька фотографій, щоб зафіксувати і зробити відомішими певні категорії пам’яток, що забуваються. Наприклад, в номінації «Цивільна дерев’яна архітектура» нагороджено Дениса Вітченка за серію фотографій комплексу лікарні для робітників Володимирівської економії в Мурафі на Харківщині. Це дуже маловідома пам’ятка, що включає комплекс споруд: водолікарню, корпус служб і дерев’яну водогінну вежу. Остання не має аналогів в Україні.

Також окремо відзначили дерев’яні млини, які теж присилали на конкурс учасники. Призи забезпечив Назар Лавріненко, автор проекту «Млини України», засновник Української млинологічної асоціації. Переміг у номінації користувач Вікіпедії Kwidoo, автор фотографії вітряка у селі Кам’янське Запорізької області — знову ж таки, дуже маловідомої пам’ятки.

Ще дві відзначені фотографії маловідомих пам’яток — світлина Олександра Зараховського Пречистенської церкви в селі Ятрань у Кіровоградській області, і фотографія Дмитра Петкова — церкви в селі Обжиле в Одеській області.

Найкращою фотографією «пам’ятки, що потребує порятунку» стала робота Мирослава Переймибіди — настроєве і драматичне фото занепалої церкви XVII ст. у селі Дернів на Львівщині.

1 місце у спеціальній номінації «Пам’ятки дерев’яної архітектури України» фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Георгіївська церква (Седнів, Чернігівська обл.) © Сергій Колотуша

2 місце. Онуфріївська церква (Липовий Скиток, Київська обл.). © Іван Биков

3 місце. Успенська церква (Новоселиця, Закарпатська обл.) © Тамаш Талер (Thaler Tamás)

Дивіться решту фото 

Про «мініприз по Житомирщині»… і не тільки

Отож, поки журі визначається із переможцями у основній номінації «найкращі фото», ми визначились у мініномінації «Найкраща серія фотографій Житомирщини» 🙂

Загалом, при кількості завантажених фотографій по Житомирщині (> 1600),  власне якісних серій одного автора віднайшлось лише декілька.

Це користувачі: Grankovskaya, Karpenko Y та активний учасник та дописувач сайту — Posterrr. Кілька слів про серії цих номінантів.

Користувач Grankovskaya потішила якісними серіями деяких інтер’єрів пам’яток Житомира. Проте почасти обробка (HDRi?) та компонування кадру викликають питання.

Користувач Karpenko Y завантажив серію непростих (щодо об’єктів архітектури) ширококутних панорам пам’яток Бердичева. Але, на жаль, в цьому їхня єдина привабливість…

Найбільш «врівноважену» серію завантажив учасник Posterrr. Він прискіпливіше обирав місце зйомки та компонування кожного кадру і це добре видно на його фотографіях. Особливо тішить не «документальне» освітлення, а більш чутлива «гра сонця», на облущених стінах старожитностей Бердичева в його роботах.

Кармелітський монастир (Бердичів)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Окрім всього, він відвідував деякі пам’ятники ще й зсередини, не обмежуючись суто колекціюванням за кількістю. Це важливо, враховуючи концепцію конкурсу «Вікі любить пам’ятки», яка мимоволі впливає на багатьох задіяних у ньому учасників. А відтак, поверхневість сприйняття деяких об’єктів цінностних категорій проецюється і далі. Наразі це страшна правда сьогодення, із проявами якої я (як турист, мандрівник) дедалі частіше зустрічаюсь. Тому мені так приємно відзначати факти не дотичної фіксації пам’ятки у фотографії, а ще й свідомої мандрівки автора трошки глибше: в її історію, інтер’єр, пошуки та експерименти.

Костел Діви Марії з келіями (Бердичів)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Використання обробки у фотографіях Posterrr непомітне — і це головне правило якісної документальної фотографії, і не тільки. Також в його серії по Бердичеву — одиничні випадки технічних помилок зйомки, на кшталт «перспективних спотворень», проти яких сам автор невтомно ратує =D

Пам’ятник Леніну В. І. Зруйнований в 2014 році (Бердичів)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У підсумку переможцем визначено саме користувача Posterrr. Це Вадим Постернак з Вінниці.

Вчора, у краєзнавчому видавництві «Волинь» йому було підписано книгу «Пам’ятки монументального мистецтва Житомирської області» її автором, головою обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури Мокрицьким Г. П.

Підписання автором книги переможцю мініномінації «За найкращу серію фотографій Житомирщини»
Автор фото — Мокрицький Павло. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

І декілька слів про туристичну Житомирщину 🙂

Цей край «Волинь—Полісся» (не обмежуючись адмінподілом) є своєрідною Terra Incognita на карті України. Бо вона не є тим туристичним «Лас-Вегасом», де кожні 50 км майорять башти відбудованих замків, палаців. Поки що цей регіон можна побачити «as is», нібито в культурно-історичному зрізі. І в цьому його найбільша цінність. Тут, мандруючи, треба відкривати самотужки, готувати заздалегідь, вишукувати та випитувати. Руїни замку в Білилівці, про який ви не натрапите в жодному путівнику — потішать шукача старовинного набагато більше, ніж сучасні відбудови замкових руїн в сусідній Білорусі. Бо то є різновид «синтетичної естетики». Щоправда, і на Житомирщині є вже аналогічні приклади — комплекс «Замок Радомишль» є серед найуспішніших комерційних проектів. Шкода, що із зазіханням на архітектурно-історичну підробку фактів. Саме Житомирщина була часто розмежуванням володінь Королівства Польського, Російської Імперії, Української Народної Республіки. За те її культурне надбання (серед всього) і потерпало в численних протистояннях, повстаннях, війнах. Проте є й пам’ятки, які це оминуло. Мова про городища часів Київської Русі, яких на Житомирщині з найбільш значимих — зо півтора десятка. Ці місця служили форпостом Києву, тут існували повноцінні бойові містечка, тож вас обов’язково вразять могутні насипи в літописних Колодежно та Яроповичах, і більш давнє городище в Райках, а ще «Звягель» – основа сучасного Новоград-Волинського, та  «Гольсько» понад сумнозвісною «Гульською міною», що стримала фашистів у перші дні ВВВ та дала можливість евакуювати Київ.

Особливе місце тут займає важкодоступний регіон болотно-лісової півночі Житомирщини. Щоправда, і пам’яток архітектури чи подібного тут одиниці. Зате які! Храм Св. Василія в Овручі — одна з найдавніших сакральних пам’яток України. І хоча її вигляд доволі старовинний, але по секрету — від першохраму в дійсності до сучасника нічого не дійшло в первісному вигляді. На то воно і плин історії. А в цих древлянських краях — історія плила по кривавих річищах…

«Σπεῦδε βραδέως»

Панегірик в стилі «Σπεῦδε βραδέως» [«поспішай повільно»].

Напис над входом до каплиці Успенської церкви (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

«Ну і от що це за назва така? Там жодного українського слова немає…» прочиталося… і… А от тим, хто досі продовжує читати, а може раптом спробував в це навіть вдуматись, відповідь: «Ну так а що би там українські слова мали робити? Це ж грецька спецномінація :Р Все відповідно до канону — пафос, гіперболи, заплутаний сюжет… і дещиця гумору із самокритикою».

Весь цей панегірик (у не зовсім класичному розумінні поняття «панегірик») присвячений фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки 2013», зокрема грецькій спецномінації.

13 місяців тому у Львів прийшла 2013та осінь (ну, очевидно, не лише у Львів, бо така ж ситуація синхронно склалася і в Києві… мабуть, ще десь таке трапилося, але поза цими двома географічними точками ми у нашому панегірику мандрувати не будемо).

І якби ми були забобонними, то би точно почали виправдовувати всі наші дивні трафунки отим засиллям 13.

Ну бо ж як логічно можна пояснити наприклад мій казус?

13 місяців тому очільник дружньої кафедри Елліністики Андрій Савенко з Києва несподівано повідомив мене, що існує такий собі вікіфотоконкурс, в якому є наша (грецька тобто) спецномінація, і ось-ось наступить дедлайн, та чи я би не хотіла туди чогось свого додати (світлин себто). Ну так… а тут те «своє» для мене означало дослівно своє, своє ще з дитинства. Бо мова йшла поміж іншим про грецькі пам’ятки Львова, а серед них найбільшою (у висоту передовсім) є Успенська церква і так склалося – церква мого дитинства (ще коли я ані поняття про греків не мала на загал, ані зокрема про тих, які в тій же ж церкві й поховані… Але очевидно грецький дух ще відтоді непомітно, але міцно, до мене приточився так, що супроводжує й досі).

Спецномінація «Грецькі пам’ятки». 2-е місце
Дзвіниця (вежа Корнякта) (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Окрім цього у мене вже давно була ідея, яка все більше перетворювалася у виробничу потребу — розшифрувати напис на каплиці цієї церкви, просто над входом (я роками дивилася на ці букви, і раптом прийшла вирішальна 2013 осінь). Причиною виробничої потреби стали розмови зі студентами про цей напис, а наявні варіанти тлумачень цих букв іншими дослідниками не виглядали надто переконливими та зрозумілими, і зрештою залишалися все ще просто набором букв.

Тому вікіфотоконкурс і проект із розшифрування загадки із дитинства збіглися у часі… і просторі.

Я омину деталізацію всіх звеселяючих моментів, що супроводжували цей подвійний проект, хоча про кілька штрихів згадаю: молодий священик моєї дитячої церкви не знав, де там в ній крипта з Корняктом… і взагалі, хто він такий той Корнякт (Та що я вчіпилася? То було навіть не 100, і не 200 років тому… Кому це треба? Пластикові вікна в каплицях ше з тих часів – набагато актуальніші зараз…). А на моє питання, чи відбувається в них літургія грекою, бо колись, наскільки мені відомо, була, він трохи повагався, нічого певного не відповівши, врешті запросив прийти в Успенку… через кілька місяців (оригінальний «ненав’язливий» підхід. От Ви би після такого запрошення пішли?)… Але, зрештою, моє повернення в православну церкву дитинства через багато років після закінчення того дитинства відбулося разом зі щиро ненав’язливим неправославним Dwight Trible (dwighttrible.com, до речі, Вікіпедія про Двайта нічого не знає, а шкода), щоправда, ми так і не знайшли крипту, може тому, що шукали не крипту, а дух. Що шукали, те і знайшли 🙂

Тож 13 місяців тому я зробила фото дитячої церкви і у 50 різних ракурсах, і з типовими львівськими місцевим жителями на передніх і задніх планах — голубами і котами. Паралельно зробила багато деталізованих фото напису, щоб розкодувати його. І раптом колега із рідної кафедри синхронно звернулася до мене з проханням зробити фото (не знаючи, що я щойно відтіля і вже з фото) того ж напису з каплиці, бо у неї раптом виникла теж виробнича потреба розшифрувати його на прохання дружніх колег-істориків. Дізнавшись, що я вже почала його розкодовувати і мені це цікаво теж, ми поєднали зусилля, і вийшов, здається, адекватний продукт із того.

Вхід до каплиці Успенської церкви (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

У межичасі я позавантажувала всі свої 50+ фото Успенської церкви до Вікіпедії та й собі забула про це.

Пройшло 13 місяців і випадково минулого тижня мені прийшов від пані Олени (із прекрасним вірменським прізвищем Захарян) лист просто з космосу із запитанням, чи часом я не та, яка видає себе за оту Elpida, що минулоріч подавала свої фото на вікіфотоконкурс. Ось десь приблизно таке питання було. Так склалося, що я якраз тією, кого шукали, і виявилася. Рік пройшов у незнанні-невизнанні.

Ну так от, шановні друзі, підсумовуючи: немає потреби усі гріхи світу звалювати на 13, і містика тут ні до чого насправді, мій трафунок — приклад того, як все можна пояснити просто і логічно: незнання-невизнання приключилося мені виключно через банальне невміння користуватися скринькою, зареєстрованою у Вікіпедії (читаймо інструкції!), у яку мені 12 місяців тому прийшло повідомлення про те, що моє фото здобуло призове місце (друге) і його разом зі мною з цього приводу хочуть вшанувати.

Це було несподівано і справді дуже приємно, хай навіть в досить заповільнено-поспішальному ритмі.

Дякую ще раз панові Андрію та пані Олені.

Оргкомітет дуже радий, що один із переможців нашого конкурсу відшукався (хай і через рік). І ми дуже наполегливо радимо учасникам вмикати можливість отримувати листи у налаштуваннях користувача 😉 Ми б дуже хотіли, щоб усі історії наших учасників були із happy end-ом

Номінація від журналу «Фокус»

Цього року фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» проходить під медіа-патронатом журналу «Фокус». Ми об’єднали наші зусилля для збереження культурного спадку України та людства.

«Фокус» організовує та нагороджує номінацію конкурсу «Приз глядацьких симпатій».

На своїй сторінці у Facebook «Фокус» проводить голосування за найкраще фото на думку читачів – ним стане світлина, яка назбирає найбільше лайків. Саме ви можете вирішити, хто стане переможцем і отримає приз від журналу «Фокус»!

Таку спеціальну номінацію «Фокус» вже проводив для нашого сестринського проекту «Вікі любить Землю», присвяченого пам’яткам природи.

Переможець «Вікі любить Землю» в номінації від «Фокус»: «Вид з Говерли на Карпатський національний парк». Карпатський національний природний парк, Івано-Франківська область, © Дмитро Балховітін. CC-BY-SA 4.0

Стежте за ходом голосування і долучайтеся до участі, а тим часом пропонуємо вам насолодитися деякими чарівними фотографіями з уже завантажених на конкурс 🙂

Свято-Троїцька церква, с. Чорників, Володимир-Волинський район. © Viacheslav Galievskyi. CC-BY-SA 4.0

Церква Святого Апостола і Євангеліста Луки, с. Верхоріччя
© DmitroSklyarenko
CC-BY-SA 4.0

Церква Різдва Богородиці, с. Печера
© Helen Owl
CC-BY-SA 4.0

Дзвіниця, с. Четфалва, Закарпатська область
© Helen Owl
CC-BY-SA 4.0

Будинок губернатора, м. Дніпропетровськ
© Дмитро Жданов
CC-BY-SA 4.0

 

Студенти пишуть про Грецію до Вікіпедії

Спеціальна номінація «Пам’ятки грецької культури в Україні» минулорічного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» знайшла продовження у співпраці з партнером цієї спеціальної номінації – кафедрою елліністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Студенти Інституту філології, що вивчають грецьку мову, вчаться писати статті до Вікіпедії у межах Тижня Греції на Вікіпедії, який триває нині. Тиждень Греції проводиться також за підтримки Посольства Греції в Україні.

Перший такий тренінг відбувся вчора – студенти вчилися створювати статті у Вікіпедії, які будуть оцінюватися викладачами в межах їхнього навчального процесу. Така система навчання (і заохочення створення статей до Вікіпедії для поширення вільних знань) вже знаходила своє втілення в Освітній програмі Вікіпедії.

Громадська організація «Вікімедіа Україна» вдячна кафедрі елліністики і особисто її завідувачу Андрію Савенку за співпрацю та можливість якісно поліпшувати навчання у вишах, одночасно збагачуючи знання людства.

В межах Тижня Греції на Вікіпедії також планується написання студентами-елліністами статей про Україну та її видатних особистостей до Вікіпедії грецькою мовою – вичитувати та редагувати такі статті погодилися вікіпедисти Греції. Звісно, писати та поліпшувати статті можна і про грецькі пам’ятки в Україні, перелік яких було підготовлено для згаданої спеціальної номінації минулого року.

Перше місце грецької спецномінації «Вікі любить пам’ятки 2013»
Церква Івана Предтечі,
місто Керч АР Крим.
© Анатолій Щербак.
Фото отримало відзнаки «Якісне фото» (Quality image) і «Вибране зображення» (Featured picture) у Вікісховищі

Цікаво, що сама будівля Інституту філології теж є пам’яткою. Фото: © AMY / Wikimedia Commons / CC-BY-SA-3.0

Мить у дереві зупинена

Миколаївська церква, 1794 р. (с. Чорноголова, Великоберезнянський район, Закарпатська область)
Автор фото — Thaler Tamas, світлина якого посіла третє місце на міжнародному етапі 2013 року. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пропонуємо Вам підбірку фотографій із категорії пам’ятки дерев’яної архітектури України. Хочеться підкреслити, що ці пам’ятки потребують дбайливого до себе ставлення. І розуміння, що вони більше піддаються руйнівному впливу навколишнього середовища і, на жаль, руйнівному впливу нас самих — господарів, туристів, громади…

Вигляд з південної сторони. Церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1765 р. (с. Підгайчики, Золочівський район, Львівська область)
Автор фото — Tata lv. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Воздвиження Чесного Хреста, 19 ст. (Кременець, Тернопільська область)
Автор фото — Loki7281. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Василівська церква, 1790 р. (Конятин, Путильський район, Чернівецька область)
Автор фото — Bukovynka. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Йоана Милостивого, 18 ст. (Яремче)
Автор фото — Last Stranger. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Михайлівська церква, 1906 р. (с. Більчин, Ізяславський район, Хмельницька область). На першому плані ліворуч надгробок над похованням 19ст.
Автор фото — Denis Vitchenko. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Троїцька церква, 1646 (с. Новий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область)
Автор фото — Kiyanka. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Інтер’єр. Церква святого Михайла, 1745 р. (Ужок, Великоберезнянський район, Закарпатська область)
Автор фото — Thaler Tamas. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Костел св. Франциска Борджія (с. Розлуч, Турківський район, ЛЬвівська область)
Автор фото — Henryk Bielamowicz. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Воскресенська церква, 20 ст. (с. Звірів, Ківерцівський район, Волинська область)
Автор фото — Ігор Г. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Троїцька церква, 1794р. (с. Драбівці, Золотоніський район, Черкаська область)
Автор фото — Denis Vitchenko. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Покровська церква, 1781 р. (Фастів, Київська область)
Автор фото — Антон Срібний. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Різдва Богородиці, 1780 р. (с. Пилипець, Міжгірський район, Закарпатська область)
Автор фото — Vika35325. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Різдва Богородиці, 19 ст. (Іллінці, Вінницька область)
Автор фото — Prymasal. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Покрова Богородиці, 1862 р. Збудована з використанням матеріалів попереднього храму 18 ст. (Тараща, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область)
Автор фото — Іван Биков. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Св. Микити, 1666 р. (с.Дернів, Бузький район, Львівська область)
Автор фото — Myrko Galizien. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Мистецтво в дереві: відкрито спеціальну номінацію дерев’яних пам’яток

Цього року «Вікі любить пам’ятки» відкрили нову спеціальну номінацію – «Пам’ятки дерев’яної архітектури України» за партнерства із проектом «Дерев’яні храми України».

Українські дерев’яні пам’ятки – це прекрасна автентична архітектура, яка несе в собі національні риси народу і водночас належить до найкращої архітектурної та історичної спадщини світу. Вісім дерев’яних церков України включені до світового спадку ЮНЕСКО:

Водночас дерев’яні пам’ятки дуже крихкі і нестійкі перед часом і обставинами, і навіть у мирний час потребують захисту. Під час же війни вони піддаються постійній загрозі знищення, спалення, руйнування. Ми хочемо зібрати багато вільних фотографій і вільних знань про цей спадок і зберегти його для людства.

Втрачена пам’ятка із списку пам’яток дерев’яної архітектури. Церква Успіння Пресвятої Богородиці, Яворів. Автор – Володимир Ольхом’як. Ліцензія CC-BY-SA 3.0

Для спеціальної номінації вже підготовлені окремі списки, і оцінювання буде проводити окреме спеціалізоване журі.

Ми також будемо дуже вдячні, якщо ви будете вказувати нам на неточності в списках та підказувати пам’ятки, яких там немає – оскільки ми беремо за основу державні списки пам’яток, а вони часто бувають неповні.

Дерев’яні храми України — авторський сайт Олени Крушинської, перший і наразі єдиний веб-ресурс, присвячений українській дерев’яній архітектурі. Це систематизована ілюстрована загальнодоступна добірка матеріалів, що широко і глибоко висвітлюють історію і сучасність української дерев’яної архітектури, проблеми збереження культурної спадщини.

Церква святого Василія Великого, село Черче Рогатинського району Івано-Франківської області. Автор фото – Сергій Криниця (Haidamac). Ліцензія CC-BY-SA 3.0

Нова спецномінація: Пам’ятки національно-визвольної боротьби

Пам'ятник С. Бандері в Трускавці

Пам’ятник Степанові Бандері в Трускавці, що має статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини. Фотографія завантажена в рамках минулорічного конкурсу «Вікі любить пам’ятки». Автор — AnnaTroicka

Оголошується спеціальна номінація за кращий цикл фотографій пам’ятників, споруджених на пошанування учасників національно-визвольної боротьби українського народу в 20-му столітті. За підтримки організацій: Центр національного відродження, ГПО “Українська справа“, “Український чин”.  

В цій номінації розглядатимуться фотографії як пам’ятників діячам національно-визвольної боротьби, так і будівель, пов’язаних з їх діяльністю, а також місця поховань воїнів, що полягли в боротьбі за незалежну українську державу.

Вікіпедистами вже зібрано список таких пам’яток по Львівській області, він налічує близько ста об’єктів, що мають статус пам’ятки історії, монументального мистецтва або щойно виявленого об’єкту культурної спадщини. Аналогічні списки по інших областях України планується представити протягом наступного тижня.