Найкраще відео 2019

Цього року серед інших спецномінацій, представлених вперше, з’явилася ще одна — «Відео». Це відкрило нові можливості перед учасниками, зокрема серед власників коптерів. Вже завершено оцінювання і ми з радістю оголошуємо переможців! Журі спецномінації складалося з активних вікіпедистів, що мають досвід роботи з відео: Олексієм Василюком, Олександром Гавриком та Антоном Обожиним.

Перше місце посіло відео користувача AlexanderVovck на якому відзнято пам’ятку «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра». Як сказав Олексій Василюк, один з членів журі: «Неймовірно гарна ідея і дуже складне виконання з переміщенням кадру в часі і просторі…». AlexanderVovck цьогоріч вперше брав участь у конкурсі «Вікі любить пам’ятки».

Друге та третє місця розділили між собою Дмитро Феняк та AlexanderVovck.

На відео Дмитра Феняка можна побачити Білгород-Дністерську фортецю, також відому як Аккерманська фортеця — історико-архітектурну пам’ятку XIII–XV століть, розташовану в місті Білгород-Дністровський Одеської області. Антон Обожин відмітив важливий момент, який допоміг перемогти цій роботі: «об’єкт демонструється із трьох різних сторін». Дмитро Феняк також вперше бере участь в конкурсі «Вікі любить пам’ятки»

Інше відео користувача AlexanderVovck, яке ділить 2 та 3 позиції, демонструє Комплекс Києво-Печерської лаври (Національний заповідник Києво-Печерська Лавра) — визначну пам’ятку історії та архітектури, внесену до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. Олександр Гаврик відмітив високу якість відео. Олексій Василюк зазначив, що «…витримка фотографа, вміле володіння софтом, художній смак і погода злились воєдино».

Спецномінація «Млини»: оголошуємо переможців

Журі спеціальної номінації «Млини» завершило свою роботу, і ми раді оголосити підсумки!

Нагадаємо, що спецномінацію «Млини» в рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» започаткувала Українська Млинологічна Асоціація (УМА). Журі очолила Олена Крушинська — краєзнавець, авторка низки книжок про пам’ятки України, член УМА і Міжнародного млинологічного товариства (The International Molinological Society, TIMS). До журі також увійшли Президент TIMS Віллем ван Берґен і багаторічний лауреат нашого конкурсу Сергій Криниця. УМА вже підготувала для переможців призи, зокрема — видані цього року за підтримки Українського культурного фонду «Український млинологічний журнал» (304 сторінки, 545 ілюстрацій), що містить понад 40 статей українських та іноземних авторів, і комплект з 30-ти авторських листівок «Вітряки України» з чудовими малюнками художника Олега Яриніча. Зі свого боку TIMS запропонувало відзначити переможців, опублікувавши фотографії-призери в журналі «International Molinology», який отримують понад 500 членів Товариства у 30-ти країнах світу, та в електронному бюлетені TIMS E-News.

У конкурсі могли брати участь фотографії вітряних, водяних, парових та інших млинів, як дерев’яних, так і мурованих, будь-якої міри збереженості — від діючих до напівзруйнованих. До списку було включено і ті об’єкти, що охороняються як пам’ятки, і ті, що поки не мають охоронного статусу. До конкурсу долучилися 60 учасників, завантаживши 851 фотографію 184 млинів. Більше про статистику та її цінність — голова журі Олена Крушинська:

«Усе збіглося так, що 2019 рік став справжнім роком млинів. На нього припала десята річниця млинології, якщо рахувати від першої конференції з традиційного млинарства у Черкасах 2009 року, коли ми розпочали співпрацю з TIMS, дізналися про існування окремої міждисциплінарної галузі знань — млинології (англ. molinology), і вирішили започаткувати свою асоціацію та науковий журнал. Цього року нам вдалося вибороти грант УКФ на видання другого випуску „Українського млинологічного журналу“ великим накладом, так, щоб можна було забезпечити примірниками бібліотеки та музеї, нинішніх і потенційних однодумців у справі дослідження і збереження млинів. Співпраця з „Вікі любить пам’ятки“ стала ще одним важливим кроком уперед, і я поясню чому. Для того, щоб запровадити спецномінацію, необхідно було виконати завдання, яке назріло дуже давно і за яке страшно було й братися — скласти максимально повний список нині існуючих млинів, перевернувши всі розрізнені джерела інформації, які лиш є. Тут нам підставив плече Олександр Михайлик, засновник фейсбук-групи „Водяні, парові, вітряні млини України та інших країв. Він ретельно переглянув обидва випуски млинарського журналу, сотні постів та публікацій в інтернеті й надіслав організаторам конкурсу перелік нових об’єктів, які було додано до конкурсних списків. Долучилося й чимало інших користувачів учасників, адже в оголошенні про початок конкурсу ми закликали всіх надсилати інформацію про відсутні у списках млини.

У результаті ми отримали безцінну річ: максимально повний на сьогодні список українських млинів. Його можна переглянути за посиланням: Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Млини. До нас млини ніхто ніколи не рахував, адже вони здебільшого навіть не вважаються пам’ятками. Зараз у списках — 564 млини, з них 298, тобто більше половини, були додані саме тепер, у процесі конкурсу. Це надзвичайний успіх. Тепер ми маємо уявлення бодай про приблизну кількість млинів в Україні – нараховано близько 150 вітряків (з них близько 30-ти — в музеях просто неба), близько 360 водяних і 110 парових млинів. Зрозуміло, що ця статистика не є вичерпна, відповідно, додаватимуться нові об’єкти – але це вже чудова основа. Крім того, для 184 млинів з цього переліку, а це третина, були завантажені фотографії — загалом 851. Порівняно з повною відсутністю бази даних по млинах дотепер це — прорив».

Сергій Криниця так прокоментував рівень фотографій у спецномінації:

«Цьогорічна спецномінація „Млини“ у рамках конкурсу „Вікі любить пам’ятки“ приємно вразила як кількістю поданих на конкурс світлин і кількістю об’єктів млинів різного типу, так і якістю фотографій. Мені, як члену журі і основного конкурсу, і спецномінації, подекуди важче було працювати саме в спецномінації з огляду на кількість поданих учасниками світлин і високу якість та художність зображень, поміж яких довелося вибирати найкращі. Саме тому журі вирішило не обмежуватися стандартними трьома місцями по 1 світлині, а обрати у переможці одразу 7. Перше місце (і то так співпало, бо обидва фото претендували на найвищі рейтинги) було віддане серії з двох фотографій того самого вітряка».

Про свої враження від конкурсу і фотографії-переможці — Віллем ван Берґен: «Завдяки конкурсу і фахівці, і ті, хто вперше зіткнувся з цією темою, отримали великий масив візуальної інформації про млини України: їхні типи, теперішній стан, природне і архітектурне оточення, а також конструкцію млинів і технології, що у них використовувалися. До того ж маловідомі млини раптом опинилися у центрі уваги, і це чудово.

Переможцями виявилися світлини вітряка у Ямищі. Особливо слід відзначити ширококутне фото, зроблене зсередини, воно наочно демонструє геніальний спосіб, в який будувалися такі млини.

Друге місце посіли дві знімки: фотографія водяного млина у Брацлаві, що показує, наскільки досконало млин вписано у ландшафт, і фотографія вітродвигуна у Грищенцях з автобусом у кадрі чудовий кадр, який міг бути зроблений лише в Україні.

Третє місце поділили між собою три світлини. Перша фотографія вітряного млина в Пустовітах, не так давно відновленого до діючого стану. Вона підтверджує, що і в інших млинів України є надія, і вони ще можуть бути збережені для майбутніх поколінь. Друга фотографія вітряка у Теклині, який так пасує до цього ландшафту і який має бути видно здалеку, за багато кілометрів. І, нарешті, мій особистий фаворит, стовповий вітряк у засніженому краєвиді музею в Пирогові просто дуже красиве фото.

Я б хотів закликати усіх фотографів продовжити фіксувати млини України на світлинах. Поступово це допоможе зробити млини відомішими пам’ятками, а відтак стане можливим здобути кошти для їхнього збереження і реставрації».

Також окремо хотіли б відзначити активних учасників спеціальної номінації. Десять авторів, які завантажили світлини найбільшої кількості млинів:

  • Олександр Мальон (38 об’єктів)
  • Користувач Олекса-Київ (36 об’єктів)
  • Вадим Постернак (32 об’єкти)
  • Сергій Венцеславський (18 об’єктів)
  • Денис Вітченко (16 об’єктів)
  • Ольга Лобода (10 об’єктів)
  • Користувач Dniprovych (8 об’єктів)
  • Крістіна Федорович (8 об’єктів)
  • Користувач Vi Ko (7 об’єктів)
  • Світлана Дячок (6 об’єктів)

Статистику за всіма учасниками спецномінації можна переглянути тут.

Тож вітаємо переможців спеціальної номінації! Та дякуємо всім учасникам, які не тільки вантажили світлини, а й додавали інформацію до списків та виправляли помилки. Сподіваємося, що ця спецномінація стане постійною у нашому конкурсі.

Відзнака найактивнішому авторові спеціальної номінації «Млини»

Цього року публікацію переможців та відзначених у рамках фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» розпочнемо із… сюрпризу. Олександр Михайлик, засновник групи у Фейсбуці «Водяні, парові та вітряні млини України та інших країв», вирішив долучитися до спеціальної номінації «Млини» не тільки як учасник, а як і  представник (та засновник) групи, й нагородити особливою відзнакою одного із авторів чи авторок — за активність і якісні світлини.

Олександр Михайлик згадує свою власну історію зацікавлення млинами так:

«Перше знайомство із млинами, а це був вітряк, відбулося у моєму дитинстві, далекого 1998 року. Тоді під час відпочинку у селі Гінці Лубенського району Полтавської області я майже щодня проходив повз старий вітряк, що стояв на узгір’ї попід старим кладовищем. Враження від потемнілого від часу крилатого велета закарбувалися у моїй пам’яті. На жаль, тоді якось ніхто не здогадався зробити фото вітряка…

Наступне знайомство, цього разу із водяними млинами, відбулося 2012 року, коли я відвідав село Синява Рокитнянського району на Київщині. Ця подорож відкрила мені світ водяних млинів Надросся та Приірпіння. Потім були відвідані млини у Шамраївці, Тетієві, Городищі-Пустоварівському, Щербаках, Півнях, Ружині, Бушевому, Карабчиєві, Зрайках… Траплялися і парові млини в містах та містечках. Отак потрошку формувався інтерес до цих дивовижних пам’яток, здебільшого занедбаних і всіма забутих…»

Цього разу захотілося не тільки побачити їх самому, а й задокументувати. Маючи фотографії, з’явилося бажання цим поділитися з іншими. Він описує це так:

«Звісно, усі млини було ретельно сфотографовано, було зацікавлення дізнатись про них більше, скласти якийсь перелік млинів. Згодом виникло бажання поділитися у Фейсбук-спільноті фотографіями млинів. Але виявилося, що спеціальної групи, присвяченої млинам, просто… немає. Були групи про залізничні станції, водонапірні башти, промислові споруди, а от про млини не було…»

Це спонукало його створити групу для однодумців — 20 червня 2016 року він заснував «Водяні млини басейну річки Рось». Але десь із рік група була майже мертвою — крім власних фото Олександра там більше нічого не було… Потім йому порадили розширити її тематику «до млинів взагалі»: у травні 2018 він змінив назву групи на «Водяні млини річок України», а потім, у червні 2018, — «Водяні млини річок України та інших земель», а згодом ще розширив тематику й зупинився на назві «Водяні, парові та вітряні млини України та інших країв». Під такою назвою група існує й донині. Завдяки розширенню теми вона стала дуже популярною. Станом на кінець жовтня група налічує понад 600 учасників, там вже викладено понад 1 тисячу фотографій млинів — сучасних та історичних.

Спеціальна номінація «Млини» надихнула Олександра Михайлика на те, щоб оголосити відзнаку для конкурсантів «Вікі любить пам’ятки» від групи. Після перегляду усіх світлин, поданих у рамках номінації, переможцем було обрано Олександра Мальона. По-перше, за активність учасника — 50 світлин його авторства було серед другого раунду оцінювання у межах спецномінації. По-друге, фото Олександра Мальона є якісними — вони «яскраві, світлі, чіткі, млини гарно відзняті».

Сам Олександр Мальон своє захоплення млинами прокоментував так:

«У мене є особливий інтерес до млинів. Я вже більше п’яти років мандрую, вивчаю їх. Я є фаном інженерних конструкцій, винаходів, в тому числі млинів усіляких видів, башт водогонів, маяків, мостів».

Організаційний комітет вітає Олександра Мальона із черговою відзнакою у нашому конкурсі, і ми бажаємо обом Олександрам мати натхнення, час та бажання продовжувати документувати млини й загалом нашу культурну спадщину!

 

Вибір світлин для ілюстрування — Олександра Михайлика.

Довідково: Олександр Михайлик краєзнавець, мандрівник. Перші києвознавчі розвідки були опубліковані у 2006 році в районній газеті Солом’янського району міста Києва «Солом’янка». Києвознавчі дослідження Києва та краєзнавчі дослідження України «дали життя» книгам, присвяченим районам Києва, а також сакральній спадщині Київщини та Житомирщини і Чорнобильської зони відчуження. Бере участь у радіопередачах («Подорожник», «Мій Київ», «Пункт призначення») та телепрограмах («Прогулянки містом», «Київські історії» та інших), присвячених Києву та подорожам Україною, в тому числі Київщиною, де розповідає про цікаві місця Києва та України. З 2007 року зацікавився архітектурною спадщиною України. З 2012 року — постійний учасник фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Спецномінація «Відео»

Документування нерухомої культурної спадщини можливе і за допомогою відео, тож цього року ми оголошуємо спеціальну номінацію для цього формату робіт.

Відео, що подаються на номінацію, повинні відповідати таким вимогам[1]:

  1. Відповідність регламенту конкурсу: це відео має бути особистою роботою, завантажене протягом конкурсного періоду, бути у рамках правил проекту, представляти один або кілька об’єктів, внесених до реєстру пам’яток на спеціально підготовленій для цього Організаційним комітетом сторінці, URL якої публікується Організаційним комітетом, містити ідентифікатор пам’ятки (ID) тощо;
  2. Ілюстративність: відео має фокусуватися на об’єкті (чи об’єктах), чітко представляти та характеризувати його (їх).
  3. Візуальність: відео не повинно мати відволікаючих факторів, які відволікають від основного об’єкта;
  4. Візуальна чіткість: основна тематика відео, а також конкретні кадри повинні бути в фокусі та добре освітлені (ні занадто темні, ні пересвічені). Також слід враховувати якість стискування, оскільки відео повинно бути чітким і не мати пікселізації, яка може бути результатом низької якості стискування;
  5. Композиція та рух камери: відео повинно бути відзняте чисто і в простому стилі. Не використовуйте швидкий зум, намагайтеся робити рухи (огляд панорами, зміна кута, масштабування, обхід пам’ятки тощо) повільними, щоб можна було зосередитися на деталях зображення;
  6. Стабілізація: у відео не повинно бути сильного тремтіння, можна використовувати трипод чи будь-який стабілізатор, що допоможуть зробити відео стабільнішим навіть при обході пам’ятки;
  7. Колір: зображення повинне мати помірну насиченість;
  8. Аудіо: якщо про щось розповідається або присутній відповідний навколишній шум, бажано, щоб звук перебував на постійному рівні протягом усього відео. Якщо ви щось розповідаєте, рекомендуємо додати субтитри. Відео може подаватися без звуку. Не рекомендується накладання музики. Важливо пам’ятати, що якщо Ви самі коментуєте — Ви є автором чи авторкою аудіодоріжки. Але якщо коментує хтось інший — авторські права будуть належати не Вам. Те саме із музикою — можна використовувати або власне виконання музики, що Вами ж написана й виконується, або взяти аудіо під вільною ліцензією (і згадати автора та ліцензію);
  9. Формат: для кодування відео повинен використовуватися формат Theora чи Webm, роздільність файлу повинна бути не менше 720 пікселів за меншою стороною (наприклад, 1280х720). Ми прийматимемо й відео з меншою роздільністю, але шансів на перемогу у таких відео буде менше.

У рамках спецномінації вітаються відео зроблені із дронів.

Для прикладу та натхнення — круговий огляд руїн Червоногородського замку із БПЛА (1,920 × 1,080 пікселів):

Оригінальний відеоряд було створено у рамках вікіекспедиції Дністровським каньйоном у червні 2016 року.

Для завантаження відео можна скористатися конкурсним завантажувачем, бажано не забути при завантаженні вибрати, що це — відео, щоб робота потрапила до відповідної категорії. Також можна вантажити безпосередньо зі списків пам’яток. Для цього знайдіть у списках рядок із об’єктом, який ви відзняли. У колонці «фото» натисніть на посилання «[Завантажити фото]» або «Завантажити ще фото».

За результатами спеціальної номінації буде відзначено учасників за найкращі відео та за найбільшу кількість завантажених відеоробіт. Оцінювати роботи будуть спільно члени організаційного комітету та члени журі.

[1] Відповідність цим вимогам дає можливість номінувати відео на вибрані у Вікісховищі: https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Featured_video_candidates

Спецномінація «Млини»

Українська Млинологічна Асоціація (УМА) оголошує спеціальну номінацію «Млини» у рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Водяний чи вітряний млин — це і архітектурна пам’ятка, і втілення інженерної думки, і у прямому сенсі слова годувальник людей. Колись млини становили невід’ємну частину українського ландшафту. На околиці села, на горбі, де більше вітру, одночасно могло махати крилами кількадесят вітряків. Відомо про деякі населені пункти, де їх було понад 120 (!). А у краях, багатих на воду, на потічку могла стояти ціла вервечка млинів водяних. Колективізація 1920-х, боротьба з «приватновласництвом», електрифікація 1950-60-х, «нічийність» вцілілих млинів після розвалу колгоспів та їхнє варварське розграбування у 1990-х призвели до того, що дотепер поза межами музеїв просто неба збереглися лише «останні з могікан» — переважно покинуті чи напівзруйновані. Вітряки та водяні млини, що їх утримують у діючому стані, сьогодні можна порахувати на пальцях… Проблема млинів ще й у тому, що левову частку з них ніхто ніколи не вважав і тепер не вважає пам’ятками. Їхнє нищення, таким чином, не вважається порушенням закону, і млини зникають буквально на очах. Укладання переліку і фотофіксацію нині існуючих млинів просто нікому виконати, окрім нас із вами — тож запрошуємо долучитися до конкурсу! Continue reading

Спецномінація «Єврейська спадщина» 2019

Фото станом на серпень 2012 року. У травні 2019 року через дощ стався масштабніший обвал однієї із кутових опор будівлі, що загрожує повною руйнацією пам’ятки…

У рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» оголошуємо спеціальну номінацію «Єврейська спадщина». Партнером спецномінації є ініціатива «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).

Україна багата на пам’ятки єврейської культури. Це частково пояснюється тим, що наші народи контактували ще з часів Київської Русі, а частково — активною політикою антисемітизму, яку провадила Російська імперія. 1791 року Катерина II видала указ, яким вперше було визначено «смугу постійної осілості єврейського населення», де євреї мали проживати компактно і з обмеженнями на пересування, і більшість території нашої сучасної держави опинилася у цих межах. Відповідно до даних Всесвітнього єврейського конгресу, «єврейська спільнота в Україні — четверта за розмірами у Європі й одинадцята у світі»[1]. Однак, розміри спільноти не дозволяють дбати про збереження усіх культурних пам’яток, і стан пам’яток єврейської культури потребує привернення уваги громадськості через проведення заходів та втілення проектів. Наприклад, у травні 2019 року обвалилася синагога у Підгайцях — пам’ятка архітектури національного значення, споруджена наприкінці XVI — на початку XVII століття[2]. Можна тільки уявити, який стан тих пам’яток єврейської культури, які навіть не мають офіційного охоронного статусу…

Очікуємо, що основним об’єктом зйомки будуть синагоги та єврейські цвинтарі, але заохочуємо також фотографувати будівлі, де жили відомі діячі та митці — Хаїм Бялик, Голда Меїр, Шолом-Алейхем та інші.

Cписок пам’яток, які пропонуються для участі у спецномінації, можна переглянути за посиланням: «Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина». Він доповнюватиметься впродовж конкурсу.

Список містить об’єкти культурної спадщини, які мають офіційний статус пам’яток в Україні (наприклад, та сама синагога у Підгайцях), і ті, що не охороняються державою (наприклад, старе єврейське кладовище (окописько) в смт Солотвин Богородчанського району Івано-Франківської області). Пам’ятки, що не мають офіційного статусу, відзначатимуться лише в межах цієї спецномінації і не братимуть участі в основній частині конкурсу.

Переможцями стануть автори найкращих фото за оцінками спеціального журі. Переможці отримають призи від партнера спецномінації.

Про партнера:

Метою ініціативи «Українсько-єврейська зустріч» (UJE) є «поглибити розуміння широти, складності й розмаїття українсько-єврейських взаємин впродовж сторіч із перспективою на майбутнє». Більше можна прочитати на сайті ініціативи: https://ukrainianjewishencounter.org/uk/ 

Див. також: Підсумки спецномінації «Єврейська спадщина 2018»

Найкращі банери для Вікімандрів 2018

Підведено підсумки спецномінації «Найкращі банери для Вікімандрів 2018». На відміну від загальних умов конкурсу «Вікі любить пам’ятки», до участі у спецномінації допускалися банери у пропорції 7:1, а прийом робіт тривав два місяці – з 1 вересня по 31 жовтня. В українській частині конкурсу банери оцінювалися окремим журі. Цьогоріч до складу журі увійшли редактори вікіпроектів з різних країн – Георге Йордакі (User:Gikü), Молдова – активний редактор Вікісховища; Єлена Татьяна Кіш (User:CEllen), Румунія – фотограф, активна учасниця, призерка та членкиня журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» у багатьох країнах; Тарас Рикмас (User:Taras r), Україна – мандрівник.

Всього було завантажено понад 130 банерів із України. Серед завантажених банерів журі незалежно один від одного обрали найкращі світлини. На жаль, частина робіт не може бути відзначена через відсутність «свободи панорами» в Україні[1]. Тож із поправкою на це публікуємо три найкращих зображень за версією журі (натискайте на фото, щоб відкрити його повністю):

Судацька фортеця, Крим © Сергій Зисько
1-е місце (11 балів)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Маріїнський палац, Київ © Роман Наумов
2-е місце (4 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Іоана Предтечі. Мілуватка, Луганська область © Олександр Павленко
3-є місце (3 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Банери є важливим елементом для ілюстрації статей у Вікімандрах, тож запрошуємо усіх також ділитися своїм досвідом мандрівок на сторінках українських Вікімандрів!

Підсумки спецномінації «Єврейська спадщина»

Спеціальна номінація «Єврейська спадщина», ініційована Українською асоціацією юдаїки (УАЮ), дозволила нам залучити до конкурсу учасників, які раніше не цікавилися конкурсом. Для того, щоб її провести ми почали формувати список пам’яток «Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина», і хоча він не э вичерпним і потребує доопрацювання та поліпшення, а у багатьох випадках — уточнень даних, він точно буде корисним для наступних конкурсів чи інших тематичних проектів.

У рамках спеціальної номінації оцінювалося понад 300 світлин синагог та єврейських кладовищ. До списку також додано ті об’єкти, які не мають охоронного статусу. Журі спецномінації, у складі фахівців із юдаїки Сергія Гіріка, Таїсії Сидорчук і Віталія Черноіваненка, виділило шість робіт у рамках анонсованих трьох призових місць. Синагога у Сатанові може вважатися пам’яткою-фаворитом — вона представлена аж на трьох світлинах.

Отже, на першому місці — фото є єврейського цвинтаря у Брацлаві, зроблене у квітні 2018 року:

I місце. Єврейський цвинтар у Брацлаві (Вінницька область). Автор — IrynaDemydenko
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Continue reading

Спецномінація «Єврейська спадщина»

Старе єврейське кладовище (окописько) в Підгайцях, Тернопільської області, одне з найбільших в Україні. Автор — Іван Седловський
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Українська асоціація юдаїки (УАЮ) оголосила спеціальну номінацію фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» — «Єврейська спадщина». Дослідження різних аспектів життя євреїв в Україні — історії, мов, релігії, літератури, мистецтва — тощо є серед центральних акцентів діяльності асоціації, як і документування й збереження цієї частини культурної спадщини України. Оголошенням окремої номінації асоціація прагне привернути увагу широкої громадськості до стану пам’яток єврейської культури. Про те, що ситуація з ними є дуже невтішною, ще на початку цього року писало у своєму матеріалі BBC.

Цього року основна увага до синагог та єврейських цвинтарів. Cписок пам’яток, які пропонуються для участі у спецномінації, можна переглянути за посиланням:
«Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина».

Список не є остаточний і доповнюватиметься впродовж конкурсу. До нього включено як об’єкти єврейської культурної спадщини, які мають офіційний статус пам’яток в Україні (наприклад, Бердичівська велика хоральна синагога, Старий єврейський цвинтар у Львові тощо), так і ті, що не мають такого статусу, як-от синагога та єврейський цвинтар у місті Турка, Львівська область. Пам’ятки, які не мають офіційного статусу, відзначатимуться лише в межах цієї спецномінації і не братимуть участі в основній частині конкурсу.

Участь у конкурсі за спецномінацією братимуть усі фото, завантажені в рамках конкурсу «Вікі любить пам’ятки 2018». Таким чином, спецномінація охоплюватиме і ті знімки єврейських пам’яток, які було додано до Вікісховища до оголошення номінації.

Переможцями стануть автори трьох найкращих фото за оцінками спеціального журі, до якого входять Віталій Черноіваненко, президент Української асоціації юдаїки, співкерівник магістерської програми з юдаїки в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», а також Сергій Гірік, вчений секретар УАЮ, та Таїсія Сидорчук, директорка Музею НаУКМА, членкиня УАЮ.

Переможці отримають призи від Української асоціації юдаїки.

Спецномінація: банери 2018

Банер. Палац Голестан. Тегеран, Іран. Автор фото — Pantea ghasemi, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Палац Голестан. Тегеран, Іран. Автор фото — Pantea ghasemi, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Банер. Кременець, Тернопільська область. Автор фото — Мирослав Видрак, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Вид на ансамбль колегіуму — Костел Св. Ігнатія Лойоли. Кременець, Тернопільська область. Автор фото — Мирослав Видрак, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Цього року на учасників конкурсу «Вікі любить пам’ятки» знову чекає спецномінація — банери. Єдина відмінність — завантажити банери можна буде протягом двох місяців, тобто до 31 жовтня включно, що дозволить учасникам приділити більше уваги основній частині конкурсу.

Отже, правила:

  • фотографія має відповідати правилам конкурсу «Вікі любить пам’ятки»: зокрема, на світлині повинна бути пам’ятка культурної спадщини чи панорамний вид на неї;
  • банер має бути таким, який можна використати у Вікімандрах, тобто доречним у путівнику. Ви можете оглянути, які банери місць в Україні було завантажено раніше;
  • виріжте з Вашого фото банер у пропорції 7:1 (горизонтальний) з роздільність не менше ніж 1800px (нагадуємо, що для цього Вам може бути корисним інструмент CropTool, який працює безпосередньо у Вікісховищі);
  • із 1 вересня по 31 жовтня завантажте фото за посиланням https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=Special:UploadWizard&campaign=wlm-banners. Додайте короткий опис;

Ви також можете подати банер на розгляд спільноти Вікімандрів, написавши на сторінках обговорення відповідних статей або у Кнайпі. Бажано, щоб назви файлів із банерами були у форматі Destination_banner-XXX.jpg, де XXX може бути використано для вирізнення різних сторінок із банерами для того самого пункту. Пам’ятайте, що банери мають бути виготовлені із власних фото та мати вільну ліцензію, а зображені пам’ятки мають легко впізнаватися. Паралельно, не забувайте дописувати до Вікімандрів 🙂 За цим посиланням є список населених пунктів України, що не мають свого власного банера.

На всеукраїнському етапі спецномінації банерів ми відзначимо автора найкращого фото. На міжнародному етапі буде сформоване окреме журі з активних учасників Вікімандрів. Детальніше про міжнародну частину розписано тут: Commons:Wiki Loves Monuments 2018/banners (англійською).

Банер.  Собор Нотр-Дам де Монреаль. Монреаль, Канада. Автор фото — Diego Delso, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Собор Нотр-Дам де Монреаль. канада. Автор фото — Diego Delso, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0