Дебютанти «Вікі любить пам’ятки» 2019 року

Другий рік поспіль ми визначаємо переможців у номінації «За найбільшу кількість пам’яток, сфотографованих новими учасниками», щоб відзначити внесок дебютантів.

2019 року в конкурсі вперше взяли участь 247 користувачів та користувачок, які завантажили понад 11 тисяч фото. За результатами конкурсу оргкомітет вирішив нагородити десять новачків-конкурсантів, які не отримали інших відзнак у рамках конкурсу.

Отже, цьогорічний список відзначених новачків[1]:

  • Користувач Іван марущенко — 83 фотографії 56 пам’яток.
  • Користувач Stanislav Kostiantinovich Bondarenko — 49 фотографій 46 пам’яток.
  • Користувачка Toriyamv — 268 фотографій 97 пам’яток.
  • Тетяна Олександрівна Єрмакова — 70 фотографій 45 пам’яток.
  • Користувач Олег Шкрумида — 46 фотографій 38 пам’яток.
  • Користувачка Мавка Лугова — 117 фотографій 53 пам’яток.
  • Користувач Микола1949 — 30 фотографій 30 пам’яток.
  • Користувач Андрей Малков — 111 фотографій 46 пам’яток.
  • Користувач Zhy lins kyi — 265 фотографій 43 пам’яток.
  • Користувач Wanderer777 — 114 фотографій 72 пам’яток.

Як розповіла нам Toriyamv, одна із нагороджених нових учасниць конкурсу: «Участь у конкурсі для мене почалась ще влітку, у серпні. Коли передивилась список пам’яток, які відсутні у Вікісховищі, була дуже здивована. Багато світлин було зроблено у вихідні дні. На жаль, у нас в сім’ї немає машини. Але було так, що в п’ятницю увечері я з чоловіком — вивчала розклад маршруток до найближчих сіл Ніжинського району. Траплялось, що в один день, пересідаючи з однієї марштрутки на іншу, відвідували 3—4 села. Дехто із колег покрутив пальцем у лоба: встати о 6 ранку в суботу? Для мене це стало новою сторінкою життя  романтичною, незвичайною, загадковою. На жаль, мої фото не стали кращими, та ї за кількістю не наздогнала… Але, думаю, з’явився азарт до нового, який в наступному році сподіваюсь повторити, взявши участь у конкурсі знову».

Користувачка Мавка Лугова вирішила взяти участь у конкурсі, бо цікавиться історією свого краю та фотографією. А користувач Stanislav Kostiantinovich Bondarenko також долучився до фотозмагання через мотивацію розкривати історії про рідний край.

«Передовсім, мотивував той факт, що у Вікіпедії, користувачами якої ми є, часто не знаходили потрібних нам фото. А ті, що були, не відповідали нашим запитам або вже застарілі. Це перше. Далі нам хотілось, щоб завантажені нами фото мали наше авторство. І, звичайно, хотілось отримати якусь відзнаку від такого поважного ресурсу», — розповіла про мотивацію взяти участь у конкурсі Тетяна Єрмакова із редакції газети «Білопільщина»

Ми вдячні кожному учаснику та учасниці — і тим, хто вже не перший рік бере участь у проєкті, і тим, хто вперше завантажував світлини пам’яток. Тепер ще більше українських пам’яток культури зможуть бути представлені у найбільшій світовій онлайн-енциклопедії Вікіпедії та інших вікіпроєктах.

А тепер пропонуємо подивитися на деякі світлини новачків:

Вибір світлин для ілюстрації — суб’єктивне бачення авторів допису.

Перелік усіх учасників та учасниць цьогорічного конкурсу та їхній внесок можна переглянути тут.

Якщо ви хочете надати своє справжнє ім’я-прізвище для використання у публікації, будь ласка, напишіть нам на пошту: wlm @ wikimedia.org.ua.

[1] Рейтинг нових користувачів формувався як і у загальній кількісній номінації, з урахуванням того, скільки фотографій пам’яток було завантажено до початку цьогорічного конкурсу. Детальніше можна дізнатися у дописі про кількісну номінацію та у регламенті конкурсу, п. 7.3.

Спецномінація «Єврейська спадщина»: оголошуємо переможців

Цього року ми вдруге провели спеціальну номінацію «Єврейська спадщина». У межах спецномінації було завантажено понад 1200 світлин — це значно перевищує показник 2018 року (330 робіт) [1]. На цих фотографіях зображено більше 350 об’єктів, з яких понад 110 — не охороняються державою. На знімках представлені пам’ятки єврейської спадщини з 25 регіонів України. Всього роботи на спецномінацію завантажили понад 60 учасників та учасниць.

До журі спеціальної номінації ввійшли: Йоханан Петровський Штерн, професор факультету історії Північно-Західного університету (Чикаго, США); Юрій Клюфас, голова BWV Toronto Ukrainian Festival, продюсер канадського телебачення і кіно (KONTAKT Ukr TV Network), екс-президент Entertainment Media Corporation (Торонто, Канада); Юрій Сілецький, заступник директора Львівського історичного музею (Україна).

Робота журі проходила у два етапи: на першому етапі журі отримали порції світлин для початкового відбору — потрібно було виокремити не більше 50 фотографій, які підуть у наступний раунд. На другому етапі журі оцінювало майже 150 робіт за десятибальною шкалою. Результат  — 11 світлин 8 авторів. Ці фотографії гарно представляють усе різноманіття пам’яток єврейської спадщини — і синагоги, і кладовища, і пам’ятники.

Перше місце посіла світлина Вадима Постернака, де зображено уламки мацев на кладовищі у Бережанах Тернопільської області. Світлину було зроблено у травні 2019 року. Цей об’єкт не має охоронного статусу. Юрій Сілецький прокоментував роботу так: «По-перше, це якісна і добре скомпонована фотографія, а, по-друге, вона добре відображає стан збереження культурної спадщини в Україні. І мова не лише про стан єврейської спадщини…»

Друге місце посіло п’ять світлин.

Йоханан Петровський Штерн так прокоментував роботу Сергія Венцеславського із синагогою із Шаргорода Вінницької області: «Світлина звертає увагу на жалюгідне становище унікальної Шаргородської синагоги 16-го століття — хороший ракурс, цікаві деталі».

На цій світлині Ігора Западенка зображено низку мацев єврейського некрополя у смт Меджибіж Хмельницької області. Ці мацеви були пофарбовані влітку 2019 року.

На фотографії Сергія Аніськова зображено портняжну синагогу в Умані Черкаської області під час відзначення Рош га-Шана 2015 року. Йоханан Петровський Штерн зауважив, що наявність людей на фото має позитивний ефект, такий що «…огидна несимпатична будівля оживає!».

Журі високо оцінило роботу користувача Dmitri Semenovsky із зображенням пам’ятника Шолом-Алейхему у Києві. Як зауважив Йоханан Петровський Штерн — «прекрасний ракурс, продумане тло, дуже жива і жвава світлина». На жаль, в Україні відсутня «свобода панорами», тому тут ця світлина наводиться заштрихованою…

Робота користувачки Renata Hanynets із зображенням єврейського цвинтаря у Бережанах Тернопільської області теж посіла друге місце. Її фото фіксує стан пам’ятки на травень 2014 року, хоч роздільність і не є високою, але цінність кадру це не зменшує.

Третє місце теж посіли п’ять фотографій.

Хоральна синагога у Дрогобичі Львівської області очима користувачки Renata Hanynets показує стан будівлі у травні 2014 року. Світлина не є технічно досконалою і зроблена на мобільний телефон, але одна із цілей цієї спеціальної номінації — документування, не тільки красиві ракурси.

Світлина Вадима Постернака із зображенням могили Самуїла Едельса в Острозі Рівненської області. Об’єкт теж показано заштрихованим, адже оригінальний камінь не зберігся, тож це — сучасна символічна плита, яку 1990 році привезли з Ізраїля й встановили на місці можливого захоронення Едельса. Тому це фото також не можемо показати в оригінальному стані через відсутність в Україні «свободи панорами».

 

Робота Ольги Басун із зображенням синагоги в Гусятині Тернопільської області зроблена у січні 2019 року. Авторка вирішила навіть у назві підкреслити, що об’єкт потребує реставрації. Як прокоментував фотографію Йоханан Петровський Штерн — «прекрасний ракурс, кольори, фактура — не вистачає людей».

Єврейський Народний Дім у Чернівцях на світлині Вадима Постернака від серпня 2015 року теж посів третє місце. Ця будівля має офіційний охоронний статус як пам’ятка архітектури місцевого значення, зведена на початку XX століття.

Фоторобота Тараса Піца із зображенням Садгірської синагоги у Чернівцях зроблена у вересні 2019 року. Це — нещодавно відреставрований комплекс споруд у мавританському стилі, резиденція «Чудодійного рабина», завдяки якій чернівчани свого часу назвали Садгору «малим Єврейським Ватиканом».

Дякуємо партнерам, ініціативі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), за підтримку нашої спеціальної номінації. Також щиро вдячні членам журі спецномінації за їхню волонтерську роботу — як і всім небайдужим, які допомагали розширювати список конкурсних об’єктів, виправляти неточності та поширювали інформацію. Хочемо сподіватися, що ця номінація буде мати продовження й наступного року!

[1] http://wikilovesmonuments.org.ua/jewish-monumens-results/ 

Найкраще відео 2019

Цього року серед інших спецномінацій, представлених вперше, з’явилася ще одна — «Відео». Це відкрило нові можливості перед учасниками, зокрема серед власників коптерів. Вже завершено оцінювання і ми з радістю оголошуємо переможців! Журі спецномінації складалося з активних вікіпедистів, що мають досвід роботи з відео: Олексієм Василюком, Олександром Гавриком та Антоном Обожиним.

Перше місце посіло відео користувача AlexanderVovck на якому відзнято пам’ятку «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра». Як сказав Олексій Василюк, один з членів журі: «Неймовірно гарна ідея і дуже складне виконання з переміщенням кадру в часі і просторі…». AlexanderVovck цьогоріч вперше брав участь у конкурсі «Вікі любить пам’ятки».

Друге та третє місця розділили між собою Дмитро Феняк та AlexanderVovck.

На відео Дмитра Феняка можна побачити Білгород-Дністерську фортецю, також відому як Аккерманська фортеця — історико-архітектурну пам’ятку XIII–XV століть, розташовану в місті Білгород-Дністровський Одеської області. Антон Обожин відмітив важливий момент, який допоміг перемогти цій роботі: «об’єкт демонструється із трьох різних сторін». Дмитро Феняк також вперше бере участь в конкурсі «Вікі любить пам’ятки»

Інше відео користувача AlexanderVovck, яке ділить 2 та 3 позиції, демонструє Комплекс Києво-Печерської лаври (Національний заповідник Києво-Печерська Лавра) — визначну пам’ятку історії та архітектури, внесену до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. Олександр Гаврик відмітив високу якість відео. Олексій Василюк зазначив, що «…витримка фотографа, вміле володіння софтом, художній смак і погода злились воєдино».

Спецномінація «Млини»: оголошуємо переможців

Журі спеціальної номінації «Млини» завершило свою роботу, і ми раді оголосити підсумки!

Нагадаємо, що спецномінацію «Млини» в рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» започаткувала Українська Млинологічна Асоціація (УМА). Журі очолила Олена Крушинська — краєзнавець, авторка низки книжок про пам’ятки України, член УМА і Міжнародного млинологічного товариства (The International Molinological Society, TIMS). До журі також увійшли Президент TIMS Віллем ван Берґен і багаторічний лауреат нашого конкурсу Сергій Криниця. УМА вже підготувала для переможців призи, зокрема — видані цього року за підтримки Українського культурного фонду «Український млинологічний журнал» (304 сторінки, 545 ілюстрацій), що містить понад 40 статей українських та іноземних авторів, і комплект з 30-ти авторських листівок «Вітряки України» з чудовими малюнками художника Олега Яриніча. Зі свого боку TIMS запропонувало відзначити переможців, опублікувавши фотографії-призери в журналі «International Molinology», який отримують понад 500 членів Товариства у 30-ти країнах світу, та в електронному бюлетені TIMS E-News.

У конкурсі могли брати участь фотографії вітряних, водяних, парових та інших млинів, як дерев’яних, так і мурованих, будь-якої міри збереженості — від діючих до напівзруйнованих. До списку було включено і ті об’єкти, що охороняються як пам’ятки, і ті, що поки не мають охоронного статусу. До конкурсу долучилися 60 учасників, завантаживши 851 фотографію 184 млинів. Більше про статистику та її цінність — голова журі Олена Крушинська:

«Усе збіглося так, що 2019 рік став справжнім роком млинів. На нього припала десята річниця млинології, якщо рахувати від першої конференції з традиційного млинарства у Черкасах 2009 року, коли ми розпочали співпрацю з TIMS, дізналися про існування окремої міждисциплінарної галузі знань — млинології (англ. molinology), і вирішили започаткувати свою асоціацію та науковий журнал. Цього року нам вдалося вибороти грант УКФ на видання другого випуску „Українського млинологічного журналу“ великим накладом, так, щоб можна було забезпечити примірниками бібліотеки та музеї, нинішніх і потенційних однодумців у справі дослідження і збереження млинів. Співпраця з „Вікі любить пам’ятки“ стала ще одним важливим кроком уперед, і я поясню чому. Для того, щоб запровадити спецномінацію, необхідно було виконати завдання, яке назріло дуже давно і за яке страшно було й братися — скласти максимально повний список нині існуючих млинів, перевернувши всі розрізнені джерела інформації, які лиш є. Тут нам підставив плече Олександр Михайлик, засновник фейсбук-групи „Водяні, парові, вітряні млини України та інших країв. Він ретельно переглянув обидва випуски млинарського журналу, сотні постів та публікацій в інтернеті й надіслав організаторам конкурсу перелік нових об’єктів, які було додано до конкурсних списків. Долучилося й чимало інших користувачів учасників, адже в оголошенні про початок конкурсу ми закликали всіх надсилати інформацію про відсутні у списках млини.

У результаті ми отримали безцінну річ: максимально повний на сьогодні список українських млинів. Його можна переглянути за посиланням: Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Млини. До нас млини ніхто ніколи не рахував, адже вони здебільшого навіть не вважаються пам’ятками. Зараз у списках — 564 млини, з них 298, тобто більше половини, були додані саме тепер, у процесі конкурсу. Це надзвичайний успіх. Тепер ми маємо уявлення бодай про приблизну кількість млинів в Україні – нараховано близько 150 вітряків (з них близько 30-ти — в музеях просто неба), близько 360 водяних і 110 парових млинів. Зрозуміло, що ця статистика не є вичерпна, відповідно, додаватимуться нові об’єкти – але це вже чудова основа. Крім того, для 184 млинів з цього переліку, а це третина, були завантажені фотографії — загалом 851. Порівняно з повною відсутністю бази даних по млинах дотепер це — прорив».

Сергій Криниця так прокоментував рівень фотографій у спецномінації:

«Цьогорічна спецномінація „Млини“ у рамках конкурсу „Вікі любить пам’ятки“ приємно вразила як кількістю поданих на конкурс світлин і кількістю об’єктів млинів різного типу, так і якістю фотографій. Мені, як члену журі і основного конкурсу, і спецномінації, подекуди важче було працювати саме в спецномінації з огляду на кількість поданих учасниками світлин і високу якість та художність зображень, поміж яких довелося вибирати найкращі. Саме тому журі вирішило не обмежуватися стандартними трьома місцями по 1 світлині, а обрати у переможці одразу 7. Перше місце (і то так співпало, бо обидва фото претендували на найвищі рейтинги) було віддане серії з двох фотографій того самого вітряка».

Про свої враження від конкурсу і фотографії-переможці — Віллем ван Берґен: «Завдяки конкурсу і фахівці, і ті, хто вперше зіткнувся з цією темою, отримали великий масив візуальної інформації про млини України: їхні типи, теперішній стан, природне і архітектурне оточення, а також конструкцію млинів і технології, що у них використовувалися. До того ж маловідомі млини раптом опинилися у центрі уваги, і це чудово.

Переможцями виявилися світлини вітряка у Ямищі. Особливо слід відзначити ширококутне фото, зроблене зсередини, воно наочно демонструє геніальний спосіб, в який будувалися такі млини.

Друге місце посіли дві знімки: фотографія водяного млина у Брацлаві, що показує, наскільки досконало млин вписано у ландшафт, і фотографія вітродвигуна у Грищенцях з автобусом у кадрі чудовий кадр, який міг бути зроблений лише в Україні.

Третє місце поділили між собою три світлини. Перша фотографія вітряного млина в Пустовітах, не так давно відновленого до діючого стану. Вона підтверджує, що і в інших млинів України є надія, і вони ще можуть бути збережені для майбутніх поколінь. Друга фотографія вітряка у Теклині, який так пасує до цього ландшафту і який має бути видно здалеку, за багато кілометрів. І, нарешті, мій особистий фаворит, стовповий вітряк у засніженому краєвиді музею в Пирогові просто дуже красиве фото.

Я б хотів закликати усіх фотографів продовжити фіксувати млини України на світлинах. Поступово це допоможе зробити млини відомішими пам’ятками, а відтак стане можливим здобути кошти для їхнього збереження і реставрації».

Також окремо хотіли б відзначити активних учасників спеціальної номінації. Десять авторів, які завантажили світлини найбільшої кількості млинів:

  • Олександр Мальон (38 об’єктів)
  • Користувач Олекса-Київ (36 об’єктів)
  • Вадим Постернак (32 об’єкти)
  • Сергій Венцеславський (18 об’єктів)
  • Денис Вітченко (16 об’єктів)
  • Ольга Лобода (10 об’єктів)
  • Користувач Dniprovych (8 об’єктів)
  • Крістіна Федорович (8 об’єктів)
  • Користувач Vi Ko (7 об’єктів)
  • Світлана Дячок (6 об’єктів)

Статистику за всіма учасниками спецномінації можна переглянути тут.

Тож вітаємо переможців спеціальної номінації! Та дякуємо всім учасникам, які не тільки вантажили світлини, а й додавали інформацію до списків та виправляли помилки. Сподіваємося, що ця спецномінація стане постійною у нашому конкурсі.

Відзнака найактивнішому авторові спеціальної номінації «Млини»

Цього року публікацію переможців та відзначених у рамках фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» розпочнемо із… сюрпризу. Олександр Михайлик, засновник групи у Фейсбуці «Водяні, парові та вітряні млини України та інших країв», вирішив долучитися до спеціальної номінації «Млини» не тільки як учасник, а як і  представник (та засновник) групи, й нагородити особливою відзнакою одного із авторів чи авторок — за активність і якісні світлини.

Олександр Михайлик згадує свою власну історію зацікавлення млинами так:

«Перше знайомство із млинами, а це був вітряк, відбулося у моєму дитинстві, далекого 1998 року. Тоді під час відпочинку у селі Гінці Лубенського району Полтавської області я майже щодня проходив повз старий вітряк, що стояв на узгір’ї попід старим кладовищем. Враження від потемнілого від часу крилатого велета закарбувалися у моїй пам’яті. На жаль, тоді якось ніхто не здогадався зробити фото вітряка…

Наступне знайомство, цього разу із водяними млинами, відбулося 2012 року, коли я відвідав село Синява Рокитнянського району на Київщині. Ця подорож відкрила мені світ водяних млинів Надросся та Приірпіння. Потім були відвідані млини у Шамраївці, Тетієві, Городищі-Пустоварівському, Щербаках, Півнях, Ружині, Бушевому, Карабчиєві, Зрайках… Траплялися і парові млини в містах та містечках. Отак потрошку формувався інтерес до цих дивовижних пам’яток, здебільшого занедбаних і всіма забутих…»

Цього разу захотілося не тільки побачити їх самому, а й задокументувати. Маючи фотографії, з’явилося бажання цим поділитися з іншими. Він описує це так:

«Звісно, усі млини було ретельно сфотографовано, було зацікавлення дізнатись про них більше, скласти якийсь перелік млинів. Згодом виникло бажання поділитися у Фейсбук-спільноті фотографіями млинів. Але виявилося, що спеціальної групи, присвяченої млинам, просто… немає. Були групи про залізничні станції, водонапірні башти, промислові споруди, а от про млини не було…»

Це спонукало його створити групу для однодумців — 20 червня 2016 року він заснував «Водяні млини басейну річки Рось». Але десь із рік група була майже мертвою — крім власних фото Олександра там більше нічого не було… Потім йому порадили розширити її тематику «до млинів взагалі»: у травні 2018 він змінив назву групи на «Водяні млини річок України», а потім, у червні 2018, — «Водяні млини річок України та інших земель», а згодом ще розширив тематику й зупинився на назві «Водяні, парові та вітряні млини України та інших країв». Під такою назвою група існує й донині. Завдяки розширенню теми вона стала дуже популярною. Станом на кінець жовтня група налічує понад 600 учасників, там вже викладено понад 1 тисячу фотографій млинів — сучасних та історичних.

Спеціальна номінація «Млини» надихнула Олександра Михайлика на те, щоб оголосити відзнаку для конкурсантів «Вікі любить пам’ятки» від групи. Після перегляду усіх світлин, поданих у рамках номінації, переможцем було обрано Олександра Мальона. По-перше, за активність учасника — 50 світлин його авторства було серед другого раунду оцінювання у межах спецномінації. По-друге, фото Олександра Мальона є якісними — вони «яскраві, світлі, чіткі, млини гарно відзняті».

Сам Олександр Мальон своє захоплення млинами прокоментував так:

«У мене є особливий інтерес до млинів. Я вже більше п’яти років мандрую, вивчаю їх. Я є фаном інженерних конструкцій, винаходів, в тому числі млинів усіляких видів, башт водогонів, маяків, мостів».

Організаційний комітет вітає Олександра Мальона із черговою відзнакою у нашому конкурсі, і ми бажаємо обом Олександрам мати натхнення, час та бажання продовжувати документувати млини й загалом нашу культурну спадщину!

 

Вибір світлин для ілюстрування — Олександра Михайлика.

Довідково: Олександр Михайлик краєзнавець, мандрівник. Перші києвознавчі розвідки були опубліковані у 2006 році в районній газеті Солом’янського району міста Києва «Солом’янка». Києвознавчі дослідження Києва та краєзнавчі дослідження України «дали життя» книгам, присвяченим районам Києва, а також сакральній спадщині Київщини та Житомирщини і Чорнобильської зони відчуження. Бере участь у радіопередачах («Подорожник», «Мій Київ», «Пункт призначення») та телепрограмах («Прогулянки містом», «Київські історії» та інших), присвячених Києву та подорожам Україною, в тому числі Київщиною, де розповідає про цікаві місця Києва та України. З 2007 року зацікавився архітектурною спадщиною України. З 2012 року — постійний учасник фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Спецномінація «Відео»

Документування нерухомої культурної спадщини можливе і за допомогою відео, тож цього року ми оголошуємо спеціальну номінацію для цього формату робіт.

Відео, що подаються на номінацію, повинні відповідати таким вимогам[1]:

  1. Відповідність регламенту конкурсу: це відео має бути особистою роботою, завантажене протягом конкурсного періоду, бути у рамках правил проекту, представляти один або кілька об’єктів, внесених до реєстру пам’яток на спеціально підготовленій для цього Організаційним комітетом сторінці, URL якої публікується Організаційним комітетом, містити ідентифікатор пам’ятки (ID) тощо;
  2. Ілюстративність: відео має фокусуватися на об’єкті (чи об’єктах), чітко представляти та характеризувати його (їх).
  3. Візуальність: відео не повинно мати відволікаючих факторів, які відволікають від основного об’єкта;
  4. Візуальна чіткість: основна тематика відео, а також конкретні кадри повинні бути в фокусі та добре освітлені (ні занадто темні, ні пересвічені). Також слід враховувати якість стискування, оскільки відео повинно бути чітким і не мати пікселізації, яка може бути результатом низької якості стискування;
  5. Композиція та рух камери: відео повинно бути відзняте чисто і в простому стилі. Не використовуйте швидкий зум, намагайтеся робити рухи (огляд панорами, зміна кута, масштабування, обхід пам’ятки тощо) повільними, щоб можна було зосередитися на деталях зображення;
  6. Стабілізація: у відео не повинно бути сильного тремтіння, можна використовувати трипод чи будь-який стабілізатор, що допоможуть зробити відео стабільнішим навіть при обході пам’ятки;
  7. Колір: зображення повинне мати помірну насиченість;
  8. Аудіо: якщо про щось розповідається або присутній відповідний навколишній шум, бажано, щоб звук перебував на постійному рівні протягом усього відео. Якщо ви щось розповідаєте, рекомендуємо додати субтитри. Відео може подаватися без звуку. Не рекомендується накладання музики. Важливо пам’ятати, що якщо Ви самі коментуєте — Ви є автором чи авторкою аудіодоріжки. Але якщо коментує хтось інший — авторські права будуть належати не Вам. Те саме із музикою — можна використовувати або власне виконання музики, що Вами ж написана й виконується, або взяти аудіо під вільною ліцензією (і згадати автора та ліцензію);
  9. Формат: для кодування відео повинен використовуватися формат Theora чи Webm, роздільність файлу повинна бути не менше 720 пікселів за меншою стороною (наприклад, 1280х720). Ми прийматимемо й відео з меншою роздільністю, але шансів на перемогу у таких відео буде менше.

У рамках спецномінації вітаються відео зроблені із дронів.

Для прикладу та натхнення — круговий огляд руїн Червоногородського замку із БПЛА (1,920 × 1,080 пікселів):

Оригінальний відеоряд було створено у рамках вікіекспедиції Дністровським каньйоном у червні 2016 року.

Для завантаження відео можна скористатися конкурсним завантажувачем, бажано не забути при завантаженні вибрати, що це — відео, щоб робота потрапила до відповідної категорії. Також можна вантажити безпосередньо зі списків пам’яток. Для цього знайдіть у списках рядок із об’єктом, який ви відзняли. У колонці «фото» натисніть на посилання «[Завантажити фото]» або «Завантажити ще фото».

За результатами спеціальної номінації буде відзначено учасників за найкращі відео та за найбільшу кількість завантажених відеоробіт. Оцінювати роботи будуть спільно члени організаційного комітету та члени журі.

[1] Відповідність цим вимогам дає можливість номінувати відео на вибрані у Вікісховищі: https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Featured_video_candidates

Спецномінація «Млини»

Українська Млинологічна Асоціація (УМА) оголошує спеціальну номінацію «Млини» у рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Водяний чи вітряний млин — це і архітектурна пам’ятка, і втілення інженерної думки, і у прямому сенсі слова годувальник людей. Колись млини становили невід’ємну частину українського ландшафту. На околиці села, на горбі, де більше вітру, одночасно могло махати крилами кількадесят вітряків. Відомо про деякі населені пункти, де їх було понад 120 (!). А у краях, багатих на воду, на потічку могла стояти ціла вервечка млинів водяних. Колективізація 1920-х, боротьба з «приватновласництвом», електрифікація 1950-60-х, «нічийність» вцілілих млинів після розвалу колгоспів та їхнє варварське розграбування у 1990-х призвели до того, що дотепер поза межами музеїв просто неба збереглися лише «останні з могікан» — переважно покинуті чи напівзруйновані. Вітряки та водяні млини, що їх утримують у діючому стані, сьогодні можна порахувати на пальцях… Проблема млинів ще й у тому, що левову частку з них ніхто ніколи не вважав і тепер не вважає пам’ятками. Їхнє нищення, таким чином, не вважається порушенням закону, і млини зникають буквально на очах. Укладання переліку і фотофіксацію нині існуючих млинів просто нікому виконати, окрім нас із вами — тож запрошуємо долучитися до конкурсу! Continue reading

Спецномінація «Єврейська спадщина» 2019

Фото станом на серпень 2012 року. У травні 2019 року через дощ стався масштабніший обвал однієї із кутових опор будівлі, що загрожує повною руйнацією пам’ятки…

У рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» оголошуємо спеціальну номінацію «Єврейська спадщина». Партнером спецномінації є ініціатива «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).

Україна багата на пам’ятки єврейської культури. Це частково пояснюється тим, що наші народи контактували ще з часів Київської Русі, а частково — активною політикою антисемітизму, яку провадила Російська імперія. 1791 року Катерина II видала указ, яким вперше було визначено «смугу постійної осілості єврейського населення», де євреї мали проживати компактно і з обмеженнями на пересування, і більшість території нашої сучасної держави опинилася у цих межах. Відповідно до даних Всесвітнього єврейського конгресу, «єврейська спільнота в Україні — четверта за розмірами у Європі й одинадцята у світі»[1]. Однак, розміри спільноти не дозволяють дбати про збереження усіх культурних пам’яток, і стан пам’яток єврейської культури потребує привернення уваги громадськості через проведення заходів та втілення проектів. Наприклад, у травні 2019 року обвалилася синагога у Підгайцях — пам’ятка архітектури національного значення, споруджена наприкінці XVI — на початку XVII століття[2]. Можна тільки уявити, який стан тих пам’яток єврейської культури, які навіть не мають офіційного охоронного статусу…

Очікуємо, що основним об’єктом зйомки будуть синагоги та єврейські цвинтарі, але заохочуємо також фотографувати будівлі, де жили відомі діячі та митці — Хаїм Бялик, Голда Меїр, Шолом-Алейхем та інші.

Cписок пам’яток, які пропонуються для участі у спецномінації, можна переглянути за посиланням: «Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина». Він доповнюватиметься впродовж конкурсу.

Список містить об’єкти культурної спадщини, які мають офіційний статус пам’яток в Україні (наприклад, та сама синагога у Підгайцях), і ті, що не охороняються державою (наприклад, старе єврейське кладовище (окописько) в смт Солотвин Богородчанського району Івано-Франківської області). Пам’ятки, що не мають офіційного статусу, відзначатимуться лише в межах цієї спецномінації і не братимуть участі в основній частині конкурсу.

Переможцями стануть автори найкращих фото за оцінками спеціального журі. Переможці отримають призи від партнера спецномінації.

Про партнера:

Метою ініціативи «Українсько-єврейська зустріч» (UJE) є «поглибити розуміння широти, складності й розмаїття українсько-єврейських взаємин впродовж сторіч із перспективою на майбутнє». Більше можна прочитати на сайті ініціативи: https://ukrainianjewishencounter.org/uk/ 

Див. також: Підсумки спецномінації «Єврейська спадщина 2018»

Найкращі банери для Вікімандрів 2018

Підведено підсумки спецномінації «Найкращі банери для Вікімандрів 2018». На відміну від загальних умов конкурсу «Вікі любить пам’ятки», до участі у спецномінації допускалися банери у пропорції 7:1, а прийом робіт тривав два місяці – з 1 вересня по 31 жовтня. В українській частині конкурсу банери оцінювалися окремим журі. Цьогоріч до складу журі увійшли редактори вікіпроектів з різних країн – Георге Йордакі (User:Gikü), Молдова – активний редактор Вікісховища; Єлена Татьяна Кіш (User:CEllen), Румунія – фотограф, активна учасниця, призерка та членкиня журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» у багатьох країнах; Тарас Рикмас (User:Taras r), Україна – мандрівник.

Всього було завантажено понад 130 банерів із України. Серед завантажених банерів журі незалежно один від одного обрали найкращі світлини. На жаль, частина робіт не може бути відзначена через відсутність «свободи панорами» в Україні[1]. Тож із поправкою на це публікуємо три найкращих зображень за версією журі (натискайте на фото, щоб відкрити його повністю):

Судацька фортеця, Крим © Сергій Зисько
1-е місце (11 балів)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Маріїнський палац, Київ © Роман Наумов
2-е місце (4 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Іоана Предтечі. Мілуватка, Луганська область © Олександр Павленко
3-є місце (3 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Банери є важливим елементом для ілюстрації статей у Вікімандрах, тож запрошуємо усіх також ділитися своїм досвідом мандрівок на сторінках українських Вікімандрів!

Підсумки спецномінації «Єврейська спадщина»

Спеціальна номінація «Єврейська спадщина», ініційована Українською асоціацією юдаїки (УАЮ), дозволила нам залучити до конкурсу учасників, які раніше не цікавилися конкурсом. Для того, щоб її провести ми почали формувати список пам’яток «Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина», і хоча він не э вичерпним і потребує доопрацювання та поліпшення, а у багатьох випадках — уточнень даних, він точно буде корисним для наступних конкурсів чи інших тематичних проектів.

У рамках спеціальної номінації оцінювалося понад 300 світлин синагог та єврейських кладовищ. До списку також додано ті об’єкти, які не мають охоронного статусу. Журі спецномінації, у складі фахівців із юдаїки Сергія Гіріка, Таїсії Сидорчук і Віталія Черноіваненка, виділило шість робіт у рамках анонсованих трьох призових місць. Синагога у Сатанові може вважатися пам’яткою-фаворитом — вона представлена аж на трьох світлинах.

Отже, на першому місці — фото є єврейського цвинтаря у Брацлаві, зроблене у квітні 2018 року:

I місце. Єврейський цвинтар у Брацлаві (Вінницька область). Автор — IrynaDemydenko
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Continue reading