Дніпропетровщина — рідна область Президента — восьмий рік не надає списки пам’яток…

Питання грамотної охорони культурної спадщини ніколи не було на порядку денному у нашому суспільстві: коли імперії ділили наші землі, їм був байдужий спадок народів до них чи народів «нижчих»; коли ми стали незалежними — щось інше завжди було важливішим… Ця справа залишається важливою тільки для жменьки тих, кому це болить. Ні для кого не секрет, що зруйнувати (чи доруйнувати) якісь менші будиночки (чи дерев’яні церкви?) — точно економічно більш вигідно. Буде ще шматочок земельки. «На бурячки», як в одному з життєвих анекдотів.[1] Ну, чи для побудови чергового торгового центру.

Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014

Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014

З 2012 року ми намагаємося укласти єдину базу пам’яток культурної спадщини України, яка буде доступна для всіх. І ця робота ще дуже далеко від завершення.

Кожного року волонтери пишуть запити до всіх обласних державних адміністрацій (ОДА) та Міністерства культури України з проханням:

На підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», прошу надати таку інформацію:
повний перелік нерухомих пам’яток та об’єктів культурної спадщини України — національного значення, місцевого значення та щойно виявлені, які розташовані на території області, за видами:
1) пам’ятка архітектури;
2) пам’ятка археології;
3) пам’ятка монументального мистецтва;
4) пам’ятка історії.

З кожним роком усе більше ОДА відповідають, і навіть вчасно відповідають (а мали б усі й кожного разу, а ще краще — списки мали б бути публічно викладені на сайтах ОДА). Але з 2014 року є одна область, де кожного разу ми отримуємо «ми не знаємо і не відповідаємо за це». Хоча одне з її управлінь має визначати «межі територій пам’яток культурної спадщини місцевого значення та затверджує зони їх охорони», встановлювати «режим використання пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони», має погоджувати «програми та проекти земляних робіт, виконання яких може позначитися на стані пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони, та виконує інші повноваження у сфері охорони культурної спадщини, делеговані йому Міністерством культури України відповідно до закону», «розміщення реклами на пам’ятках культурної спадщини місцевого значення, в межах зон їх охорони» тощо.[2] Якщо справді немає даних про наявні пам’ятки місцевого значення, як же здійснюється вся ця діяльність? Нам не зрозуміло.

Тим не менше, у 2012 та 2013 роках Дніпропетровська ОДА не надала жодної відповіді на запити на публічну інформацію.

Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 28.08.2014

Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 28.08.2014

У 2014 році Дніпропетровська ОДА спершу послалася на відсутність статистичної інформації[3], попри те, що у запиті не було про статистику (хоча вони мали б мати ці відомості); потім — що у них немає переліку[4], і, врешті, перенаправили запит Міністерству культури[5].

У 2015 році Дніпропетровська ОДА одразу перенаправила до Міністерства[6], яке, на їхню думку, є належним розпорядником цієї інформації. Не область. Міністерство надіслало відповідь на запит із додатками[7] — власними відповідями на попередні запити. У відповіді на запит 2014 року Міністерство писало, що «у розпорядженні Міністерства культури відсутній повний актуалізований перелік щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, розташований на території України, оскільки це належить до компетенції місцевих органів охорони культурної спадщини», і вони, власне, відповідають тільки за ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України.[8] У 2015 році відповідь Міністерства була трохи детальніша, але роль органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій не змінилася — вони забезпечують «облік, дослідження, охорону, реставрацію та збереження пам’яток місцевого значення, щойно виявлених об’єктів культурної спадщини».[9]

Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р

Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р

У 2016 році Дніпропетровська ОДА почала відповідати уже трохи детальніше[10] — у них виявилося розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення[11], а також витяг із державного реєстру нерухомих пам’яток України. Щодо об’єктів «включених до списків (переліків) пам’яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури”, що затверджувалися рішеннями Дніпропетровського облвиконкому про взяття зазначених об’єктів на державний облік» — запит було передано Державному архіву Дніпропетровської області[12], відповіді від якого так і не було отримано, бо архіви не підпорядковуються Закону про доступ до публічної інформації… Тобто, Дніпропетровський облвиконком приймав рішення про взяття на облік, але 24 серпня 1991 року вся система настільки «перезавантажилася», що всі ці рішення було просто передано до архівів, і область нічого не знає про свою історію та культуру? І все почалося з нуля?.. Чому тільки у Дніпропетровській? В інших областях хоча б трохи щось відомо про «давні часи»…

У 2017 році у відповіді Дніпропетровської ОДА вже було й детальніше пояснення про архіви, але все те саме: витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення [13], [14]. Паралельно запит про щойно виявлені пам’ятки було направлено Міністерству культури, яке, відповідно, перенаправило його Дніпропетровській ОДА. І, о диво! Тепер в ОДА з’явився перелік об’єктів культурної спадщини Дніпропетровської області, затверджених у статусі щойно виявлених[15]…, яких не було ще двадцять днів тому. Садиба у Дніпрі по вулиці Мільмана 154-А, де жила і працювала Ольга Косач-Кривенюк та її родина, отримала статус щойно виявленої пам’ятки ще 2009 року. Для чого це приховувати? Щоб можна було спокійно віддати в оренду?[16] Та наче передали, і про садибу згадали, хоча в інших джерелах і пишуть, що самого будинку вже нема[17]

У 2018 році відповідь Дніпропетровської ОДА вже містила і перелік щойно виявлених (не тільки витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви).[18], [19]

Цього року — без змін — перелік щойно виявлених, витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви…[20], [21]

Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013

Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013

Дніпропетровська область — це 5,3% території України, друга за розміром. 22 райони. Станом на сьогодні нам відомо про 6589 пам’яток на території області (з державного реєстру або з відповідей деяких РДА, які відповіли на запити) — і за сім років проведення конкурсу «Вікі любить пам’ятки» тільки 15% було сфотографовано[22]. Дніпропетровську область складно назвати «туристично привабливою» — не відчувається, що місцева влада зацікавлена у поширенні інформації. Саме з Покровською районною державною адміністрацією довелося судитися, щоб отримати список пам’яток, бо РДА вважала, що ця інформація є «службовою»[23]. А Царичанська РДА уже кілька років відмовляється надати інформацію про пам’ятки на території свого району, посилаючись на те, що це все має бути у державному реєстрі нерухомих пам’яток, за який вони не відповідають[24]. Тим не менше, того ж року РДА видало розпорядження, за яким відділ культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації має «надавати звіт директору департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації стосовно стану збереження об’єктів культурної спадщини на території Царичанського району щоквартально, до 04 числа наступного за звітним місяцем, та щорічно, до 10 листопада»[25]. Як можна надавати звіти за тим, за що не відповідаєш і про що наче ж відсутня інформація?..

Тож залишається тільки визнати: питання грамотної охорони культурної спадщини як не було на порядку денному у владної верхівки нашого суспільства, так там і не стоїть… Ми не маємо інформації, що саме має охоронятися, ми не маємо чіткої структури відповідальності за охорону пам’яток: Міністерство культури України вважає, що це роблять місцеві органи охорони культурної спадщини, а місцеві органи охорони культурної спадщини — що цим має займатися Міністерство… А між тим — комусь буде трішки землі «на бурячки»?.. [1]

[1] Власне, сам анекдот: покликав якось Бог українця, і сказав йому, що дасть стільки землі, скільки він зможе оббігти. Українець зірвався й почав гнати щодуху, потім просто біг, потім йшов, задихаючись. А тоді, втративши сили, поповз. Коли вже й повзти було несила, зняв із голови шапку й пожбурив: «На бурячки… А там ще бурячки посаджу…»
[2] Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 15 липня 2015 року № Р-407/0/3-15 «Про затвердження Положення про Управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації» https://commons.wikimedia.org/?curid=79939320
[3] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 03.04.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938520
[4] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 22.04.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938518
[5] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938519
[6] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 07.09.2015: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938521
[7] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938522
[8] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015 (додаток 1): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938523
[9] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015 (додаток 2): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938524
[10] Відповідь на запит на публічну інформацію від 23.08.2016: https://commons.wikimedia.org/?curid=79935083
[11] Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р: https://commons.wikimedia.org/?curid=50878122
[12] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 23.08.2016 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79935082
[13] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 06.09.2017: https://commons.wikimedia.org/?curid=79934873
[14] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 06.09.2017 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79934957
[15] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 25.09.2017 (запит перенаправлено з Міністерства культури): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938526
[16] Про передачу земельних ділянок по вул. Мільмана, 154 А (Соборний (Жовтневий) район) у власність та в оренду гр. Карпенку В. М., ідентифікаційний номер 1884600732, по фактичному розміщенню жилого будинку, господарських будівель і споруд: http://e-petition.bissoft.org/uploads/yeas_and_nays/attachment/file/8151/77-15.pdf
[17] Валентин СТАРОСТИН. Улица Мильмана, 154А: руины государственной благотворительности: https://gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=1293
[18] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 21.08.2018: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938527
[19] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 21.08.2018 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938529
[20] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 18.04.2019: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938534
[21] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 18.04.2019 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938535
[22] Регіональна статистика за списками пам’яток культурної спадщини України: Commons:Wiki_Loves_Monuments_in_Ukraine/Regional_statistics
[23] «Списки пам’яток культури отримано через суд»: http://wikilovesmonuments.org.ua/spysky-pamiatok-kultury-otrymano-cherez-sud/
[24] Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013: https://commons.wikimedia.org/?curid=79946664
[25] Розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації від 23.12.2013 № Р-467/0/3-13 «Про стан збереження об’єктів культурної спадщини на території Царичанського району»: https://commons.wikimedia.org/?curid=79946663

Збережімо пам’ятки… хоча б у Вікіпедії

18 квітня відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. З цієї нагоди запрошуємо усіх доповнювати Вікіпедію інформацією про пам’ятки України, що вже втрачені чи під загрозою знищення.

Допомогти пам’яткам фізично чи грошима може не кожен, оббивати пороги не всім стане снаги. Але кожен може приєднатися до збереження пам’яті та документування історії пам’яток культури. У Міжнародний день пам’яток і визначних місць, запрошуємо усіх доповнювати українську Вікіпедію інформацією про пам’ятки України, що вже втрачені та яким загрожує знесення чи руйнація.

Чим ви можете допомогти?

  • Доповніть перелік втрачених пам’яток:
    1. Пошукайте інформацію про пам’ятки архітектури, історії, які втрачені чи руйнуються у вашому місті/регіоні.
    2. Перевірте, чи є про них стаття у Вікіпедії.
    3. Якщо немає, напишіть про це коментар або доповніть список на сторінці проекту: Культурна_спадщина_України
  • Напишіть або доповніть статтю про таку пам’ятку.
  • Спробуйте знайти потрібну ілюстрацію у нашому репозиторії фото, яку можна додати до статті.

Цим ми також хочемо підтримати й виклик Олександра Алфьорова #рятуйпамятку, і запросити поширювати спогади та біль від втраченого культурного спадку не тільки у соцмережах. Стаття у Вікіпедії буде доступна усім, а зібрані в ній факти, можливо, допоможуть врятувати пам’ятку, якщо це ще можливо.

Сторінка проекту: Вікіпедія:Проект:Культурна_спадщина_України

Згарище від церкви у Новиці Калуського району Івано-Франківської області

Спасо-Преображенський храм у селі Новиця був найбільшим дерев’яним храмом західної України.

Парково-садибний комплекс барона фон Мекк

Парково-садибний комплекс барона фон Мекк, с. Копилів, Київська область, 2014 рік. Автор фото: Wadco2, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Репортаж із церемонії нагородження

15 грудня нагородили переможців «Вікі любить пам’ятки 2018». Церемонія відбулася у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Місце обрали не випадково, адже цьогоріч у конкурсу з’явилася спецномінація «Єврейська спадщина».

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Вітала гостей Музею Шолом-Алейхема його директорка Ірина Климова. Пані Ірина висловила свою вдячність учасникам конкурсу за збереження пам’яток бодай на фотографіях і передала заочні вітання від Михайла Кальницького, дослідника історії Києва і члені журі конкурсу.

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Церемонію вела членкиня оргкомітету Наталія Тимків. Вона вручила подяки присутнім членам журі. Традиційно до журі фотоконкурсу Вікі любить пам’ятки входять вікіпедисти, країнознавці та фотографи; в журі можуть входити переможці минулих років. Всього членів журі цьогоріч було 19.

Сергій Аніськов, член журі

Сергій Аніськов, член журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Continue reading

Вечір охоплює далі неясні…[1]

Кудринецький замок, Тернопільська область. Автор — Zysko serhii
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

До завершення конкурсу залишилося трохи більше тижня. Якщо здається, що вже все цікаве сфотографовано-перефотографовано — це зовсім не так. Списки пам’яток ми поновлюємо постійно, навіть під час самого конкурсу. Тож якісь об’єкти могло бути додано так, що ніхто їх не помітив. Наприклад, оновлено списки у Полтавській області: Чорнухинський, Лохвицький райони. Серед таких цікавинок у Лохвицькому районі Полтавської області: Церква Різдва Богородиці у селі Васильків, школи земські у селах Рудка, Яблунівка, Нове та Степуки. Тут вартує згадати добрим словом проект «Школи Лохвицького земства», активісти якого ретельно шукають, документують унікальні об’єкти української архітектурної школи — навчальні комплекси, зведені за проектами Опанаса Сластіона. Ці об’єкти було додано до нашої культурної спадщини у результаті їхніх старань[2][3].

Навіть Львів може похвалитися оновленнями: будинок канцелярії Галицького сейму (Листопадового чину 5-А), будівля Галицького сейму (Костюшка 9), монастирський комплекс Ордену Кармелітів Босих (Персенківка 10 — Стрийська 45), будинок «Ломниця» (Сахарова 62-А), будинок кінця XIX ст. (по вулиці Січових Стрільців 16), водогінна вежа у Стрийському парку… У Чернівецькій області оновлено списки кількох районів. Наприклад, Герцаївський, Кельменецький та Сокирянський райони. До слова, у Глибоцькому районі — комплекс могил австрійських солдат-учасників I світової війни у селі Валя Кузьмина, садиба родини Кобилянської О. Ю. у селі Димка… У селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області додано інформацію про будинок, в якому жив Іван Миколайчук. А у селі Динівці Новоселицького району — дерев’яний вітряк кінця XIX ст. — початку XX ст. У смт Путила Путильського району — садиба Юрія Федьковича. У смт Кострижівка Заставнівського району додано цукровий комбінат «Хрещатик» (1911—1912 роки)…

У Донецькій області додано археологію у таких районах: Амвросіївський, Бахмутський, Великоновосілківський, Волноваський, Нікольський

Тож якщо у Вас є можливість спланувати поїздку на наступні вихідні (а може ще й сьогодні?) чи пошукати десь у себе у фотоархівах, або набрати когось, хто такі архіви може мати і підказати про наш конкурс — зробіть це, будь ласка. Цей пост залишається таким же актуальним, як і 5 років тому…

Однокомплектна земська школа в селі Рудка Лохвицького району Полтавської області. Архітектор Опанас Сластьон. Автор фото — Doonsee
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Однокомплектна земська школа в селі Степуки Лохвицького району Полтавської області. Стиль — український архітектурний модерн. Архітектор Опанас Сластьон. Автор фото — Doonsee
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

[1] Михайль Семенко «Пейзаж»

Конкурсні світлини потрапили до друкованого видання

16 листопада у Державні науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Г. Заболотного відбулася презентація серії бібліографічних покажчиків «Малі міста України». У виданні вміщено бібліографічну інформацію про всі малі міста України, історичні довідки про місто, а для ілюстрування використано світлини фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Покажчики є результатом соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України», ініційований працівниками ДНАББ ім. В. Г. Заболотного у 2008 р. під егідою Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Джерельною базою стали матеріали фондів ДНАББ ім. В. Г. Заболотного.

Основною метою проекту організатори визначили активізацію науковців, громадськості, місцевого населення до вивчення історії архітектури, будівництва і культури малих міст, архітектурних пам’яток, збереження історико-архітектурної спадщини малих міст України, що нині є актуальною проблемою. Continue reading

Журі конкурсу Вікі любить пам’ятки 2017: хто ці люди?

Традиційно до журі фотоконкурсу Вікі любить пам’ятки входить три типи осіб:

  • досвідчені вікіпедисти, які можуть оцінити, наскільки фото ілюстративні для статей Вікіпедії;
  • [професійні] фотографи, які можуть оцінити якість і художню цінність знімків (часто це переможці нашого конкурсу попередніх років);
  • краєзнавці, історики, пам’яткознавці, які можуть оцінити, наскільки світлини передають цінність пам’ятки.

Тримати журі в секреті від учасників — частина підступного плану оргкомітету.

Знайомтеся ж тепер 🙂

  • Костянтин Брижниченко — фотограф, призер конкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2015 і 2016 року, переможець міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014 з фотографією Святогірської лаври.
  • Роман Бречко — фотограф, переможець «Вікі любить пам’ятки» 2016
  • Юрій Клименко — фотограф, призер «Вікі любить пам’ятки» 2014
  • Євген Самученко — тревел-фотограф, AFIAP. Улюблений напрям фотографії — нічна зйомка. Призер численних міжнародних конкурсів, у тому числі WLM Україна 2014, WLM Грузія 2016, WLE Україна (2015, 2016), WLE Nepal (2015, 2017), WLE Unesco Biosphere reserve 2016. Автор 10 «вибраних» і 3 «якісних» зображень у Вікісховищі
  • Ніна Шентюрк — досвідчена вікіпедистка, адміністраторка української Вікіпедії
  • Володимир Лініков — історик, співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею. Царина наукових інтересів – друга світова війна та історія приватної фотографії першої третини ХХ ст. Фотограф, член НСФХУ. У творчому доробку наукові статті та фотоілюстрації для понад десяти альбомів про Запорізьку область та промисловість регіону.
  • Міхіль Вербек (користувач:Michielverbeek; Нідерланди) — фотограф, активний користувач і автор «якісних зображень» у Вікісховищі, переможець фотоконкурсів зокрема WLM у Нідерландах та Німеччині. Особливо пишається тим, що PostNL (національна пошта Нідерландів) використала одну з його фотографій для офіційної марки (див. фото нижче).
  • Райнгольд Меллер (користувач:Ermell; Німеччина) — музикант на пенсії, фотограф, автор понад 3300 «якісних зображень» у Вікісховищі, призер конкурсів Wiki Loves Earth та Wiki Loves Monuments у Німеччині 2015—2017 років, а також численних конкурсів Вікісховища
  • Арільд Воген (користувач:ArildV; Швеція) — активний вікімедієць, перший вікімедист-резидент у світі, працює в Шведському університеті сільськогосподарських наук. Був менеджером першого Wiki Loves Monuments у Швеції 2011 року і сам автор понад 2800 «якісних зображень».
  • Ансгар Коренг (користувач:Code; Німеччина) — фотограф, любитель архітектури, за фахом суддя, переміг у міжнародному конкурсі Wiki Loves Monuments 2016 зі своєю фотографією місцевого суду в Берліні, співзасновник Commons Photographers User Group.
  • Користувач:C messier; Греція — фотограф, автор понад 1500 «якісних зображень» у Вікісховищі, призер нідерландської частини фотоконкурсу Wiki Loves Monuments 2017.
  • Володимир Ньорба — голова Спілки фотохудожників Закарпаття, автор краєзнавчих нарисів та фотоальбомів
  • Михайло Делеган — заступник директора з наукової роботи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України
  • Василь Мельниченко — історик, професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, донедавна — директор навчально-наукового інституту історії і філософії цього університету, голова Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, лауреат премії імені Дмитра Яворницького.
  • Оксана Сулима — краєзнавець, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського (Полтава).
  • Георгій Чернілєвський — вікіпедист, фотограф, адміністратор Вікісховища. Активний користувач Вікісховища з 2007 року. Автор світлин, які отримали статус «вибраних зображень» в розділах англійською, німецькою, іспанською, португальською, польською, китайською, турецькою та інших Вікіпедій. Був членом журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» 2013—2015 років.
  • Юрій Палкін — провідний науковий співробітник Харківського науково-методичного центру охорони культурної спадщини
Святогірська лавра. Найкраще фото міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014. Автор фото: Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Святогірська лавра. Найкраще фото міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014. Автор фото: Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Стокгольмська ніч.

Стокгольмська ніч. Автор фото: Володимир Лініков, публікується з дозволу

Вантовий міст через річку Бергсе-Маас поблизу Хосздена. Автор фото: Міхіль Вербек, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

Вантовий міст через річку Бергсе-Маас поблизу Хосздена. Автор фото: Міхіль Вербек, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

Вестибюль і повітряні сходи місцевого суду у Берліні (Німеччина) щороку відвідують тисячі людей. Найкраща світлина міжнародного етапу конкурсу Wiki Loves Monuments 2016. Автор фото: Ансгар Коренг, вільна ліцензія cc by 3.0

Вестибюль і повітряні сходи місцевого суду у Берліні (Німеччина) щороку відвідують тисячі людей. Найкраща світлина міжнародного етапу конкурсу Wiki Loves Monuments 2016. Автор фото: Ансгар Коренг, вільна ліцензія cc by 3.0

Як поліпшити конкурс? Роздуми про ефективність і справедливість…

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Вітчизняна частина конкурсу Wiki Loves Monuments проводилася вже вшосте. За шість років Вікісховище поповнилося двома сотнями тисяч зображень памяток архітектури, історії, археології… Автор цих рядків брав участь в конкурсі 4 рази як конкурсант та двічі як член жюрі, двічі перемагав у кількісній номінації, ще раз – в якісній. Накопичений чималий досвід, в тому числі бачення проблем, які заважають проводити конкурс якнайефективніше з метою наповнення Вікіпедії та сховища зображення якмога більше обєктів культурної спадщини.

Мова тут йтиме про кількісну номінацію. Питання якості зображень, звичайно ж є актуальним також, але здебільшого проявляється воно знову ж таки через намагання конкурсантів забезпечити якмога більшу кількість завантажень.

Ще з часів першого конкурсу у 2012 році конкурсантам стала зрозумілість певної несправедливості розподілу балів в кількісній номінації, коли обєкт зфотографований, приміром, в центрі Львова (на хвилиночку, лише одна площа Ринок містить 50 обєктів!!!), і об’єкт освітлинений в далекому глухому селі (а він там часто один-єдиний) оцінювався однаково. Тобто витрати часу, сил, грошей, зрештою, для добирання до далеких обєктів правилами конкурсу нівелювалися. Вже тоді зайшла мова про врахування назвімо його умовно «регіонального коефіцієнту» який такі зусилля стимулював би. Але тоді не було чіткого бачення, якими би ці коефіцієнти мали б бути.

За 3 роки проблема проявила себе, коли стало зрозуміло, що конкурсантам в погонею за кількістю вигідінше використовувати вже накопичені архіви, аніж їздити далекими регіонами в пошуках нових неосвітлинених пам’яток. В конкурсі 2015го року був використаний коефіцієнт 2 (а з 2016-го – 3) для неосвітлинених об’єктів. Це певним чином пожвавило конкурс, проте в цілому проблему не вирішило. Відкрийте та порівняйте конкурсні списки обєктів в м.Київ та, приміром, Вінницької області. Коли перші можуть похвалитися світлиною в кожному рядку, то другі (обласний центр та міста обласного значення не беремо до уваги) – здебільшого скупим «Завантажити фото». Кожен дотичний до конкурсу знає, що це значить – жодного фото даного обєкту у Вікісховищі досі немає.

То чому ж коефіцієнт 3 для неосвітлинених слабо стимулює конкурсантів полювати за такими об’єктами? Бо, ж якщо послуговуватися попередніми підсумками кількісної номінації 2017 року, у лідерів перегонів завантажених фото неосвітлинених об’єктів 300–400, тоді як загальна кількість у тих же лідерів збільшується щороку на 1000.

Поясню на власному прикладі. Влітку у відпустку я чесно простував «неосвітлиненими» просторами рідної Черкащини та сусідньої Вінничини. «Врожай» був різним. Якогось дня вдалося вполювати аж 18 (то мій власний рекорд) обєктів в далекому Томашпільському районі Вінничини, а якогось всього 2 – сусідній Канівський район (та й то, 1 з цих 2 обєктів згодом виявився освітлиненим, бо напередодні конкурсу робот таки знайшов його світлину у Вікісховищі). От і порахуємо, витративши цілий день, намагаючись освітлинити те, чого бракує у Вікісховищі, я зміг заробити на конкурс від 4х (1*3+1) до 54х (18*3) балів.

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Прийшов вересень – місяць конкурсу, видалися вільні вихідні і я мав вибір – чи далі простувати «неосвітлиненою» Черкащиною і привозити свої 10-50 балів, а чи таки постаратися перемогти в загальному заліку за діючими правилами. Всі ми маємо амбіції, іноді, як в моєму випадку, більше ніж совісті 🙂 Тому я поїхав до Києва. За 2 дні я перефотографував весь музей в Пирогові, значний кавалок Байкового кладовища, ще й побіжно ВДНГ та не відвідувані раніше з фотоапаратом вулиці. В підсумку за 2 дні такої прогулянки я привіз 500!!! балів на десятки (якщо не сотні) разів заїжджених обєктах. Мені добре, (знову ж таки за попередніми даними) я високо піднявся у загальному рейтингу. Але чи є від цього користь Вікіпедії??? Вікісховищу реально бракує ще одного (серед десятків подібних) фото могили Максима Рильського?

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Ну та Бог із ним, із Рильським. Але, врахуйте наступне – із своїх 5687 завантажень у 2017 р. автор цих рядків завантажив 1126 фото об’єктів з м.Київ, 883 фото зі Львова, 739 фото з м.Одеса та 105 світлин з м.Харків. Тобто сумарно кількість постійно і масово фотографованих міст з надвисокою концентрацією пам’яток склало… рівно ПОЛОВИНУ загального завантаження. Пропустимо той факт, що іноді через лінь інших конкурсантів (виявляється, ніхто до мене не здогадався шукати неосвітлинені об’єкти Личаківського чи Байкового кладовища всередині полів), а часто через проблему несвободи панорами (певен, що вілли в Професорській колонії м.Львова фотографували і до мене, але потім ті фото видаляли з Вікісховища) і в цих містах є неосвітлинені об’єкти. Все ж їх доступність значно вища, ніж приміром єдина церква віддаленого села. Яку проблему це породжує? Дуже просто. Щорічні лідери перегонів обросли вже такими фотоархівами, що формують занадто високий вхідний бар’єр для новачків, які б хотіли позмагатися в кількісній номінації. Якщо правила не змінити, ми так і змагатимемося між собою, і зрештою, перемагатиме той, хто матиме більше вільного часу у вересні для завантаження фото в рамках конкурсу 🙂

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд...

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд…

З цим стають зрозумілими причини ще однієї проблеми, вже згаданої вище якості. Не скажу за інших, але на власному прикладі – оті нещасні 2 обєкти далеких сіл на Канівщині чи як на заглавному фото на Крижопільщині я фотографував довго і ретельно. Ще б пак, я витратив стільки енергії, щоби сюди дістатися! Я шукав вигідні ракурси та чекав гарного світла. Що я робив в Києві? Правильно, я швидко йшов вулицею, озираючись навкруги, на постійно клацав затвором не зупиняючись біля кожного обєкту та лінуючись навіть іноді міняти обєктив, коли того вимагав сюжет. Бо ж об’єктів купа, а час обмежений, треба встигнути якмога більше. До того ж якість знимка жодним чином не впливає на кількість балів. То яка різниця? Знову ж таки, для мене як конкурсанта, не Вікіпедії. Більше того, в погоні за кількістю завантажень я часто просто ті знимки не редагував. Просто вирівняти вертикалі і то бракувало часу серед тисяч цих безкінечних фото чиншових кам’яниць на львівських, київських та одеських вулицях. Звісно, фото вантажаться за вільною ліцензією і те редагування може зробити хтось інший. Але покладемо руку на серце, хто за вас редагуватиме ваші знимки, тим паче, якщо фото цих об’єктів і так не бракує на Вікісховищі?

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах 🙁

То ж чи потрібні Вікіпедії такі перегони? Мені здається, що ні. Цього року Україна знову посіла 1ше місце серед всіх країн-учасниць по кількості завантажень. То може вже досить прагнути кількісного лідерства і боротися за якісне?

Що я пропоную? Звичайно оцінити важкодоступність кожного об’єкта – задача не під силу ні оргкомітету, ні волонтерам. Проте можна піти простішим шляхом, встановлюючи той «регіональний коефіцієнт» таким чином:

1ша група. Міста з високою концентрацією пам’яток. Як правило списки пам’яток в таких містах розміщуються на декількох сторінках і досягають подекуди декілька тисяч. За досвідом, гуляючи вулицями цих міст за день легко можна отримати фото 150-200 об’єктів. До них належать Київ, Харків, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Полтава та Кропивницький (останні 3 – дискусійно, позаяк кількість об’єктів там все ж значно нижча ніж в перших 4, тож їх можна віднести і до 2ї групи). Фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 1 бал.

2га група. Обласні центри та міста обласного значення. Виділити їх програмно при підрахунку балів не складно. Формат ID для них «хх-1хх-хххх» на відміну від «хх-2хх-хххх» для наступних категорій. За день в середньому в таких містах можна отримати 50-100 світлин різних об’єктів культурної спадщини. Звісно, розподіл нерівномірний. Приміром місто обласного значення Черкаської області Ватутіне містить лиш 4 пам’ятки, але для спрощення процедури таким можна знехтувати. Тим паче, як правило дістатися таких міст не складає жодної проблеми. Отже фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 2 бали.

3тя група. Районні центри (крім міст обласного значення). Виділити їх з сільського регіону складніше, позаяк вони мають перші 5 цифр в ID такі з самі, що і весь район. Проте, гадаю, це завдання під силу нашим ІТ-геніям з Вікімедії. Ці населені пункти мають в середньому значно меншу концентрацію пам’яток, ніж міста з 2ї групи. В середньому 10-30, але транспортна інфраструктура все ж розвинутіша, ніж у випадку останньої групи. То ж фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 5 балів.

І нарешті 4та група. Сільська місцевість. Всі інші населені пункти та об’єкти за їх межами. Звісно, різниця тут може бути дуже відчутною. Приміські села є легкостоступними в плані розвинутої транспортної інфраструктури та відстані, сіл за 30 км від райцентру з убитою дорогою дістатися дуже складно. В одному селі може бути з десяток об’єктів, в іншому – лиш 1. Але врахувати всі ці розбіжності нереально. Тому усереднено – фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 10 балів.

На перший погляд коефіцієнт в 10 балів може здатися завеликим. Але порахуємо. Ще раз – мій особистий рекорд за день для сільської місцевості, це 18 об’єктів. То ж 180 балів. Для міст з першої групи отримати ті самі 180 не є аж такою проблемою.

Тому все паритетно. Хто хоче – фотографує об’єкти в далеких селах, хто ні – лишається і гуляє з фотоапаратом вулицями Києва, Львова, Одеси… Обоє отримають однакову винагороду за свою працю.

Звісно, щоби стимулювати фотографувати неосвітлинені об’єкти, в чому зацікавлена Вікіпедія в першу чергу, варто зберегти коефіцієнт 3. Іншими словами – вперше освітлинений об’єкт в м.Львів оцінюватиметься в 3 бали, а в сільській місцевості в 30. Але, гадаю, це справедливо.

Звісно, пропоновані зміни мають застосовуватися до нового конкурсу. Сподіваюся вони стануть темою для жвавого обговорення і можливого вдосконалення. Але бажано, щоби за результатами обговорення оргкомітет якмога скоріше ухвалив зміни до регламенту конкурсу з тим, щоб конкурсанти могли ефективніше підготуватися до наступного конкурсу за новими правилами.

Сергій Криниця (Haidamac)

“Нікого нема, всі пішли на фронт”

Пішли, знаєте, на передову війни за врожай, за результати. Таку табличку на нашому блозі, і взагалі скрізь, треба було почепити 1 жовтня. А то ж ви, либонь, подумали, що якийсь фотометеорит влучив у криївку оргкомітету і всі вимерли, як динозаври.

Каюсь, не зробила наперед; а минулий тиждень ми всі були закручені у конкурсному вирі: кого зайняло приготування до нагородження переможців нашого сестринського конкурсу «Вікі любить Землю» (оргкомітет двох конкурсів, звісно, різні, але трошки перетинаються), хто розбирається з перипетіями списків, які полишались, хто розбирає надіслані фото на добрі і не дуже.

Ще одну причину мовчанки декого (наприклад, мене) можна побачити в попередньому дописі.

Але ми живі. Переможці кількісних номінацій будуть тоді, коли будемо впевнені у своїх числах, бо нема нічого гіршого, ніж махати навздогін «ой ні, ми помилились».

Поки що ось так. Уповаємо на вашу безмірну батьківську терплячість до цього конкурсу-дитяти, якому так мало рочків, що ще й в школу не ходить. 🙄

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0

Виставка «Пам’ятки України» приїхала у Вінницю

Poster-2016-wlm-expo-vinnytsia

27 вересня — 7 жовтня у холі Вінницької міської ради проходитиме виставка фотографій, що перемогли у конкурсах «Вікі любить пам’ятки» та «Вікі любить Землю»

У 2016 році «Вікімедіа Україна» вчергове провела українську частину масштабних фотоконкурсів, метою яких є отримання фотографій усіх пам’яток культурної та природної спадщини України під вільною ліцензією та ілюстрування ними Вікіпедії – вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів з усього світу.

У травні та вересні 2016 року у Вікісховище було завантажено 11,5 тисяч фотографій 1897 пам’яток природи України та 36 тисяч фотографій 14 тисяч пам’яток культурної спадщини України.

Обидва фотоконкурси мали черговий раунд й у 2017 році: «Вікі любить Землю 2017» відбувся у травні, «Вікі любить пам’ятки 2017» триває до кінця вересня та запрошує до участі всіх охочих.

Відвідувачі виставки побачать фото, що отримали найвищі оцінки журі та стали переможцями у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» 2016 року, а також «Найкраще фото Вінницької області» за всі роки конкурсів. Всього 30 світлин 15-ти авторів, як професіоналів, так і аматорів.

Зазначимо, що за п’ять років конкурсу «Вікі любить Землю» (2013-2017) та «Вікі любить пам’ятки» (2012-2016) було сфотографовано 169 пам’яток природи та 926 пам’яток історії та культури Вінницької області. Загалом, це близько 4500 світлин, частина з них ілюструють статті у Вікіпедії про відповідні пам’ятки.

Вінниця — вже дев’ята зупинка мандрівної виставки. У друкованому форматі найкращі світлини минулорічного конкурсу вже бачили у Києві, Хмельницькому, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Тернополі, Херсоні, Меджибожі й Кам’янці-Подільському. Електронні версії фотографій виставки знаходяться у вільному доступі, їх можна переглянути у Вікісховищі.

Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA.

Відкриття виставки: 26 вересня о 17:00.
Виставка буде діяти до 7 жовтня 2017 року.
Міська рада працює з понеділка по п’ятницю, з 09.00 до 19.00, вхід вільний.

Приходьте та запрошуйте друзів!

Подія у Facebook

Виставка у холі Вінницької міськради

Як взяти участь у конкурсі: кроки

Щоб взяти участь у конкурсі, треба зробити небагато: зареєструватися у Вікісховищі, знайти пам’ятку у наших списках, завантажити файл. Кроки перераховані праворуч на бічній панелі цього блогу і на сторінці Як узяти участь, а ось ще й візуальна інструкція 🙂