Конкурсні світлини потрапили до друкованого видання

16 листопада у Державні науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Г. Заболотного відбулася презентація серії бібліографічних покажчиків «Малі міста України». У виданні вміщено бібліографічну інформацію про всі малі міста України, історичні довідки про місто, а для ілюстрування використано світлини фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Покажчики є результатом соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України», ініційований працівниками ДНАББ ім. В. Г. Заболотного у 2008 р. під егідою Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Джерельною базою стали матеріали фондів ДНАББ ім. В. Г. Заболотного.

Основною метою проекту організатори визначили активізацію науковців, громадськості, місцевого населення до вивчення історії архітектури, будівництва і культури малих міст, архітектурних пам’яток, збереження історико-архітектурної спадщини малих міст України, що нині є актуальною проблемою. Continue reading

Журі конкурсу Вікі любить пам’ятки 2017: хто ці люди?

Традиційно до журі фотоконкурсу Вікі любить пам’ятки входить три типи осіб:

  • досвідчені вікіпедисти, які можуть оцінити, наскільки фото ілюстративні для статей Вікіпедії;
  • [професійні] фотографи, які можуть оцінити якість і художню цінність знімків (часто це переможці нашого конкурсу попередніх років);
  • краєзнавці, історики, пам’яткознавці, які можуть оцінити, наскільки світлини передають цінність пам’ятки.

Тримати журі в секреті від учасників — частина підступного плану оргкомітету.

Знайомтеся ж тепер 🙂

  • Костянтин Брижниченко — фотограф, призер конкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2015 і 2016 року, переможець міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014 з фотографією Святогірської лаври.
  • Роман Бречко — фотограф, переможець «Вікі любить пам’ятки» 2016
  • Юрій Клименко — фотограф, призер «Вікі любить пам’ятки» 2014
  • Євген Самученко — тревел-фотограф, AFIAP. Улюблений напрям фотографії — нічна зйомка. Призер численних міжнародних конкурсів, у тому числі WLM Україна 2014, WLM Грузія 2016, WLE Україна (2015, 2016), WLE Nepal (2015, 2017), WLE Unesco Biosphere reserve 2016. Автор 10 «вибраних» і 3 «якісних» зображень у Вікісховищі
  • Ніна Шентюрк — досвідчена вікіпедистка, адміністраторка української Вікіпедії
  • Володимир Лініков — історик, співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею. Царина наукових інтересів – друга світова війна та історія приватної фотографії першої третини ХХ ст. Фотограф, член НСФХУ. У творчому доробку наукові статті та фотоілюстрації для понад десяти альбомів про Запорізьку область та промисловість регіону.
  • Міхіль Вербек (користувач:Michielverbeek; Нідерланди) — фотограф, активний користувач і автор «якісних зображень» у Вікісховищі, переможець фотоконкурсів зокрема WLM у Нідерландах та Німеччині. Особливо пишається тим, що PostNL (національна пошта Нідерландів) використала одну з його фотографій для офіційної марки (див. фото нижче).
  • Райнгольд Меллер (користувач:Ermell; Німеччина) — музикант на пенсії, фотограф, автор понад 3300 «якісних зображень» у Вікісховищі, призер конкурсів Wiki Loves Earth та Wiki Loves Monuments у Німеччині 2015—2017 років, а також численних конкурсів Вікісховища
  • Арільд Воген (користувач:ArildV; Швеція) — активний вікімедієць, перший вікімедист-резидент у світі, працює в Шведському університеті сільськогосподарських наук. Був менеджером першого Wiki Loves Monuments у Швеції 2011 року і сам автор понад 2800 «якісних зображень».
  • Ансгар Коренг (користувач:Code; Німеччина) — фотограф, любитель архітектури, за фахом суддя, переміг у міжнародному конкурсі Wiki Loves Monuments 2016 зі своєю фотографією місцевого суду в Берліні, співзасновник Commons Photographers User Group.
  • Користувач:C messier; Греція — фотограф, автор понад 1500 «якісних зображень» у Вікісховищі, призер нідерландської частини фотоконкурсу Wiki Loves Monuments 2017.
  • Володимир Ньорба — голова Спілки фотохудожників Закарпаття, автор краєзнавчих нарисів та фотоальбомів
  • Михайло Делеган — заступник директора з наукової роботи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України
  • Василь Мельниченко — історик, професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, донедавна — директор навчально-наукового інституту історії і філософії цього університету, голова Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, лауреат премії імені Дмитра Яворницького.
  • Оксана Сулима — краєзнавець, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського (Полтава).
  • Георгій Чернілєвський — вікіпедист, фотограф, адміністратор Вікісховища. Активний користувач Вікісховища з 2007 року. Автор світлин, які отримали статус «вибраних зображень» в розділах англійською, німецькою, іспанською, португальською, польською, китайською, турецькою та інших Вікіпедій. Був членом журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» 2013—2015 років.
  • Юрій Палкін — провідний науковий співробітник Харківського науково-методичного центру охорони культурної спадщини
Святогірська лавра. Найкраще фото міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014. Автор фото: Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Святогірська лавра. Найкраще фото міжнародного етапу Wiki Loves Monuments 2014. Автор фото: Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Стокгольмська ніч.

Стокгольмська ніч. Автор фото: Володимир Лініков, публікується з дозволу

Вантовий міст через річку Бергсе-Маас поблизу Хосздена. Автор фото: Міхіль Вербек, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

Вантовий міст через річку Бергсе-Маас поблизу Хосздена. Автор фото: Міхіль Вербек, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

Вестибюль і повітряні сходи місцевого суду у Берліні (Німеччина) щороку відвідують тисячі людей. Найкраща світлина міжнародного етапу конкурсу Wiki Loves Monuments 2016. Автор фото: Ансгар Коренг, вільна ліцензія cc by 3.0

Вестибюль і повітряні сходи місцевого суду у Берліні (Німеччина) щороку відвідують тисячі людей. Найкраща світлина міжнародного етапу конкурсу Wiki Loves Monuments 2016. Автор фото: Ансгар Коренг, вільна ліцензія cc by 3.0

Як поліпшити конкурс? Роздуми про ефективність і справедливість…

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Вітчизняна частина конкурсу Wiki Loves Monuments проводилася вже вшосте. За шість років Вікісховище поповнилося двома сотнями тисяч зображень памяток архітектури, історії, археології… Автор цих рядків брав участь в конкурсі 4 рази як конкурсант та двічі як член жюрі, двічі перемагав у кількісній номінації, ще раз – в якісній. Накопичений чималий досвід, в тому числі бачення проблем, які заважають проводити конкурс якнайефективніше з метою наповнення Вікіпедії та сховища зображення якмога більше обєктів культурної спадщини.

Мова тут йтиме про кількісну номінацію. Питання якості зображень, звичайно ж є актуальним також, але здебільшого проявляється воно знову ж таки через намагання конкурсантів забезпечити якмога більшу кількість завантажень.

Ще з часів першого конкурсу у 2012 році конкурсантам стала зрозумілість певної несправедливості розподілу балів в кількісній номінації, коли обєкт зфотографований, приміром, в центрі Львова (на хвилиночку, лише одна площа Ринок містить 50 обєктів!!!), і об’єкт освітлинений в далекому глухому селі (а він там часто один-єдиний) оцінювався однаково. Тобто витрати часу, сил, грошей, зрештою, для добирання до далеких обєктів правилами конкурсу нівелювалися. Вже тоді зайшла мова про врахування назвімо його умовно «регіонального коефіцієнту» який такі зусилля стимулював би. Але тоді не було чіткого бачення, якими би ці коефіцієнти мали б бути.

За 3 роки проблема проявила себе, коли стало зрозуміло, що конкурсантам в погонею за кількістю вигідінше використовувати вже накопичені архіви, аніж їздити далекими регіонами в пошуках нових неосвітлинених пам’яток. В конкурсі 2015го року був використаний коефіцієнт 2 (а з 2016-го – 3) для неосвітлинених об’єктів. Це певним чином пожвавило конкурс, проте в цілому проблему не вирішило. Відкрийте та порівняйте конкурсні списки обєктів в м.Київ та, приміром, Вінницької області. Коли перші можуть похвалитися світлиною в кожному рядку, то другі (обласний центр та міста обласного значення не беремо до уваги) – здебільшого скупим «Завантажити фото». Кожен дотичний до конкурсу знає, що це значить – жодного фото даного обєкту у Вікісховищі досі немає.

То чому ж коефіцієнт 3 для неосвітлинених слабо стимулює конкурсантів полювати за такими об’єктами? Бо, ж якщо послуговуватися попередніми підсумками кількісної номінації 2017 року, у лідерів перегонів завантажених фото неосвітлинених об’єктів 300–400, тоді як загальна кількість у тих же лідерів збільшується щороку на 1000.

Поясню на власному прикладі. Влітку у відпустку я чесно простував «неосвітлиненими» просторами рідної Черкащини та сусідньої Вінничини. «Врожай» був різним. Якогось дня вдалося вполювати аж 18 (то мій власний рекорд) обєктів в далекому Томашпільському районі Вінничини, а якогось всього 2 – сусідній Канівський район (та й то, 1 з цих 2 обєктів згодом виявився освітлиненим, бо напередодні конкурсу робот таки знайшов його світлину у Вікісховищі). От і порахуємо, витративши цілий день, намагаючись освітлинити те, чого бракує у Вікісховищі, я зміг заробити на конкурс від 4х (1*3+1) до 54х (18*3) балів.

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Прийшов вересень – місяць конкурсу, видалися вільні вихідні і я мав вибір – чи далі простувати «неосвітлиненою» Черкащиною і привозити свої 10-50 балів, а чи таки постаратися перемогти в загальному заліку за діючими правилами. Всі ми маємо амбіції, іноді, як в моєму випадку, більше ніж совісті 🙂 Тому я поїхав до Києва. За 2 дні я перефотографував весь музей в Пирогові, значний кавалок Байкового кладовища, ще й побіжно ВДНГ та не відвідувані раніше з фотоапаратом вулиці. В підсумку за 2 дні такої прогулянки я привіз 500!!! балів на десятки (якщо не сотні) разів заїжджених обєктах. Мені добре, (знову ж таки за попередніми даними) я високо піднявся у загальному рейтингу. Але чи є від цього користь Вікіпедії??? Вікісховищу реально бракує ще одного (серед десятків подібних) фото могили Максима Рильського?

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Ну та Бог із ним, із Рильським. Але, врахуйте наступне – із своїх 5687 завантажень у 2017 р. автор цих рядків завантажив 1126 фото об’єктів з м.Київ, 883 фото зі Львова, 739 фото з м.Одеса та 105 світлин з м.Харків. Тобто сумарно кількість постійно і масово фотографованих міст з надвисокою концентрацією пам’яток склало… рівно ПОЛОВИНУ загального завантаження. Пропустимо той факт, що іноді через лінь інших конкурсантів (виявляється, ніхто до мене не здогадався шукати неосвітлинені об’єкти Личаківського чи Байкового кладовища всередині полів), а часто через проблему несвободи панорами (певен, що вілли в Професорській колонії м.Львова фотографували і до мене, але потім ті фото видаляли з Вікісховища) і в цих містах є неосвітлинені об’єкти. Все ж їх доступність значно вища, ніж приміром єдина церква віддаленого села. Яку проблему це породжує? Дуже просто. Щорічні лідери перегонів обросли вже такими фотоархівами, що формують занадто високий вхідний бар’єр для новачків, які б хотіли позмагатися в кількісній номінації. Якщо правила не змінити, ми так і змагатимемося між собою, і зрештою, перемагатиме той, хто матиме більше вільного часу у вересні для завантаження фото в рамках конкурсу 🙂

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд...

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд…

З цим стають зрозумілими причини ще однієї проблеми, вже згаданої вище якості. Не скажу за інших, але на власному прикладі – оті нещасні 2 обєкти далеких сіл на Канівщині чи як на заглавному фото на Крижопільщині я фотографував довго і ретельно. Ще б пак, я витратив стільки енергії, щоби сюди дістатися! Я шукав вигідні ракурси та чекав гарного світла. Що я робив в Києві? Правильно, я швидко йшов вулицею, озираючись навкруги, на постійно клацав затвором не зупиняючись біля кожного обєкту та лінуючись навіть іноді міняти обєктив, коли того вимагав сюжет. Бо ж об’єктів купа, а час обмежений, треба встигнути якмога більше. До того ж якість знимка жодним чином не впливає на кількість балів. То яка різниця? Знову ж таки, для мене як конкурсанта, не Вікіпедії. Більше того, в погоні за кількістю завантажень я часто просто ті знимки не редагував. Просто вирівняти вертикалі і то бракувало часу серед тисяч цих безкінечних фото чиншових кам’яниць на львівських, київських та одеських вулицях. Звісно, фото вантажаться за вільною ліцензією і те редагування може зробити хтось інший. Але покладемо руку на серце, хто за вас редагуватиме ваші знимки, тим паче, якщо фото цих об’єктів і так не бракує на Вікісховищі?

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах 🙁

То ж чи потрібні Вікіпедії такі перегони? Мені здається, що ні. Цього року Україна знову посіла 1ше місце серед всіх країн-учасниць по кількості завантажень. То може вже досить прагнути кількісного лідерства і боротися за якісне?

Що я пропоную? Звичайно оцінити важкодоступність кожного об’єкта – задача не під силу ні оргкомітету, ні волонтерам. Проте можна піти простішим шляхом, встановлюючи той «регіональний коефіцієнт» таким чином:

1ша група. Міста з високою концентрацією пам’яток. Як правило списки пам’яток в таких містах розміщуються на декількох сторінках і досягають подекуди декілька тисяч. За досвідом, гуляючи вулицями цих міст за день легко можна отримати фото 150-200 об’єктів. До них належать Київ, Харків, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Полтава та Кропивницький (останні 3 – дискусійно, позаяк кількість об’єктів там все ж значно нижча ніж в перших 4, тож їх можна віднести і до 2ї групи). Фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 1 бал.

2га група. Обласні центри та міста обласного значення. Виділити їх програмно при підрахунку балів не складно. Формат ID для них «хх-1хх-хххх» на відміну від «хх-2хх-хххх» для наступних категорій. За день в середньому в таких містах можна отримати 50-100 світлин різних об’єктів культурної спадщини. Звісно, розподіл нерівномірний. Приміром місто обласного значення Черкаської області Ватутіне містить лиш 4 пам’ятки, але для спрощення процедури таким можна знехтувати. Тим паче, як правило дістатися таких міст не складає жодної проблеми. Отже фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 2 бали.

3тя група. Районні центри (крім міст обласного значення). Виділити їх з сільського регіону складніше, позаяк вони мають перші 5 цифр в ID такі з самі, що і весь район. Проте, гадаю, це завдання під силу нашим ІТ-геніям з Вікімедії. Ці населені пункти мають в середньому значно меншу концентрацію пам’яток, ніж міста з 2ї групи. В середньому 10-30, але транспортна інфраструктура все ж розвинутіша, ніж у випадку останньої групи. То ж фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 5 балів.

І нарешті 4та група. Сільська місцевість. Всі інші населені пункти та об’єкти за їх межами. Звісно, різниця тут може бути дуже відчутною. Приміські села є легкостоступними в плані розвинутої транспортної інфраструктури та відстані, сіл за 30 км від райцентру з убитою дорогою дістатися дуже складно. В одному селі може бути з десяток об’єктів, в іншому – лиш 1. Але врахувати всі ці розбіжності нереально. Тому усереднено – фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 10 балів.

На перший погляд коефіцієнт в 10 балів може здатися завеликим. Але порахуємо. Ще раз – мій особистий рекорд за день для сільської місцевості, це 18 об’єктів. То ж 180 балів. Для міст з першої групи отримати ті самі 180 не є аж такою проблемою.

Тому все паритетно. Хто хоче – фотографує об’єкти в далеких селах, хто ні – лишається і гуляє з фотоапаратом вулицями Києва, Львова, Одеси… Обоє отримають однакову винагороду за свою працю.

Звісно, щоби стимулювати фотографувати неосвітлинені об’єкти, в чому зацікавлена Вікіпедія в першу чергу, варто зберегти коефіцієнт 3. Іншими словами – вперше освітлинений об’єкт в м.Львів оцінюватиметься в 3 бали, а в сільській місцевості в 30. Але, гадаю, це справедливо.

Звісно, пропоновані зміни мають застосовуватися до нового конкурсу. Сподіваюся вони стануть темою для жвавого обговорення і можливого вдосконалення. Але бажано, щоби за результатами обговорення оргкомітет якмога скоріше ухвалив зміни до регламенту конкурсу з тим, щоб конкурсанти могли ефективніше підготуватися до наступного конкурсу за новими правилами.

Сергій Криниця (Haidamac)

“Нікого нема, всі пішли на фронт”

Пішли, знаєте, на передову війни за врожай, за результати. Таку табличку на нашому блозі, і взагалі скрізь, треба було почепити 1 жовтня. А то ж ви, либонь, подумали, що якийсь фотометеорит влучив у криївку оргкомітету і всі вимерли, як динозаври.

Каюсь, не зробила наперед; а минулий тиждень ми всі були закручені у конкурсному вирі: кого зайняло приготування до нагородження переможців нашого сестринського конкурсу «Вікі любить Землю» (оргкомітет двох конкурсів, звісно, різні, але трошки перетинаються), хто розбирається з перипетіями списків, які полишались, хто розбирає надіслані фото на добрі і не дуже.

Ще одну причину мовчанки декого (наприклад, мене) можна побачити в попередньому дописі.

Але ми живі. Переможці кількісних номінацій будуть тоді, коли будемо впевнені у своїх числах, бо нема нічого гіршого, ніж махати навздогін «ой ні, ми помилились».

Поки що ось так. Уповаємо на вашу безмірну батьківську терплячість до цього конкурсу-дитяти, якому так мало рочків, що ще й в школу не ходить. 🙄

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0

Виставка «Пам’ятки України» приїхала у Вінницю

Poster-2016-wlm-expo-vinnytsia

27 вересня — 7 жовтня у холі Вінницької міської ради проходитиме виставка фотографій, що перемогли у конкурсах «Вікі любить пам’ятки» та «Вікі любить Землю»

У 2016 році «Вікімедіа Україна» вчергове провела українську частину масштабних фотоконкурсів, метою яких є отримання фотографій усіх пам’яток культурної та природної спадщини України під вільною ліцензією та ілюстрування ними Вікіпедії – вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів з усього світу.

У травні та вересні 2016 року у Вікісховище було завантажено 11,5 тисяч фотографій 1897 пам’яток природи України та 36 тисяч фотографій 14 тисяч пам’яток культурної спадщини України.

Обидва фотоконкурси мали черговий раунд й у 2017 році: «Вікі любить Землю 2017» відбувся у травні, «Вікі любить пам’ятки 2017» триває до кінця вересня та запрошує до участі всіх охочих.

Відвідувачі виставки побачать фото, що отримали найвищі оцінки журі та стали переможцями у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» 2016 року, а також «Найкраще фото Вінницької області» за всі роки конкурсів. Всього 30 світлин 15-ти авторів, як професіоналів, так і аматорів.

Зазначимо, що за п’ять років конкурсу «Вікі любить Землю» (2013-2017) та «Вікі любить пам’ятки» (2012-2016) було сфотографовано 169 пам’яток природи та 926 пам’яток історії та культури Вінницької області. Загалом, це близько 4500 світлин, частина з них ілюструють статті у Вікіпедії про відповідні пам’ятки.

Вінниця — вже дев’ята зупинка мандрівної виставки. У друкованому форматі найкращі світлини минулорічного конкурсу вже бачили у Києві, Хмельницькому, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Тернополі, Херсоні, Меджибожі й Кам’янці-Подільському. Електронні версії фотографій виставки знаходяться у вільному доступі, їх можна переглянути у Вікісховищі.

Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA.

Відкриття виставки: 26 вересня о 17:00.
Виставка буде діяти до 7 жовтня 2017 року.
Міська рада працює з понеділка по п’ятницю, з 09.00 до 19.00, вхід вільний.

Приходьте та запрошуйте друзів!

Подія у Facebook

Виставка у холі Вінницької міськради

Як взяти участь у конкурсі: кроки

Щоб взяти участь у конкурсі, треба зробити небагато: зареєструватися у Вікісховищі, знайти пам’ятку у наших списках, завантажити файл. Кроки перераховані праворуч на бічній панелі цього блогу і на сторінці Як узяти участь, а ось ще й візуальна інструкція 🙂

Волонтери, помилки, котики… і трохи совісті

Двома словами: про знайдені помилки, пов’язані з конкурсом, повідомляйте у коментарях саме під цим дописом.

File:Церковнопарафіяльна школа 1.jpg

Церковнопарафіяльна школа, Бердянськ. Автор фото — Каїра Федір, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0. Найсвіжіше з отриманих фото на цей момент

Станом на 23:02 восьмого вересня на конкурс подано 6078 фотографій. Шість тисяч за тиждень — йдемо нормально, курс на десятки тисяч!

Що стається з вашими фотографіями? По перше, як тільки ви їх завантажили у Вікісховище, файли стали частиною цього 41-мільйонного збору файлів освітнього призначення: будь-який файл може стати заголовним зображенням у статті Вікіпедії будь-якою мовою ще до закінчення конкурсу. Або хтось відзначить пряму руку фотографа і переведе фото у статус «Якісного зображення», а якісним знімкам легше потрапити у чийсь відеоролик, де в титрах буде ваше ім’я. Або хтось може вишити за цим зображенням картину (досвід показує, що таке буває).

По-друге, на початку жовтня (перш ніж настане час для роботи журі) на кожне конкурсне фото гляне наш волонтер і чесні його очі вирішать, чи відповідає воно вимогам конкурсу. Так от, волонтери. Волонтери — боги нашого руху. «У вікіпроектах взагалі сонце сходить і сідає лише тоді, коли на це знаходяться волонтери». Нам допомагають вікіпедисти/-ки і вікімедійці/-ки, які почули заклик оргкомітету і погодилися вділити часу. Зарплати не отримують, від журі не залежать і в конкурсі участі не беруть. Мають свою роботу і різний режим дня. Їх буде не менше десяти, а що більше, то краще. Як фото може не відповідати вимогам? Якось отак:

Кіт. Аккерманська фортеця (комплекс), Білгород-Дністровський. Автор фото — Tigrokozerog, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0, ВЛП 2016

Кіт. Аккерманська фортеця (комплекс), Білгород-Дністровський. Автор фото — Tigrokozerog, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0, ВЛП 2016

Котик красивий, все красиво, фортеця на місці… стривайте, точно? Кіт є частиною фортеці? Можна довго вдивлятися в пункт 5.5 Регламенту, але око нашого волонтера чесне і він каже, що фортеця на фото не представлена.

На «Вікі любить пам’ятки» за всі роки потрапляло різне: споруди без статусу пам’ятки, селфі на фоні пам’ятки, фото клумби під будинком, фото пам’яток природи, а не культури, фото експонатів музею, навіть план-схема будівлі, і таке інше. Фотографії будинків з «обрізаним» цокольним поверхом і переполовиненими головами пішоходів. Фото, які на два пікселі або два сантиметри на місцевості відрізняються від інших. Фото з будівлею по діагоналі, щоб вона вмістилася в кадр. Це змушує написати таке прохання:

«Шановні учасники, можна трошки совісті? 🙂 » Саме так, прохання зі смайликом, з посмішкою. Ми все розуміємо і не особливо маємо на що сердитись. (Фото кота чесно поміщене в категорії Вікісховища Cats in Odessa Oblast і Red tabby and white cats). І взагалі, ми найдобріші люди у всесвіті, ми навіть не вміємо сердитись. Чесне організаторське.

А тепер про серйозне, про те, за що на нас, напевно, часом дуєтесь ви — про помилки у списках. Помилки бувають різні. Хибні ініціали біля прізвищ, хибні номери будинків, пам’ятки, які уже зникли, не зняті з обліку — це від пам’яткоохоронної системи й установ, які відповідають на наші запити. Хибні координати — це, вірогідно, від користувачів, які самостійно додають координати до списків (часто пов’язано з попереднім і плутаниною в номерах). Хибні фото, що ілюструють пам’ятку у списку — це від учасників попередніх конкурсів, які поставили неправильний ідентифікатор на файл. Бот, який розставив нові фотографії у списках перед початком конкурсу, не вміє визначати, чи правильні речі на них зображені, а дивиться лише на співпадіння ідентифікаторів. Відсутні пам’ятки у списку — це хиба або установ, від яких ми так і не отримали відповіді, або ж оргкомітету, який не вніс отримані дані у Вікіпедію.

Усі помилки мали/мають були виправлені оргомітетом. Є 787 сторінок зі списками (мінус кілька десятків тих, що є просто переліками списків для районів областей чи міст). Сім членів оргкомітету. Інші поточні нагальні справи. «Чому ж ви всі не накинетеся на виправлення помилок орг-суботником, і де ваші волонтери?» — резонно запитаєте ви. І тут треба зауважити основну заваду на шляху до ідеальних списків. Марудність. Не можна поставити на конвеєр виправлення помилок на зразок ініціалів «А.Н.» для «Олексія Миколайовича», сплутаних будинків з номерами 19-21 і 21/19, візуальну ідентифікацію зображеного на фото. На днях ми довго не могли збагнути, як, чому і чи справді об’єкти «46-101-9016 Монастир Сакраменток 1743-1880 Львів Тершаківців, 4» і «46-101-1696 монастир 18 ст. Львів Тершаківців, 1» це одне й те ж. І якщо так, то чому вони мають різну адресу. І чому Центр міської історії стверджує, що це взагалі №9. А звіряти отримані нові списки зі старими взагалі моторошно, якщо ти не динозавр конкурсу, який робить це вже 5 років (а таких, зрозуміло, мало). Тому/але/отже/однак… Ми стараємося, чесне слово. І дуже вдячні вам, коли ви допомагаєте нам і одне одному в цих ребусах, які часом трапляються 🙂

Якщо вам так буде зручно (бо нам точно буде), пишіть свої повідомлення про знайдені помилки у коментарях під цим дописом. Саме під цим; врешті, це одне з його призначень.

File:1 Saksahanskoho Street, Lviv (02).jpg

Плитка на стінах у коридорі будинку № 1 на вулиці Саксаганського у Львові. Автор фото — Aeou (один з волонтерів ВЛП 2017), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Хмельничани, гайда на фотовиставку!

Відкриття фотовиставки конкурсів «Вікі любить пам’ятки» та «Вікі любить Землю». Хмельницький, 26.01.2017

На відкритті фотовиставки.
Фото: Roman Naumov, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

До 14 лютого у Хмельницькому музеї-студії фотомистецтва (Проскурівська, 56) проходить виставка «Пам’ятки України». На виставці представлено 36 найкращих фотографій двох конкурсів 2016 року: «Вікі любить пам’ятки» та «Вікі любить Землю».

За час проведення конкурсів фотографи-учасники прониклися ідеями збереження історичних та природних пам’яток України, поширення фотографій (адже всі роботи, подані на конкурс, можна використовувати далі без додаткових дозволів, за умови лише вказання автора і збереження вільної ліцензії) та написання статей у Вікіпедії з їх використанням. Тому призери конкурсу, яких було запрошено на відкриття виставки, можуть розказати і про конкурси, і про виставку, і про її дух, як співорганізатори. Їм слово:

Аліна Возна, призерка номінацій за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток, про те, чому саме Хмельницький став першим обласним центром, куди поїхала виставка після презентації у Києві:
«У Хмельницькому є багато талановитих фотографів, які фотографують десятиліттями, у місті діє цікавий музей фотомистецтва, тому я вважаю цілком закономірним явищем, що саме наше місто притягнуло до себе таку сучасну та незвичайну фотовиставку. Щодо самого музею , в якому відбувалось відкриття, вважаю, що там завжди є гармонія і баланс — в одному залі можна побачити історію фотографії, якою вона була століття тому, в іншому — ознайомитись з сучасною фотографією. Одна з сучасних тенденцій — фотографування пам’яток історії, культури, архітектури, всього, що має важливе значення, і що може бути втрачене з плином часу. Виставка «Пам’ятки України» зосереджує увагу глядачів на тому, яким різноманітним та цікавим є світ навколо нас, якою незвичайною є природа, і що є безліч місць, які потрібно досліджувати у вільний час».

Сергій Зисько, переможець, зокрема, в номінації «Найкраще фото Хмельницької області» конкурсу «Вікі любить Землю», про сам конкурс:
«Неймовірно класний проект, якраз те, що я шукав! Це хороша можливість для фотографів і, головне, для мандрівників показати свої фото… показати Україну… А найголовніше, що зроблена робота і ці фото залишаться для майбутніх поколінь 🙂
Щодо виставки, то порадувала відмінна якісь фото — саме друку фотокартин. Завдяки цьому і тому, що світлини такі цікаві, я наче знов промандрував Україною!»

Роман Наумов, переможець в номінації «Найкраще фото Київської області» конкурсу «Вікі любить пам’ятки»:
«Приємно було отримати від організаторів конкурсу запрошення на відкриття. Вже мав честь брати участь у фотовиставках, як автор, але ця для мене — перша такого масштабу. Цікавим бонусом також було відкрити для себе унікальний музей-студію фотомистецтва, в приміщенні якого й проходила виставка. Радий новим знайомствам, дякую Вікімедіа Україна і привіт місту Хмельницькому від Білої Церкви!»

Усі охочі можуть відвідати фотовиставку «Пам’ятки України» у Хмельницькому музеї-студії фотомистецтва до 14 лютого. Далі виставка помандрує іншими населеними пунктами України — слідкуйте за анонсами!

Учасники відкриття виставки «Пам'ятки України» у Хмельницькому.

Учасники відкриття виставки «Пам’ятки України» у Хмельницькому. Фото: Roman Naumov, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Дві фотокартини, що не увійшли до виставки, «Вікімедіа Україна» подарувала музею-студії.

Дві фотокартини, що не увійшли до виставки, «Вікімедіа Україна» подарувала музею-студії. Зліва направо: Віра Моторко, менеджерка проектів ВМУА, Сергій Зисько, призер фотоконкурсу, Костянтин Жданов, директор Хмельницького музею-студії фотомистецтва. Фото: Roman Naumov, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Частина експозиції фотовиставки «Пам'ятки України».

Частина експозиції фотовиставки «Пам’ятки України». Фото: Roman Naumov, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

З Новим роком!

Вітаємо з Новим роком і зимовими святами усіх читачів блогу! Нехай вам все добре вдається 🙂

Найвисокогірніша українська споруда, величезна кам’яна, покинута обсерваторія «Білий Слон».

Найвисокогірніша українська споруда, величезна кам’яна, покинута обсерваторія «Білий Слон». Автор фото — Тарас Дутка, CC BY-SA 4.0

Що відбувається з фотографіями після конкурсу

Отже, ви завантажили свої фотографії на конкурс. Ще у вересні. Що з ними робиться прямо зараз? Вони потрапили у таку пекельну машину:  

Млини. Саль-Лавалетт, Франція. Автор фото — Jack ma, вільна ліцензія CC BY-SA

Млини. Саль-Лавалетт, Франція. Автор фото — Jack ma, вільна ліцензія CC BY-SA

Гаразд, жартую, насправді ні. Навіть фото млинів не з України, а з Франції. Видимих операцій із файлами ви, вірогідно, не бачите. Усі вони розміщені на своїх місцях у Вікісховищі, звідки їх можна брати на використання на тих умовах, на яких їх було завантажено. Учасники спільноти Вікісховища, тобто дописувачі, які порядкують у цьому арсеналі файлів, можуть щось змінювати: пропонувати до перейменування файли з нечитабельними назвами, розвертати неправильно орієнтовані знімки, додавати категорії. Усі фото потрапили у категорію Cultural heritage monuments in Ukraine або підкатегорії за регіонами, звідки їх треба б розсортувати по вужчих. Волонтери нашого проекту теж над цим працюють, але тут, як то кажуть, не горить, тому категоризація — це традиційно повільна справа. (Звісно, тут ви можете й самі долучатись; подосліджуйте можливості Вікісховища на дозвіллі 😉 )

Користувачі Вікісховища інколи ставлять фото на вилучення, якщо файли якось не вписуються в політики ресурсу. Зокрема, є така сумнозвісна річ, як відсутність свободи панорами в Україні, через що, якщо ви просто завантажили фото свіжого пам’ятника, але не взяли від скульптора дозвіл, ваше фото з Вікісховища захочуть вилучити. Але «вилучити» у вікіпроекті ніколи не буває назовсім, тому ми про це не дуже переймаємося — як тільки свободу панорами буде узаконено (наприклад, через прийняття законопроекту #1677), усі вони повернуться на свої місця. Якщо ваші файли спіткала прикрість — це ще не кінець світу; у нас все пораховано.

Що ще роблять волонтери — по можливості перевіряють, чи справді на фото те, що заявлено у підписі й ідентифікаторі пам’ятки. Зрозуміло, що якщо ви сфотографували згарище, де мала бути пам’ятка, але її вже нема, то вини за вами нема і таке фото теж корисне. Але інколи можна помилитися адресою, або випадково завантажити чийсь портрет, зроблений на території пам’ятки (що не зовсім пасує до мети конкурсу), то ми стараємося такі випадки знайти і перевірити. Тут допомагають і ваші листи, які ви пишете оргкомітету, про дуже вже каверзні пам’ятки (один будинок за адресою Волоська/Борисоглібська/Набережно-Хрещатицька 2/21/19 у Києві чого вартий).

А тепер про те, чого не видно. Для відбору і оцінювання фотографій створено спеціальний інструмент. Ним користуємось не тільки ми, а й деякі інші країни-учасниці конкурсу. Як працює і як виглядає WLX Jury Tool можна подивитися на сторінці Вікісховища (англійською). Інформація про те, які оцінки отримало те чи інше фото, лишається тільки всередині інструменту.

Спочатку організатори і волонтери провели попереднє відсіювання фотографій — ми називаємо це нульовим раундом. Коли у вас 36 тисяч файлів, а обрати треба, грубо кажучи, топ-10, то треба зжалитися над своїм журі і хоча б переполовинити цю копу, перш ніж віддавати її на розгляд. Зважте, що десяток добровольців, які працювали у нульовому раунді? не обирали фото, які потраплять у раунд перший, а відкидали ті, які туди не потраплять. Різниця в підході важлива. Використовували рекомендації щодо якості фотографій — вони там найбільш базові. Приклад того, що не пройшло далі — охоронна табличка на будівлі. Фото, безумовно, має цінність для ідентифікації пам’ятки, але табличка не є пам’яткою сама по собі, якось так.

У перший раунд відбору до журі потрапило майже 11 тисяч файлів. Добре, що ми цьогоріч наагітували багато фахівців 🙂 Традиційно, це люди, яких можна об’єднати у три категорії: професійні фотографи, пам’яткознавці та історики, вікіпедисти зі стажем і знанням фотографії та теми. І все одно кожен член журі отримав понад тисячу файлів на огляд, із завданням обрати лише 50, які пройдуть у тур другий. При цьому кожен файл дивиться не один член журі, а двоє.

І нульовий, і перший раунди тривали по одному тижню. Нам трохи зайняло часу запустити процес, тож останній зі згаданих ще триває. У другому раунді кожне фото треба буде оцінювати, ставлячи бали. Залежно від того, наскільки складно буде визначитися з переможцями, можливо, буде третій раунд із завершальним голосуванням.

На все про все ми маємо час до 31 жовтня, і це не ми самі для себе придумали поріг, а міжнародний оргкомітет сказав, як відрізав: переможна національна десятка має бути передана міжнародному журі не пізніше кінця місяця, інакше не втрапить у фінал фіналів.Тому ми стараємося, як можемо 🙂

На підході результати у кількісній номінації (вище було згадано про перевірку фото на «пам’ятковість»), про членів журі напишемо теж. Що ще ви б хотіли знати? Кажіть, пишіть на wlm@wikimediaukraine.org.ua і — дякуємо, що ви з нами! 🙂

Колишній домініканський костел у Жовкві. Автор фото — Aeou, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Колишній домініканський костел у Жовкві. Одне із фото «Вікі любить пам’ятки 2016», що отримало статус «якісне зображення» у Вікісховищі. Автор — Aeou, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0