Десятка найпівнічнішої країни Європи

Міст через протоку Скарнсун. Нур-Тренделаг, Іннерей
1-е місце
Автор фото — Henny Stokseth (Генні Стоксет). Ліцензія CC-BY-SA-3.0-no, з Wikimedia Commons

Норвегія — це найпівнічніша країна Європи. Слово «Норвегія» в перекладі означає «шлях на північ». 1/3 країни лежить на північ від Північного полярного кола, де сонце з травня по липень майже не заходить за обрій. У середині зими на крайній півночі майже всю добу триває полярна ніч, а на півдні світловий день триває усього декілька годин.

Ja, vi elsker dette landet (укр. «Так, ми любимо цей край») — національний гімн Норвегії. Слова гімну написав Бйорнстьєрне Бйорнсон (Bjørnstjerne Bjørnson) у період між 1859—1868 роками. У 1864 році музику до гімну написав Рікард Нордрок. Вперше публічно було зіграно 17 травня 1864 року з нагоди святкування 50-ї річниці прийняття Конституції. Зазвичай співаються перший та останні два вірші. Що цікаво, з 1814 року Норвегія була передана Данією шведам «у повну власність». Тільки у 1905 році було утворено самостійне Норвезьке королівство. «Так, ми любимо цей край» стверджують усі світлини-переможці 😉

Підписи до світлин переклав Олег Король.

Дивіться решту фото 

Поділіться з друзями:

Країна орлів. Переможці

Аполлонія Іллірійська
1-е місце
Автор фото — Pudelek. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Існує декілька версій походження назви цієї країни. Одна із них — від слова «шкіп» (shqip), що означає «орел». Таким чином, «Шкіпрія» означає «Країна орлів», а албанці, «шкіптар» — «народ орлів». Існує албанська легенда про орла, що нагородив албанців силою, орел зображений на державному прапорі Албанії.

Серед пам’яток Албанії — античні та середньовічні споруди; замки, театри та церкви. Аполлонія Іллірійська — найбільший давньогрецький порт в Іллірії, заснований вихідцями з Коринфа і Керкіри у 588 р. до н. е. Зараз це національний археологічний парк. Перші археологічні дослідження тут почалися ще під час Першої світової війни.Тут було виявлено залишки храму VI ст. до н. е. і театру, мощені вулиці і мозаїчні підлоги. Значна частина знахідок експонується в Тирані.

Бутрінті
2-е місце
Автор фото — InaMyrtollari. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ще однією археологічною пам’яткою є Бутрінті. Це музей-заповідник на півдні Албанії неподалік від Саранди, поблизу кордону з Грецією. Бутрінті частково був розкопаний в 1928—1935 роках італійським вченим Л. Уголіні. Розкриті оточувальні акрополь стіни 5 — 4 століть до н.е. з воротами (в тому числі «Левові ворота з рельєфним зображенням лева на архітраві»). У нижньому місті — святилище Асклепія зі статуєю бога, театр III століття до н.е. з 19 рядами лав і мармуровими статуями, залишки житлових і громадських будівель. Після Другої світової війни розкопки були продовжені.

1959 року до Бутрінті була прокладена асфальтована дорога від міста Саранда у рамках підготовки до візиту в Албанію Хрущова. 1992 року розкопки грецького та римського міст були включені до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В 1999 році об’єкт розширено включенням до нього середньовічної венеціанської фортеці.

До речі, щоб потрапити до України албанцям потрібні візи 😉

Будинок Зекате (будинок-музей)
3-є місце
Автор фото — Malenki. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Дивіться решту фото 

Поділіться з друзями:

Найкращі фотографії Дворіччя

Цитадель Ербіль
1-е місце
Автор фото — Rawen pasha. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Межиріччя (Дворіччя) має давню і сповнену подіями історію — перші держави в цьому регіоні виникли понад 5 тисяч років тому. Месопотамію часто називають колискою цивілізацій. Тут виникла перша в історії людства писемність — клинопис, розвинулись рільництво та іригація, були здійснені численні винаходи (колесо і вдосконалення транспортних засобів), відбувався розвиток домобудівництва і ряду виробів (від гончарного до металургії), розвинута астрономія. Також із Месопотамією пов’язані найважливіші події всесвітньої історії — перехід від полювання і збирання до землеробства і скотарства.

У десятці переможців Іраку найбільш представлений Багдад, який є найбільшим містом країни та другим (після Каїра) містом арабських країн. Це також місто із казок тисяча і однієї ночі.

Створення більшості архітектурних споруд Багдада, визнаних згодом культурно-історичними пам’ятниками, відноситься до XII—XIV ст. Серед них — палац Аббасидів (кінець XII — початок XIII ст.), Мавзолей Зубайді (перша половина XIII ст.), Медресе Мустансирія (XIII ст., реконструйований в XX столітті), ворота Бао аль-Вастані (перша половина XIII ст.), мінарет Сук аль-Газаль (друга половина XIII століття), будівля караван-сараю хан Марджан (середина XIV ст.). На початку XVI століття в Багдаді була побудована Золота мечеть, або мавзолей Мусси аль-Кадіма. Ця споруда реставрувалася двічі: у XVII столітті і в середині XX століття.

У місті побудовані 3 університети, низка інститутів і Академія наук. Тут розташований найдавніший університет Іраку — Університет Аль-Мустансірія — заснований в 1233 році. Його світлина є серед переможців.

У період вторгнення США до Іраку (2003) значна частина музейних експонатів, які мають культурно-історичну цінність, була розграбована, а багато пам’яток архітектури зруйновані в результаті бомбардувань.

Старий будинок на вулиці аль-Рашид (Багдад)
2-е місце
Автор фото — Nawar GJ. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Мінарет (Ербіль)
3-є місце
Автор фото — MSinjari. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Дивіться решту фото 

Поділіться з друзями:

Переможці Єгипту

Піраміди Гізи
1-е місце
Автор фото — Mohamed nabawy. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Продовжуємо представляти Вам переможців національних етапів інших країн. Цього разу мова піде про переможців Єгипту. На цих світлинах — мечеті, піраміди, давньоєгипетські храмові комплекси.

Будівля адміністрації Суецького каналу (Порт-Саїд, Єгипет)
2-е місце
Автор фото — Mohamed nabawy. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Мечеть Алі Мухаммеда (Каїр)
3-є місце
Автор фото — Hoba offendum. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Дивіться решту фото 

Поділіться з друзями:

Найкращі світлини Польщі

Каплиця святого Лаврентія на горі Снєжка
1-е місце
Автор фото — Piotrekok 1602. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-pl, з Wikimedia Commons

Серед пам’яток Польщі, фотографії яких національне журі відібрало для участі у міжнародному етапі, є і каплиця на вершині гори Снєжка, і концентраційний табір Аушвіц-Біркенау, і вітряк у селі Тиловіце, Палац культури і науки (хоч і в незвичному ракурсі), і платформи вокзалу, і мости, і будинок ткача.

Цікаво, що дві фотографії Jar.ciurus того року були у міжнародній десятці (4-е та 9-е місця).

Дивіться польську десятку 

Поділіться з друзями:

Переможці російської частини

Новодівочий цвинтар (Санкт-Петербург)
Автор фото — Canes. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Представляємо десятку фіналістів російської частини конкурсу. Серед пам’яток, фото яких будуть змагатися на міжнародному етапі, є Новодівочий цвинтар та палац Марлі у Санкт-Петербурзі, Успенський собор у Смоленську, Благовіщенський собор у Москві та інші.

Цього року конкурс у Росії проводився із 1 по 31 жовтня, що сильно відрізнялося від традиційного вересневого періоду. Але на це були поважні причини — з першого жовтня 2014 року у Росії набули чинності поправки до Цивільного кодексу, які закріплюють на законодавчому рівні використання вільних ліцензій та вводять у дію т. зв. «свободу панорами». І хоча «свобода панорами» в Росії втілена не повністю — під захистом авторського права і надалі перебуватимуть пам’ятники — це прогресивний крок. В Україні, на жаль, це не діє, проте вже ведеться попередня підготовча робота у цьому напрямку.

Росія завершила конкурс четвертою, із 24 тисячами світлин, опублікованими під вільною ліцензією.

Дивіться російську десятку 

Поділіться з друзями:

Українська церква — у десятці найкращих фото Канади!

Слідом за багатьма іншими країнами свою десятку найкращих фото конкурсу «Вікі любить пам’ятки» оголосила і Канада. Найбільш приємною для нас новиною стало те, що до канадської десятки увійшло фото української церкви в селищі Сматс (Саскачеван).

Українська греко-католицька церква святого Івана Хрестителя

Українська греко-католицька церква святого Івана Хрестителя в селищі Сматс (Саскачеван)
Автор фото — Джордж Рід. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Церква святого Івана Хрестителя розташована в селищі Сматс (Smuts) у сільському муніципалітеті Грант, за 45 кілометрів від міста Саскатун, провінція Саскачеван. Саме тут, у преріях центральної Канади, проживає найбільша українська діаспора в Канаді, яка займає чільне місце в культурі регіону.

Перші українські переселенці прибули в Сматс 1900 року з Борщева і збудували на новому місці церкву, яка згоріла в 1925 році. Того ж року на заміну згорілій була збудована сучасна одноповерхова дерев’яна церква з дзвіницею, яка 1955 року була перенесена на вершину пагорба над селищем. Ця церква і до сьогодні залишається центром життя української громади та символізує силу греко-католицизму в регіоні. 1985 року вона отримала статус пам’ятки місцевого значення завдяки своїй виразній архітектурі, притаманній для східних церков та своєму значенню для української громади. Окрім неї, в навколишній місцині є ще дві українські церкви, одна з яких теж греко-католицька, а інша — православна.

Автор цього фото Джордж Генрі Рід (George Henry Read) люб’язно погодився розповісти про себе і про своє фото. Сам він родом з Південної Африки, де він здобув фах геолога та протягом 12 років займався дослідженням алмазів. З 1997 року він живе в Канаді, де працює над проектом з видобутку алмазів Star-Orion South Diamond Project у провінції Саскачеван і по роботі часто буває в Саскатуні. Хоч Джордж і не має українського коріння, певний зв’язок з Україною в нього є — його син наразі зустрічається з канадською українкою.

Джордж Рід поділився історією цього фото та своїми враженнями:

Хоч я й працюю геологом-дослідником алмазів, мої хобі — це фотографування та спостереження за птахами, і зазвичай я поєдную їх та роблю кілька світлин птахів. 28 серпня по обіді я поїхав на північний схід від Саскатуна 41-ю трасою до невеличких фермерських поселень Абердін та Вакау. Я прочитав про конкурс «Вікі любить пам’ятки» та планував зробити кілька фото української греко-католицької церкви Святого Івана Хрестителя в маленькому селищі Сматс, яке розташоване за 1 кілометр на схід від цієї траси та за 56 кілометрів на північний схід від Саскатуна.

З заходу наближалася літня гроза, і освітлення при наближенні шторму було особливо гарним. Я зробив фото цієї церкви з 16:40 до 17:00, після чого я поїхав на захід на паром через річку Південний Саскачеван і назад трасою 11 до Саскатуна. У цей час гроза з заходу наближалася, і навколо значно потемнішало.

Мені дуже подобається архітектурний стиль цих українських церков, і я вирішив, що церква в Сматсі виглядатиме особливому в післяобідньому передгрозовому світлі. На жаль, Сматс — майже вимерле поселення, і схоже, жилий лише один будинок навпроти церкви. Церква підтримується в гарному стані, але я не заходив усередину.

Пропонуємо вашій увазі також інші фото з канадської десятки:

Поділіться з друзями:

Переможці Північного краю

Судно «Sarpen» (збудоване у 1892 році) під час участі в регаті у Карлскруні.
Найкраще фото серед усіх категорій
Автор фото — ElinKellersson. Ліцензія CC-BY-SA-3.0з Wikimedia Commons

Швеція – країна могутніх вікінгів та нордичних богів. Назва її походить від етноніма давньогерманського племені свеїв, що населяли Скандинавський півострів з часів великого переселення народів. Саме вони, об’єднавшись з гетами, сформували згодом шведський народ, що досяг небувалого розквіту на межі 1-го та 2-го тисячоліть. Завдяки вдалим набігам вікінгів, у цей час на острові Готланд було накопичено найбільшу кількість срібла у світі. Морські походи скандинавів наводили жах на населення європейських країн, що не могло протистояти цим безстрашним воїнам та вправним мореходам.

Загалом же, заняття морською справою червоною стрічкою проходить крізь історію більшості народів, що населяли Скандинавський півострів з прадавніх часів. Безумовно, це не могло не позначитися на історико-культурних пам’ятках Швеції і чудовою ілюстрацією цього факту є десятка переможців, до якої увійшли два судна XIX сторіччя та два прадавні мегалітичні комплекси, що за формою подібні до величезних човнів.

Шведи вибирали переможців у чотирьох категоріях — будівлі, археологічні пам’ятки, кораблі та промислові музеї (arbetslivsmuseer), а також найкраще фото з усіх категорій, яким було визнано знімок судна «Sarpen», збудованого у данському місті Нюкебінґ Фальстер в 1892 році. Попередня назва судна — «Freya». Тривалий час корабель базувався у данському порту Марсталь, а в даний час знаходиться у порту міста Сімрісгамн, що на півдні Швеції.

Читати і дивитися далі

Поділіться з друзями:

Земля вогню. Переможці

Стіни Внутрішнього міста (Баку)
1-е місце
Автор фото — Murad Ahmadzada. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

«Земля вогню» — Азербайджан. Назва походить від пожеж на поверхні стародавніх нафтових басейнів. Антична назва Atropatene (тобто «країна, що належить Атропату») арабською стала вимовлятися як Азербайджан. Це один із районів найдавнішого розселення людини, територія якого була заселена ще в епоху палеоліту.

Два об’єкти включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКОСтаре місто з палацем Ширваншахів і Дівочою вежею (азерб. İçəri şəhər / Şirvanşahlar sarayı / Qız Qalası) та Державний історико-етнографічний заповідник Гобустан (азерб. Qobustan Dövlət Tarix və Bədii Qoruğu). Це становить 0,2 % (всього налічується 1007 об’єктів станом на 2014 рік).

Старе місто або Внутрішнє місто (азерб. İçəri şəhər — Ічер́і Шех́ер) — історичний центр Баку. Інша назва — «Ічері Шехер». Місто розташоване на невисокому пагорбі, біля берегів Каспійського моря. Воно оточене стінами, висота яких сягає 8-10 метрів, а ширина — 3,5 метри. Саме тут знімалася частина відомих радянських фільмів «Діамантова рука», «Людина-Амфібія», «Тегеран-43» та інші.

Дивіться азербайджанську десятку

Поділіться з друзями:

Завершився міжнародний конкурс

Сьогодні вночі закінчився конкурс в Македонії та Росії — двох останніх країнах, які брали участь у цьогорічному конкурсі. Тож можна підбити деякі підсумки. Загалом в 41 країні було завантажено майже 323 тисячі фотографій. Це число менше минулорічного, проте цього року в конкурсі брали участь менше країн.

Станом на 3:00 1 листопада п’ятірка найкращих країн має такий вигляд:

  • Україна — 46846
  • Польща — 45445
  • Німеччина — 35637
  • Росія — 24032
  • Іспанія — 23611

З цих країн в Україні та Росії конкурс тривав 31 день, в інших країнах — 30 днів.

Напевно ви помітили, що два тижні тому ці цифри були трохи іншими (принаймні для України і Польщі вони були більшими). Це пов’язано з тим, що деякі конкурсні файли могли бути вилучені. У зв’язку з численними питаннями з цього приводу, розповімо детальніше про причини вилучення файлів.

Отже, Вікісховище (Wikimedia Commons) — це сховище вільних файлів, які можуть бути використані для ілюстрації статей вікіпроектів. Сервери Вікісховища розташовані у штаті Флорида (США), тому вважається, що файли, розміщені на Вікісховищі, мають бути вільними відповідно до законодавства штату Флорида і країни походження. У зв’язку з цим можна виділити три основі причини, з яких вилучаються конкурсні файли з Вікісховища:

  1. порушення авторських прав (copyright violation);
  2. файл не вписується в рамки проекту (out of project scope);
  3. відсутність «свободи панорами» в Україні (no FoP in Ukraine).

Опишемо ці причини детальніше.

Як зазначено вище, Вікісховище містить лише вільні файли, отже на їх розміщення потрібен дозвіл автора (якщо автор сам завантажує, то вважається, що він дав дозвіл на їх використання). Отже, якщо хтось завантажує чужі файли без дозволу автора, то ці файли будуть вилучені з Вікісховища. Це і є порушення авторських прав. Саме тому за умовами конкурсу дозволяється завантажувати лише власні фото.

Вікісховище є сховищем файлів, які можна використати з освітньою метою, зокрема проілюструвати статті вікіпроектів. Проте цього року на конкурс було завантажено кількасот фотографій, на яких зображені люди на фоні різних фортець, палаців, пам’ятників. Так, пам’ятки в кадр потрапили, проте основним об’єктом фото є невідома широкому загалу людина, тому такою світлиною не можна проілюструвати статтю у вікіпроекті. Тож це фото не вписується в рамки проекту, тому може бути вилучене.

Як зазначено вище, файли у Вікісховищі мають бути вільними відповідно до законодавства країни походження і штату Флорида. Проте в законодавстві багатьох країн, у т.ч. і України, є норма, що при фотографуванні творів архітектури та мистецтва потрібен також дозвіл автора твору. При цьому в Україні твір переходить у суспільне надбання через 70 років після смерті автора (до 2001 року цей термін складав 50 років, тому всі твори, автори яких померли до 1 січня 1951 року, є вільними). Тому багато пам’ятників і будівель є невільними, тому їх фотографії також є невільними. Такі об’єкти користувачі Вікісховища називають «нофопом» (від англ. no FOPno Freedom of Panorama). Деякі учасники конкурсу зверталися до нас із питаннями: «нащо ж ви ці пам’ятки додаєте до списків, якщо їх все одно вилучають? Може краще вилучити зі списків?». Виходів із цієї ситуації є три, проте всі вони є непростими.

По-перше, вилучити зі списків пам’ятки, які є невільними, ми не можемо, оскільки однією з цілей конкурсу є зібрати повний список об’єктів культурної спадщини (а якщо вилучити деякі об’єкти, то він повним не буде). Деякі учасники пропонують розділити списки на «вільні» та «невільні» пам’ятки, і фото невільних вантажити до Вікіпедії (де правила менш строгі). Проте тут знову постає проблема відсутності в Україні якісного реєстру пам’яток, адже щодо багатьох пам’яток відразу невідомо, є вони вільними чи ні: невідомі їхні автори, а якщо й відомі, то невідомі їхні роки смерті. Наприклад, про залізничний вокзал у Вінниці відомо, що він збудований у 1950 році архітектором В.Сідамонідзе. Проте, коли помер цей Сідамонідзе, нам знайти не вдалося, тож наразі невідомо, чи є ця пам’ятка вільною. Крім того, тільки побачивши деякі пам’ятки, можна сказати, чи вони вільні. Наприклад, якщо пам’ятник загиблим воїнам-односельцям створений після 1951 року, він не обов’язково буде невільним, оскільки це може бути простий хрест або пам’ятник-танк, які не є творами мистецтва. Тож визначити, чи є вільною пам’ятка, не так і просто.

Електровоз Шкода ЧС8-016 на станції Вінниця, © Георгій Чернілєвський, CC-BY-SA 3.0

На цьому фото в кадр потрапив вінницький вокзал, проте він не є основним об’єктом фото, тому таке фото є вільним (автор фото — Георгій Чернілєвський, один з членів журі конкурсу, ліцензія CC-BY-SA 3.0, фото неконкурсне)

По-друге, можна внести зміни до законодавства України. Для цього потрібно, щоб Верховна Рада ухвалила відповідні зміни до закону «Про авторське право і суміжні права» закон. ГО «Вікімедіа Україна» вже підготувала текст законопроекту, проте до Верховної Ради він ще не внесений. Тож, якщо нас читають депутати, або якщо ви маєте знайомих депутатів, які допомогли б ухвалити цей дуже потрібний нам закон, ми будемо дуже вдячні за таку допомогу. Прикметно, що сама будівля Верховної Ради України також є невільною, оскільки архітектор Володимир Заболотний помер в 1962 році.

По-третє, можна отримати дозвіл в архітекторів, скульпторів або їх спадкоємців на використання зображень пам’яток. Наприклад, учора один з користувачів отримав дозвіл від спадкоємців архітектора Ігоря Леонідовича Масленкова на використання зображень кількох пам’яток (зокрема, пам’ятники Василю Боженку та футболістам київського «Динамо» — учасникам «матчу смерті» у Києві), а також низки станцій метро та будівель, пов’язаних з метрополітеном.

Пам'ятник футболістам київського «Динамо» — учасникам легендарного «Матчу смерті» в роки Великої Вітчизняної війни, © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0

Пам’ятник футболістам київського «Динамо» — учасникам легендарного «Матчу смерті» в роки Великої Вітчизняної війни, © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0

Усі три наведені варіанти непрості в реалізації. Тому наразі ми не забороняємо завантаження фотографій невільних пам’яток в рамках конкурсу, більше того, враховуємо їх у кількісних номінаціях. Так, переможець по Житомирщині сфотографував 129 пам’яток, з них три пам’ятки архітектури, а решта — пам’ятники і братські могили, більшість із яких є невільними. Частина зображень буде перенесена до Вікіпедії для ілюстрування статей (в основному по одному файлу на пам’ятку). Решта ж файлів, які вилучені, будуть чекати, поки настане одна з трьох подій: мине 70 років після смерті автора, буде отримано дозвіл від автора або буде прийнято зміни до закону про авторське право. Тоді відповідні файли можна буде відновити.

Поділіться з друзями: