Дніпропетровщина — рідна область Президента — восьмий рік не надає списки пам’яток…

Питання грамотної охорони культурної спадщини ніколи не було на порядку денному у нашому суспільстві: коли імперії ділили наші землі, їм був байдужий спадок народів до них чи народів «нижчих»; коли ми стали незалежними — щось інше завжди було важливішим… Ця справа залишається важливою тільки для жменьки тих, кому це болить. Ні для кого не секрет, що зруйнувати (чи доруйнувати) якісь менші будиночки (чи дерев’яні церкви?) — точно економічно більш вигідно. Буде ще шматочок земельки. «На бурячки», як в одному з життєвих анекдотів.[1] Ну, чи для побудови чергового торгового центру.

Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014

Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014

З 2012 року ми намагаємося укласти єдину базу пам’яток культурної спадщини України, яка буде доступна для всіх. І ця робота ще дуже далеко від завершення.

Кожного року волонтери пишуть запити до всіх обласних державних адміністрацій (ОДА) та Міністерства культури України з проханням:

На підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», прошу надати таку інформацію:
повний перелік нерухомих пам’яток та об’єктів культурної спадщини України — національного значення, місцевого значення та щойно виявлені, які розташовані на території області, за видами:
1) пам’ятка архітектури;
2) пам’ятка археології;
3) пам’ятка монументального мистецтва;
4) пам’ятка історії.

З кожним роком усе більше ОДА відповідають, і навіть вчасно відповідають (а мали б усі й кожного разу, а ще краще — списки мали б бути публічно викладені на сайтах ОДА). Але з 2014 року є одна область, де кожного разу ми отримуємо «ми не знаємо і не відповідаємо за це». Хоча одне з її управлінь має визначати «межі територій пам’яток культурної спадщини місцевого значення та затверджує зони їх охорони», встановлювати «режим використання пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони», має погоджувати «програми та проекти земляних робіт, виконання яких може позначитися на стані пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони, та виконує інші повноваження у сфері охорони культурної спадщини, делеговані йому Міністерством культури України відповідно до закону», «розміщення реклами на пам’ятках культурної спадщини місцевого значення, в межах зон їх охорони» тощо.[2] Якщо справді немає даних про наявні пам’ятки місцевого значення, як же здійснюється вся ця діяльність? Нам не зрозуміло.

Тим не менше, у 2012 та 2013 роках Дніпропетровська ОДА не надала жодної відповіді на запити на публічну інформацію.

Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 28.08.2014

Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 28.08.2014

У 2014 році Дніпропетровська ОДА спершу послалася на відсутність статистичної інформації[3], попри те, що у запиті не було про статистику (хоча вони мали б мати ці відомості); потім — що у них немає переліку[4], і, врешті, перенаправили запит Міністерству культури[5].

У 2015 році Дніпропетровська ОДА одразу перенаправила до Міністерства[6], яке, на їхню думку, є належним розпорядником цієї інформації. Не область. Міністерство надіслало відповідь на запит із додатками[7] — власними відповідями на попередні запити. У відповіді на запит 2014 року Міністерство писало, що «у розпорядженні Міністерства культури відсутній повний актуалізований перелік щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, розташований на території України, оскільки це належить до компетенції місцевих органів охорони культурної спадщини», і вони, власне, відповідають тільки за ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України.[8] У 2015 році відповідь Міністерства була трохи детальніша, але роль органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій не змінилася — вони забезпечують «облік, дослідження, охорону, реставрацію та збереження пам’яток місцевого значення, щойно виявлених об’єктів культурної спадщини».[9]

Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р

Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р

У 2016 році Дніпропетровська ОДА почала відповідати уже трохи детальніше[10] — у них виявилося розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення[11], а також витяг із державного реєстру нерухомих пам’яток України. Щодо об’єктів «включених до списків (переліків) пам’яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури”, що затверджувалися рішеннями Дніпропетровського облвиконкому про взяття зазначених об’єктів на державний облік» — запит було передано Державному архіву Дніпропетровської області[12], відповіді від якого так і не було отримано, бо архіви не підпорядковуються Закону про доступ до публічної інформації… Тобто, Дніпропетровський облвиконком приймав рішення про взяття на облік, але 24 серпня 1991 року вся система настільки «перезавантажилася», що всі ці рішення було просто передано до архівів, і область нічого не знає про свою історію та культуру? І все почалося з нуля?.. Чому тільки у Дніпропетровській? В інших областях хоча б трохи щось відомо про «давні часи»…

У 2017 році у відповіді Дніпропетровської ОДА вже було й детальніше пояснення про архіви, але все те саме: витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення [13], [14]. Паралельно запит про щойно виявлені пам’ятки було направлено Міністерству культури, яке, відповідно, перенаправило його Дніпропетровській ОДА. І, о диво! Тепер в ОДА з’явився перелік об’єктів культурної спадщини Дніпропетровської області, затверджених у статусі щойно виявлених[15]…, яких не було ще двадцять днів тому. Садиба у Дніпрі по вулиці Мільмана 154-А, де жила і працювала Ольга Косач-Кривенюк та її родина, отримала статус щойно виявленої пам’ятки ще 2009 року. Для чого це приховувати? Щоб можна було спокійно віддати в оренду?[16] Та наче передали, і про садибу згадали, хоча в інших джерелах і пишуть, що самого будинку вже нема[17]

У 2018 році відповідь Дніпропетровської ОДА вже містила і перелік щойно виявлених (не тільки витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви).[18], [19]

Цього року — без змін — перелік щойно виявлених, витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви…[20], [21]

Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013

Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013

Дніпропетровська область — це 5,3% території України, друга за розміром. 22 райони. Станом на сьогодні нам відомо про 6589 пам’яток на території області (з державного реєстру або з відповідей деяких РДА, які відповіли на запити) — і за сім років проведення конкурсу «Вікі любить пам’ятки» тільки 15% було сфотографовано[22]. Дніпропетровську область складно назвати «туристично привабливою» — не відчувається, що місцева влада зацікавлена у поширенні інформації. Саме з Покровською районною державною адміністрацією довелося судитися, щоб отримати список пам’яток, бо РДА вважала, що ця інформація є «службовою»[23]. А Царичанська РДА уже кілька років відмовляється надати інформацію про пам’ятки на території свого району, посилаючись на те, що це все має бути у державному реєстрі нерухомих пам’яток, за який вони не відповідають[24]. Тим не менше, того ж року РДА видало розпорядження, за яким відділ культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації має «надавати звіт директору департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації стосовно стану збереження об’єктів культурної спадщини на території Царичанського району щоквартально, до 04 числа наступного за звітним місяцем, та щорічно, до 10 листопада»[25]. Як можна надавати звіти за тим, за що не відповідаєш і про що наче ж відсутня інформація?..

Тож залишається тільки визнати: питання грамотної охорони культурної спадщини як не було на порядку денному у владної верхівки нашого суспільства, так там і не стоїть… Ми не маємо інформації, що саме має охоронятися, ми не маємо чіткої структури відповідальності за охорону пам’яток: Міністерство культури України вважає, що це роблять місцеві органи охорони культурної спадщини, а місцеві органи охорони культурної спадщини — що цим має займатися Міністерство… А між тим — комусь буде трішки землі «на бурячки»?.. [1]

[1] Власне, сам анекдот: покликав якось Бог українця, і сказав йому, що дасть стільки землі, скільки він зможе оббігти. Українець зірвався й почав гнати щодуху, потім просто біг, потім йшов, задихаючись. А тоді, втративши сили, поповз. Коли вже й повзти було несила, зняв із голови шапку й пожбурив: «На бурячки… А там ще бурячки посаджу…»
[2] Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 15 липня 2015 року № Р-407/0/3-15 «Про затвердження Положення про Управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації» https://commons.wikimedia.org/?curid=79939320
[3] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 03.04.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938520
[4] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 22.04.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938518
[5] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938519
[6] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 07.09.2015: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938521
[7] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938522
[8] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015 (додаток 1): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938523
[9] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015 (додаток 2): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938524
[10] Відповідь на запит на публічну інформацію від 23.08.2016: https://commons.wikimedia.org/?curid=79935083
[11] Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р: https://commons.wikimedia.org/?curid=50878122
[12] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 23.08.2016 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79935082
[13] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 06.09.2017: https://commons.wikimedia.org/?curid=79934873
[14] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 06.09.2017 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79934957
[15] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 25.09.2017 (запит перенаправлено з Міністерства культури): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938526
[16] Про передачу земельних ділянок по вул. Мільмана, 154 А (Соборний (Жовтневий) район) у власність та в оренду гр. Карпенку В. М., ідентифікаційний номер 1884600732, по фактичному розміщенню жилого будинку, господарських будівель і споруд: http://e-petition.bissoft.org/uploads/yeas_and_nays/attachment/file/8151/77-15.pdf
[17] Валентин СТАРОСТИН. Улица Мильмана, 154А: руины государственной благотворительности: https://gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=1293
[18] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 21.08.2018: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938527
[19] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 21.08.2018 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938529
[20] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 18.04.2019: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938534
[21] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 18.04.2019 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938535
[22] Регіональна статистика за списками пам’яток культурної спадщини України: https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Wiki_Loves_Monuments_in_Ukraine/Regional_statistics
[23] «Списки пам’яток культури отримано через суд»: http://wikilovesmonuments.org.ua/spysky-pamiatok-kultury-otrymano-cherez-sud/
[24] Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013: https://commons.wikimedia.org/?curid=79946664
[25] Розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації від 23.12.2013 № Р-467/0/3-13 «Про стан збереження об’єктів культурної спадщини на території Царичанського району»: https://commons.wikimedia.org/?curid=79946663

Збережімо пам’ятки… хоча б у Вікіпедії

18 квітня відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. З цієї нагоди запрошуємо усіх доповнювати Вікіпедію інформацією про пам’ятки України, що вже втрачені чи під загрозою знищення.

Допомогти пам’яткам фізично чи грошима може не кожен, оббивати пороги не всім стане снаги. Але кожен може приєднатися до збереження пам’яті та документування історії пам’яток культури. У Міжнародний день пам’яток і визначних місць, запрошуємо усіх доповнювати українську Вікіпедію інформацією про пам’ятки України, що вже втрачені та яким загрожує знесення чи руйнація.

Чим ви можете допомогти?

  • Доповніть перелік втрачених пам’яток:
    1. Пошукайте інформацію про пам’ятки архітектури, історії, які втрачені чи руйнуються у вашому місті/регіоні.
    2. Перевірте, чи є про них стаття у Вікіпедії.
    3. Якщо немає, напишіть про це коментар або доповніть список на сторінці проекту: Вікіпедія:Проект:Культурна_спадщина_України
  • Напишіть або доповніть статтю про таку пам’ятку.
  • Спробуйте знайти потрібну ілюстрацію у нашому репозиторії фото, яку можна додати до статті.

Цим ми також хочемо підтримати й виклик Олександра Алфьорова #рятуйпамятку, і запросити поширювати спогади та біль від втраченого культурного спадку не тільки у соцмережах. Стаття у Вікіпедії буде доступна усім, а зібрані в ній факти, можливо, допоможуть врятувати пам’ятку, якщо це ще можливо.

Сторінка проекту: Вікіпедія:Проект:Культурна_спадщина_України

Згарище від церкви у Новиці Калуського району Івано-Франківської області

Спасо-Преображенський храм у селі Новиця був найбільшим дерев’яним храмом західної України.

Парково-садибний комплекс барона фон Мекк

Парково-садибний комплекс барона фон Мекк, с. Копилів, Київська область, 2014 рік. Автор фото: Wadco2, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

5 квітня — відкриття виставки «Пам’ятки України» у Хмельницькому

Мандрівна фотовиставка «Пам’ятки України» продовжує радувати відвідувачів у різних містах і містечках України. Зараз на виставці представлені найкращі фотоукраїнського конкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2017 та 2018 років.

Наступна зупинка — Хмельницький. Виставка відкриється 5 квітня у Центральній міській бібліотеці Хмельницького. Запрошуємо усіх у бібліотеку на відкриття у п’ятницю об 11:00!

Окрім найкращих світлин «Вікі любить пам’ятки» минулих двох років, на виставці можна буде побачити найкращі фотографії спецномінації «Єврейська спадщина». 

Графік роботи бібліотеки та виставки — 9:00-18:00 з вівторка по п’ятницю, 10:00-17:00 в суботу-неділю; понеділок — вихідний.

Виставка триватиме до 30 квітня.

Галерея усіх знімків розміщена у Вікісховищі.

Представляємо переможців міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments 2018

На п’ятнадцяти найкращих фото з міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments зображені скарби культурної спадщини всього людства.
1-е місце. Мечеть Шейха Лютфалли, Іран

1-е місце. Мечеть Шейха Лютфалли, Ісфахан, Іран. Фото: Alireza Akhlaghi, CC BY-SA 4.0

Аліреза Ахлаґі провів купу часу всередині знаменитої мечеті Шейха Лютфалли, щоб зробити фото, яке очолює цей перелік. Чому? Він увійшов точно опівдні, якраз коли будівлю мали закривати на дві години. Йому вдалося переконати охоронців мечеті все одно пропустити його, хоча вони сказали йому, що мусять закрити його всередині, аж поки будівлю знову не відкриють. «Я був сам-один і робив знімки», сказав він.

Одним з плодів його праці стало те, каже він, що поки будівля була зачинена, також вимкнули постійну червону підсвітку, «яка руйнує прекрасні кольори стелі і вівтаря». Зусилля Ахлаґі виявилися недаремними, адже він посів перше місце у цьогорічному конкурсі.

2-е місце. Аль-Хазне, «Скарбниця», храм у давньому місті Петра, Йорданія

2-е місце. Аль-Хазне, «Скарбниця», храм у давньому місті Петра, Йорданія. Фото: Mustafa Waad Saeed, CC BY-SA 4.0

На початку цього року Мустафа Ваад Саед подорожував до Петри у Йордані, щоб відсвяткувати свій день народження. Хоч він і фотограф-аматор, та все ж зміг посісти друге місце зі знімком, який один з членів журі назвав «магічною світлиною», яка «переповнена світлом і духовністю» і поєднує людей цього місця з «їхньою позачасовою культурною спадщиною».

3-є місце. Крита галерея Глостерського собору, Велика Британія

3-є місце. Крита галерея Глостерського собору, Велика Британія. Фото: Christopher Cherrington, CC BY-SA 4.0.

Крістофер Черрінгтон робить фотографії вже понад 50 років, але цифровою фотографією зайнявся лише наприкінці минулого року. Він провів 75 хвилин у соборі, зробивши 26 індивідуальних знімків, які складають цю панораму, і поєднав їх в один, оминаючи випадкових туристів, які потрапляли в кадр. 

«Ця світлина не була наслідком “хвилинної можливості”, — каже він. — Я детально планував її, перш ніж вийти з дому, розробляючи стратегії на випадок несподіваних перешкод: туристів, динамічної зміни світла і широкого кута огляду». Вкладений час приніс винагороду у вигляді третього місця на конкурсі. Continue reading

Репортаж із церемонії нагородження

15 грудня нагородили переможців «Вікі любить пам’ятки 2018». Церемонія відбулася у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Місце обрали не випадково, адже цьогоріч у конкурсу з’явилася спецномінація «Єврейська спадщина».

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Вітала гостей Музею Шолом-Алейхема його директорка Ірина Климова. Пані Ірина висловила свою вдячність учасникам конкурсу за збереження пам’яток бодай на фотографіях і передала заочні вітання від Михайла Кальницького, дослідника історії Києва і члені журі конкурсу.

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Церемонію вела членкиня оргкомітету Наталія Тимків. Вона вручила подяки присутнім членам журі. Традиційно до журі фотоконкурсу Вікі любить пам’ятки входять вікіпедисти, країнознавці та фотографи; в журі можуть входити переможці минулих років. Всього членів журі цьогоріч було 19.

Сергій Аніськов, член журі

Сергій Аніськов, член журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Continue reading

ФОТО. Найкращі світлини пам’яток культури України 2018

15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема в Києві нагороджено переможців української частини міжнародного фотоконкурсу фотографій пам’яток культурної спадщини для Вікіпедії під назвою «Вікі любить пам’ятки».

Церемонією нагородження також відкрилася виставка найкращих світлин конкурсу 2018 року та переможців у спеціальній номінації  «Єврейська спадщина» від Української асоціації юдаїки. Виставка триватиме до 29 грудня 2018.

Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2018 році конкурс вже традиційно відбувся у понад 55 країнах.

В українській частині конкурсу було завантажено понад 21 тисячу фотографій. Подано фото більше 9 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 1400 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли понад 270 авторів, двоє з них є одними з 10-ти найактивніших завантажувачів фото у світі.

У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (з першого по десяте місце) наводяться нижче. Continue reading

І ще трохи регіональних переможців

Завершуємо знайомити з цьогорічними переможцями «Вікі любить пам’ятки» — Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Черкаська області та місто Севастополь.

Підсумки по Вінницькій області було опубліковано трохи раніше, але, на жаль, на світлині зображено сучасні будівлі на території Усікновенського скельного печерного монастиря, отже, власне пам’ятка не проілюстрована… Відповідно до конкурсних умов, такі роботи не можуть посідати призові місця. Про це нам повідомили наші уважні читачі на сторінках соцмереж. Михайло Потупчик, завідувач сектору охорони культурної спадщини управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації, член ІКОМОС підтвердив інформацію: «Це новобуд і не є пам’яткою. Це Братський корпус, збудований у 2000-х роках». Отже, роботою-переможцем стає інша світлина Сергія Зиська з видом на цей же монастир, яка була на другому місці за оцінками журі:

Лядівський Усікновенський скельний печерний монастир, Лядова © Автор фото — Сергій Зисько
Світлина пам’ятки у Вінницькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Вінницької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Continue reading

Найкращі банери для Вікімандрів 2018

Підведено підсумки спецномінації «Найкращі банери для Вікімандрів 2018». На відміну від загальних умов конкурсу «Вікі любить пам’ятки», до участі у спецномінації допускалися банери у пропорції 7:1, а прийом робіт тривав два місяці – з 1 вересня по 31 жовтня. В українській частині конкурсу банери оцінювалися окремим журі. Цьогоріч до складу журі увійшли редактори вікіпроектів з різних країн – Георге Йордакі (User:Gikü), Молдова – активний редактор Вікісховища; Єлена Татьяна Кіш (User:CEllen), Румунія – фотограф, активна учасниця, призерка та членкиня журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» у багатьох країнах; Тарас Рикмас (User:Taras r), Україна – мандрівник.

Всього було завантажено понад 130 банерів із України. Серед завантажених банерів журі незалежно один від одного обрали найкращі світлини. На жаль, частина робіт не може бути відзначена через відсутність «свободи панорами» в Україні[1]. Тож із поправкою на це публікуємо три найкращих зображень за версією журі (натискайте на фото, щоб відкрити його повністю):

Судацька фортеця, Крим © Сергій Зисько
1-е місце (11 балів)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Маріїнський палац, Київ © Роман Наумов
2-е місце (4 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Іоана Предтечі. Мілуватка, Луганська область © Олександр Павленко
3-є місце (3 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Банери є важливим елементом для ілюстрації статей у Вікімандрах, тож запрошуємо усіх також ділитися своїм досвідом мандрівок на сторінках українських Вікімандрів!

Зустрічайте сміливих: нові учасники та учасниці

Однією із відмінностей цьогорічного конкурсу була наявність номінації «За найбільшу кількість пам’яток сфотографованих новими учасниками». На Вікіконференції у серпні Аліна Возна, одна із досвідчених учасниць і «Вікі любить пам’ятки», і «Вікі любить Землю», запропонувала організаційному комітету ввести номінацію, яка б дозволила виділити новачків-конкурсантів — тих, які ще не брали участі у конкурсі. І яким, скоріш всього (про що добре знають наші постійні учасники), було б доволі складно посісти призове місце, якщо тільки не дізнатися про змагання заздалегідь і не почати готуватися. Цього року було більше 270 учасників, з них — 121 (44%) зареєструвалися після початку конкурсу, а 54 (20%) — мали обліковий запис у вікіпроектах раніше, але у фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки» брали участь вперше.

За результатами конкурсу оргкомітет вирішив нагородити десять новачків-конкурсантів, які не отримали жодної іншої відзнаки у рамках конкурсу. Отже, список відзначених нових користувачів[1]:

  • Любов Алєксєнцева (54 об’єкти, 363 бали)
  • SergKh78 (155 об’єктів, 310 балів)
  • Макс назаренко (75 об’єктів, 295 балів)
  • Користувач Zimorodok42* (35 об’єктів, 230 балів)
  • ЛКвасова (78 об’єктів, 186 балів)
  • SerovaYuliya (62 об’єкти, 174 бали)
  • Вячеслав Мамон (44 об’єкти, 168 балів)
  • Користувач Коржаков* (22 об’єкти, 154 балів)
  • Людмила Бабінчук (20 об’єктів, 140 балів)
  • Користувач Ігорівна22* (54 об’єкти, 113 балів)

Continue reading

Тернопільська, Кіровоградська, Полтавська та Рівненська

Кременецький колегіум. Ансамбль. Тернопільська область © Костянтин Брижниченко
Світлина пам’ятки у Тернопільській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Тернопільської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Представляємо найкращі світлини пам’яток ще чотирьох областей.

Найкращою світлиною Тернопільської області стала робота Костянтина Брижниченка із видом на ансамбль Кременецького колегіуму. Колегіум єзуїтів у Крем’янці заснував близько 1720 року князь Міхал Сервацій Вишневецький (за іншими даними, також його брат — князь Януш Антоній Вишневецький). Заклад діяв при монастирі ордену єзуїтів у місті. Будівництво було розпочато коштом родини Вишневецьких 1731 року, тривало до 1743-го. У колегіумі велась підготовка вчителів для єзуїтських шкіл. Архітектурний комплекс поєднав костел, келії та два навчальні корпуси. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігнатію Лойолі та святому Станіславу Костці. Будівля колегіуму формувала східну сторону ринкової площі в місті Кременець.

Наталія Шестакова, членкиня журі, зазначила про фото:

Приваблива пам’ятка, гарно презентована в контексті міста, гарна композиція та освітлення

Continue reading