Найкраще фото Кіровоградщини

Будівля колишньої жіночої гімназії (нині педагогічний університет) в Кіровограді, © Костянтин Буркут

Будівля колишньої жіночої гімназії (нині педагогічний університет) в Кіровограді, © Костянтин Буркут, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Кіровоградської області» перемогла фотографія будівлі колишньої жіночої гімназії в Кіровограді, автор — Костянтин Буркут.

Єлисаветградська жіноча гімназія була створена в 1870 році, до 1904 року знаходилась у будинку генерала Екельна по вулиці Перспективній. Проте з часом кількість учениць зростала, тому було вирішено збудувати нове приміщення. Навіть не фахівцеві видно, що будівля громадської жіночої гімназії та народного училища ім. О. Пушкіна напрочуд схожі за стилем. І вони дійсно «родичі», оскільки творіння одного зодчого — Олександра Лишневського. Донедавна їх об’єднувало ще й ім’я Пушкіна, яке носив педінститут. 3а час свого існування будівля не зазнала ні реконструкцій, ні перепланувань, майже нічого не втративши з первісного вигляду. Таке трапляється з пам’ятками архітектури надзвичайно рідко і сприймається швидше як виняток.

Архітектурна своєрідність будівлі полягає в поєднанні еклектики з неоруським стилем. Проектуючи споруду, Лишневський застосував принцип, за яким всі три корпуси з’єднано у вигляді подвійної літери «Т». Головний корпус по вул. Шевченка складається із загальних та парадних помешкань, у ньому розташований головний вхід з парадним вестибюлем та актовим залом. У поздовжньому корпусі влаштовані навчальні аудиторії, причому тільки з одного боку широкого світлого коридору. Третій корпус, де також розміщено аудиторії та кафедри, розташований симетрично першому. Таке планування навчальних корпусів обумовлене бажанням якомога далі віднести будівлю від червоної лінії вулиць. Разом з тим головний фасад жіночої гімназії одночасно з чоловічою гімназією (нині Будинок офіцерів) формували композицію вулиці Шевченка.

У 1927 році в приміщенні жіночої гімназії створено педагогічний технікум, який у вересні 1930 року реорганізовано в педагогічний інститут. З 1949 року — це вже Кіровоградський педагогічний інститут ім. О. Пушкіна (на честь 150-річчя від дня народження поета). З 1992 року навчальний заклад носить ім’я уродженця Єлисаветграда, письменника, драматурга і політичного діяча В.К. Винниченка. Нині має статус державного університету. За весь час існування з цього закладу вийшло понад 50 тисяч учителів.

Будинок з химерами — найкраще фото Києва

Будинок з химерами (Київ), © Сергій Рижков

Будинок з химерами (Київ), © Сергій Рижков, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Києва» перемогла фотографія будинку з химерами в Києві Сергія Рижкова.

Будинок із химерами — цегляна споруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву отримала через скульптурні прикраси, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, казкові істоти.

Розташована по вулиці Банковій, 10. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901–1903 роках як прибутковий будинок із помешканням для своєї родини. Місце для будови обрав над крутим урвищем на Банковій вулиці. Скульптурні прикраси за власними ескізами виконав скульптор Еліо Саля.

Будинок спроектовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів. У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв’язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно розкішним помешканням початку ХХ сторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир.

Фасади оздоблені з характерним для модерну використанням різних стилів. «Будинок з химерами» отримав у народі таку назву завдяки скульптурним прикрасам на міфологічну та мисливську тематики на фронтоні. Цікавим є використання високого парапету на даху, що дозволило практично сховати покрівлю — перша будівля «без даху» в українській столиці.

Скульптурні прикраси за власними ескізами Владислава Городецького виконано його незмінним компаньйоном, міланським скульптором Еліо Саля. Над скульптурною битвою орла і левиці надряпано автограф майстра: «E. Sala. 1902». У стіну будівлі вмуровані бетонні голови слонів, носорогів, антилоп та крокодила. На колонах причаїлися ящірки. За водостоки правлять голови слонів. На даху гігантські жаби, морські чудовиська та нереїди. Замість волосся на голові вони несуть ланцюги, фантастичне листя та квіти. На розі будівлі велетенський пітон. Парадні сходи не менш дивовижні, ніж зовнішнє убрання будинку. Еліо Саля прикрасив їх ліпним фризом, рельєфами, в центрі помістив колону із зображенням обвитого рослинами величезного дельфіна. На п’єдесталі кутової огорожі орел роздирає здобич — пораненого лева.

Владислав Городецький — особистість непересічна та загадкова. Окрім захоплення архітектурою, він полюбляв і полювання. Стояв біля витоків створення мисливського товариства у Києві, мріяв взяти участь в африканському сафарі. Тому, можливо, він і оздоблював фасад власними мріями для себе, на своє 40-річчя.

Своїми враженнями про фото поділився член журі конкурсу, фотограф Георгій Чернілєвський:

Хочу сказать несколько слов о работе «Будинок з химерами у м. Києві» (автор Сергей Рыжков).

Ночная фотография архитектуры – это особый жанр. У фотографа есть лишь 15 минут вечером, чтобы успеть сделать хороший кадр, когда небо становится насыщенно-синим, но еще не черным и прекрасно оттеняет все полутона освещенного здания. Автор с этой задачей прекрасно справился. Снимок выглядит мистическим и чарующим. Освещенные стены в теплых тонах отлично гармонируют с синими тенями и прячущимися во мраке химерами. Хороший снимок несет в себе сильный эмоциональный заряд, частичку души Автора. И глядя на эту работу, хочется на минуту перенестись туда, где сделан этот кадр.

У снимка есть маленькие огрехи: «тесная» обрезка кадра (хотелось бы чуть больше пространства); небольшой завал стен, характерный для широкофокусного объектива.

Однако, оценивая эту работу сердцем, а не транспортиром и линейкой, хочется воскликнуть: «Браво!». Спасибо, Сергей, Вы смогли запечатлеть сказочную красоту этого необычного здания.

В целом, результат всех участников оцениваю очень позитивно. Спасибо каждому, кто внёс свой посильный вклад и загрузил свои работы на Викисклад в рамках проекта.

Використано матеріали зі статті «Будинок із химерами» у Вікіпедії.

Найкраще фото Полтавської області

Сампсоніївська церква на полі Полтавської битви, © Fesya2010

Сампсоніївська церква на полі Полтавської битви, © Fesya2010, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Полтавської області» перемогла фотографія Сампсоніївської церкви на полі Полтавської битви. Автор фото — користувач Fesya2010.

На жаль, автор не активував адресу електронної пошти. Якщо Вам відомий автор, то, будь ласка, передайте йому, щоб вийшов на зв’язок із нами. Одна історія тривалістю рік у нас уже була…

Сампсоніївська церква — меморіальна церква на полі Полтавської битви.

Церква збудована на місці битви під Полтавою 1709 року між російськими і шведськими військами. Закладена в 1852 році, будувалася за проектом Й. І. Шарлеманя на кошти чернігівського поміщика !.С. Судієнка. 1856 року церква була освячена на честь св. Сампсонія.

Церква мурована, прямокутна у плані, чотиристовпна, увінчана центральною банею та чотирма декоративними главками по кутках.

У 1895 році реконструйована за проектом М. М. Ніконова. Споруда реконструювалась у формах московського зодчества XV-XVII ст. У плані має вигляд рівнокінцевого хреста (довжина і ширина 20,2 м, висота до зеніту бані — 14,2 м). Мурована, п’ятиверха, триапсидна. Під час створення образу церкви широко використані арки, барокові портали вікон, колонки та інші декоративні деталі із лекальної цегли.

До 200-річчя Полтавської битви за проектом архітектора С. В. Носова із західного боку добудовано дзвіницю. У храмі встановили мармуровий іконостас із різьбленими орнаментами і кольоровими мозаїками, виготовлений у Москві. Під керівництвом художника О. Я. Сокола виконаний розпис інтер’єру. У ніші східного фасаду церкви, зверненого до братської могили, було встановлено картину із зображенням Петра I під час молитви напередодні битви, а нижче укріплено мармурову дошку з текстом наказу військам.

За радянських часів церковна громада була ліквідована, дзвіниця розібрана, церква перетворена на склади. У 1988 році розпочалася реставрація церкви, на початку 1990-х храм передано церковній громаді. На початку 2000-х відновлено дзвіницю.

У 1981 році Сампсоніївська церква на полі Полтавської битви взята облік як пам’ятка історії місцевого значення, а в 2009 році комплекс пам’яток «Поле Полтавської битви» занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення.

Використано матеріали зі статті «Сампсоніївська церква» у Вікіпедії.

Найкраще фото Чернігівщини

Одна з гармат на чернігівському Валу, © Сергій Колотуша

Одна з гармат на чернігівському Валу, © Сергій Колотуша, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Чернігівської області» перемогла фотографія гармати на чернігівському Валу Сергія Колотуші.

Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці — пам’ятка історії місцевого значення в Чернігові, розташована на території Валу. Складається з 12 гармат XVI–XVIII століть.

Наприкінці XVIII ст. Чернігівська фортеця втратила своє стратегічне значення і в 1799 році була ліквідована. На місці колишніх укріплень з’явився Костянтинівський бульвар. Значно пізніше за ініціативи місцевої влади у південно-західній частині було вирішено встановити фортечні гармати.

У 1896 році з артилерійського складу Київського військового округу надійшло чотири фортечні лафети системи Венгловського і Несвєтовича зразка 1856, 1865 років, непридатні для бойових дій. На них і встановили чавунні гармати.

Газета «Чернитовские губернские ведомости» в номері від 18 лютого (2 березня) 1896 року писала: «Останні два-три дні в Чернігові пожвавлено йшли роботи по покладанню важких гармат Петра Великого на подаровані з високого дозволу Чернігову фортечні лафети. Першу гармату поклали на лафет учора, 17 лютого вранці, і зразу ж виставили на Валу. Серед дня на тому місці, де гармати покоїлись на землі кілька десятків років, підкотили лафет, і тут же зброю поклали на нього, а на вечір гармата була на Валу у всій бойовій красі.»

Неподалік знаходився меморіальний обеліск з написом, який повідомляв про час встановлення гармат. Проте до наших днів не зберігся. Ці чотири гармати спеціалісти відносять до першої чверті XVIII ст. Існує легенда, що ці гармати подарував місту Петро І за мужність чернігівських козаків, проявлену в Північній війні. Згодом на Валу встановили ще вісім гармат.

Стволи мають неоднакову довжину: 1,42 м, 1,64 м, 1,83 м, 2,07 м, 2,22 м, 2,47 м, 2,8 м. Гармати датовані XVII, XVIII, XIX століттями. За даними Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв’язку міста Ленінграда, крім наземних, на Валу знаходиться і ствол 3,5-футової (2,2 м) морської гармати початку XIX сторіччя. Довжина ствола 1,83 м. Стволи всіх гармат чавунні, лафети — сталеві. Заводські клейма на стволах гармат відсутні. Після Великої Вітчизняної війни гармати були реставровані.

Рішенням Чернігівської обласної ради № 286 від 31 травня 1971 року гармати з бастіонів Чернігівської фортеці взяті на державний облік як пам’ятка історії місцевого значення. Охоронний номер 43.

Територія історичного центру Чернігова, де розташовані гармати, з 1989 року є кандидатом на включення до списку Cвітової спадщини ЮНЕСКО (входить до т.з. попереднього списку — Tentative list).

Використано матеріали зі статті «Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці» у Вікіпедії.

Найкраще фото Севастополя

Володимирський собор у Херсонесі, © Віталій Ільницький

Володимирський собор у Херсонесі, © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Севастополя» перемогла фотографія Володимирського собору в Херсонесі Віталія Ільницького.

Володимирський собор у Херсонесі — православний храм неовізантійського стилю в Гагарінському районі Севастополя. Розташований на території стародавнього міста Херсонес, яке занесене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Собор є складовою Херсонеського монастиря.

Собор був закладений у 1861 році на ймовірному місці хрещення князя Володимира Великого в 988 році. Автор проекту храму — Д.І. Грімм. Будівництво було завершене в 1876 році. Собор став одним з найбільших в країні, мав висоту 36 м, діаметр купола — 10,5 м. У 1888 році було відкрито нижній храм собору (до 900-ї річниці хрещення Русі весь собор розписати не встигли). А в 1891 році відбулося урочисте освячення собору.

Ще в 1859 році із Зимового палацу в Санкт-Петербурзі до Херсонеса було передано в мармуровому ковчегу у вигляді Євангелія частинку мощів св. рівноапостольного київського князя Володимира. Цю святиню після спорудження Володимирського собору помістили в Нижньому храмі поряд з історичними руїнами древньої базиліки. У вівтарі Верхнього храму знаходився список з чудотворної Корсунської ікони Божої Матері, за переказами, перенесеної князем Володимиром з Херсонеса. Усього до собору було передано мощі 115 святих.

Під час Другої світової війни собор зазнав руйнувань. У 1990-х — 2000-х роках був відновлений. У 2004 році у реставрованому соборі відновилися богослужіння.

У 1979 році взятий на облік як пам’ятка архітектури національного значення. У 2013 році територія стародавнього міста Херсонес, де розташований собор, занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У Севастополі є ще один Володимирський собор, також збудований у неовізантійському стилі. Він розташований у Ленінському районі міста. Його ще називають усипальнею адміралів.

Використано матеріали зі статті «Володимирський собор (Херсонес)» у Вікіпедії.

Кам’янець-Подільська фортеця — найкраще фото Хмельниччини

Кам'янець-Подільська фортеця на заході сонця, © Анастасія Сак

Кам’янець-Подільська фортеця на заході сонця, © Анастасія Сак, CC-BY-SA 4.0

У номінації «Найкраще фото Хмельницької області» перемогла світлина «Кам’янець-Подільська фортеця на заході сонця» Анастасії Сак.

Кам’янець-Подільська фортеця — середньовічний замок в однойменному місті Хмельницької області. Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам’янця, колишнього центру Подільського князівства, згодом Подільського воєводства, Подільської губернії, є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець»

Острів, на якому знаходиться фортеця, оточений каньйоном. По каньйону протікає річка Смотрич, яка своєю течією утворює петлю — обтікає навкруги високої гори і, не доходячи до свого річища на кілька метрів, повертає і тече далі. У місці утворення петлі стоїть Кам’янецький замок. З’єднується він з містом вузенькою смугою скелі, на якій збудований Замковий міст.

Перша згадка про фортецю датується 1374 роком, проте вона могла існувати ще за часів Київської Русі. До середини XV століття замок був основним форпостом Литовського князівства на Поділлі, згодом його взяли поляки. У цей час замок грав важливу роль у відбитті турецько-татарських походів. Довгий час замок був неприступним, проте у 1672 році турки його взяли. Згодом замок перейшов під владу Російської імперії і у 1812 році фортеця була скасована, пізніше перетворена на в’язницю. У 1876 році була зруйнована одна з брам фортеці.

До складу комплексу фортеці входять фортечні мури, а також 12 башт: Чорна, Лянцкоронська, Комендантська, Ружанка, Водяна, Мала, Нова, Денна, Ляцька, Тенчинська, Ковпак, Папська. Папська башта також є пам’яткою історії місцевого значення. У ній був тричі ув’язнений Устим Кармалюк, тому її також називають Кармалюковою.

Використано матеріали зі статті «Кам’янець-Подільська фортеця» у Вікіпедії.

Найкраще фото Тернопільщини

Здвиженська Надставна церква в Тернополі, © Ігор Крочак

Здвиженська Надставна церква в Тернополі, © Ігор Крочак, CC-BY-SA 4.0

Ми розпочинаємо серію публікацій про найкращі фотографії регіонів України.

У номінації «Найкраще фото Тернопільської області» перемогла світлина Здвиженської церкви в Тернополі Ігоря Крочака.

Церква Воздвиження Чесного Хреста (також відома як Здвиженська або Надставна) — найдавніший храм у Тернополі, пам’ятка архітектури національного значення (ох. номер 635), збудована в XVI столітті. Споруда з піщанику, тридільна, складається з прямокутного в плані нефа, квадратного і рівноширокого з нефом бабинця з двома ярусами башти над ним і напівкруглої апсиди. Неф перекритий напівциркульним з розпалубками зведенням, бабинець — хрестовим, апсида — чвертьсферичним зведенням.

Храм розташований на невисокому підвищенні над Тернопільським ставом. Відрізняється від інших культових оборонних споруджень Поділля наявністю напівкруглої апсиди, що походить ще зі староруських традицій.

Перші історичні відомості про церкву містяться у грамоті князя Костянтина Острозького від 1570 року. Проте народні перекази пов’язують існування церкви в цьому місці з періодом князювання Данила Галицького, що суперечить офіційній версії про заснування міста 1540 року Яном Тарнавським, і дає можливість припускати про існування поселення на цьому місці задовго до заснування замку.

У давнину біля церкви була Львівська брама. Саме на Львівській брамі під час турецько-татарських нападів чинився найбільший опір, тому церква виконувала дуже важливу оборонну функцію. У той час використовувалася також сигнальна система: дзвонили в дзвони, палили смолоскипи, розводили багаття, яке було видно в сусідніх містах і селах.

У 1627 році до західного фасаду була прибудована триярусна оборонна вежа-дзвіниця, про що свідчить різьблений напис над порталом. Він також повідомляє, що вежу-дзвіницю побудовано за панування у місті Томи Замойського та його дружини Катерини (походила з Острозьких), а також єпископа Єремії Тисаровського, 1627 року, «місяця липня, 28 дня».

У 1629 році після чергового руйнування церква була відновлена за сприяння князя Острозького.

В інвентарі міста 1672 року в списках будівель при вулиці Львівській також зареєстрована «з каміння мурована церква над ставом, що стоїть недалеко від Львівської брами». У 1760 році Гелена Замойська надає Надставній церкві окрему фундацію.

У 1904—1906 роках у церкві працювали два монахи василіяни (отці Григорій Залуцький і Митрофан-Михайло Михняк). Своєю працею вони здобули прихильність міста, але через непорозуміння з тодішнім парохом змушені були покинути Тернопіль.

Під час Другої світової війни церква зазнала руйнувань. У 1954 році була реставрована.

Довгий час приміщення використовувалось не за призначенням. Було знищено дзвіницю, цінний іконостас, розписи інтер’єру. Радянська влада планувала зробити у приміщенні церкви зал моди, музей мистецтва. Пізніше були наміри на її місці збудувати готель «Москва». Проте виявилося, що тут недостатньо місця, тому вирішили готель побудувати на іншому березі ставу (зараз готель «Галичина»).

Тепер церква належить Українській автокефальній православній церкві.

Використано матеріали зі статті «Воздвиженська церква (Тернопіль)» у Вікіпедії.

Сотня найкращих фото

Купол

Купол каплиці Боїмів (Львів) зсередини, © Анастасія Сак, CC-BY-SA 4.0

Конкурсне журі визначило сотню найкращих фотографій. На першому етапі усі фотографії були поділені між членами журі таким чином, щоб одне фото переглядали 2 або 3 члени журі. Кожен член журі міг обрати до 50 фотографій. Загалом до наступного етапу було відібрано 745 фото. Далі з усіх цих фото кожен член журі міг відібрати не більше 10. Таким чином до третього етапу потрапили 103 світлини. Далі ці фото оцінюються за 10-бальною шкалою, з них обрано 20 найкращих, серед яких журі обирає найкращі десять.

100 найкращих фотографій ви можете переглянути тут.

Дерев'яний вітряк у Гейсисі (Київська область), © Se Plakho, CC-BY-SA 4.0

Дерев’яний вітряк у Гейсисі (Київська область), © Se Plakho, CC-BY-SA 4.0

Різні регіони виявилися представленими нерівномірно, так з Києва до сотні потрапило 19 світлин, з Чернівецької області — 12, з Одеської — 11, зі Львівської — 10, тоді як 7 областей взагалі не представлені — Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська і Полтавська.

Найкраща десятка буде оголошена на церемонії нагородження. Переможців і призерів ми повідомимо заздалегідь електронною поштою. Тож, якщо у вас ще не активована електронна пошта у Вікісховищі з можливістю отримувати листи від користувачів, активуйте її.

Замок Паланок у Мукачевому, © Revtiy, CC-BY-SA 4.0

Замок Паланок у Мукачевому, © Revtiy, CC-BY-SA 4.0

Фотографії, наведені в цій публікації, є суб’єктивним вибором автора і можуть не збігатися з вибором журі.

Кількісні переможці в інших регіонах

Церква св. Петра і Павла в Бучневі (Тернопільська область), © Микола Василечко, CC-BY-SA 4.0

Церква св. Петра і Павла в Бучневі (Тернопільська область), © Микола Василечко, CC-BY-SA 4.0

Підбито підсумки в номінаціях «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток області» в інших областях. Наводимо імена переможців:

  • Вінницька — Вадим Постернак (335 пам’яток);
  • Дніпропетровська — Павло Романов (92);
  • Донецька — Костянтин Брижниченко (19);
  • Житомирська — Павло Ткачик (129);
  • Закарпатська — Юрій Клименко (62);
  • Київська — Олена Мачуленко (111);
  • Кіровоградська — Костянтин Буркут (84);
  • Луганська — В’ячеслав Скриль (11);
  • Миколаївська — Маргарита Повх (79);
  • Полтавська — Юрій Репало (53);
  • Рівненська — Сергій Лучковський (196);
  • Тернопільська — Микола Василечко (295).
Водонапірна башта у Вінниці, © Вадим Постернак, CC-BY-SA 4.0

Водонапірна башта у Вінниці, © Вадим Постернак, CC-BY-SA 4.0

Вадим Постернак, Павло Романов і Олена Мачуленко були переможцями в цих самих номінаціях і минулого року.

Переможця ще в одному регіоні буде оголошено пізніше.

Собор Антонія і Феодосія у Василькові (Київська область), © Олена Мачуленко, CC-BY-SA 4.0

Собор Антонія і Феодосія у Василькові (Київська область), © Олена Мачуленко, CC-BY-SA 4.0

Віталій Ільницький переміг у чотирьох регіонах

Володимирський собор у Херсонесі (Севастополь), © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

Володимирський собор у Херсонесі (Севастополь), © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

Відразу в чотирьох номінацій переміг Віталій Ільницький (Neovitaha777):

  • «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Автономної Республіки Крим»;
  • «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Івано-Франківської області»;
  • «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Львівської області»;
  • «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток міста Севастополя».
Домініканський костел у Чернелиці (Івано-Франківська область), © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

Домініканський костел у Чернелиці (Івано-Франківська область), © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

У Криму Віталій сфотографував і завантажив світлини 148 пам’яток, в Івано-Франківській області — 52, на Львівщині — 480 пам’яток, а в Севастополі — 25.

Китайський павільйон Золочівського замку, © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

Китайський павільйон Золочівського замку (Львівська область), © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

Вірменська церква в Євпаторії, © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0

Вірменська церква в Євпаторії, © Віталій Ільницький, CC-BY-SA 4.0