Кудринецький замок, Тернопільська область. Автор — Zysko serhii
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

До завершення конкурсу залишилося трохи більше тижня. Якщо здається, що вже все цікаве сфотографовано-перефотографовано — це зовсім не так. Списки пам’яток ми поновлюємо постійно, навіть під час самого конкурсу. Тож якісь об’єкти могло бути додано так, що ніхто їх не помітив. Наприклад, оновлено списки у Полтавській області: Чорнухинський, Лохвицький райони. Серед таких цікавинок у Лохвицькому районі Полтавської області: Церква Різдва Богородиці у селі Васильків, школи земські у селах Рудка, Яблунівка, Нове та Степуки. Тут вартує згадати добрим словом проект «Школи Лохвицького земства», активісти якого ретельно шукають, документують унікальні об’єкти української архітектурної школи — навчальні комплекси, зведені за проектами Опанаса Сластіона. Ці об’єкти було додано до нашої культурної спадщини у результаті їхніх старань^[2][3].

Навіть Львів може похвалитися оновленнями: будинок канцелярії Галицького сейму (Листопадового чину 5-А), будівля Галицького сейму (Костюшка 9), монастирський комплекс Ордену Кармелітів Босих (Персенківка 10 — Стрийська 45), будинок «Ломниця» (Сахарова 62-А), будинок кінця XIX ст. (по вулиці Січових Стрільців 16), водогінна вежа у Стрийському парку… У Чернівецькій області оновлено списки кількох районів. Наприклад, Герцаївський, Кельменецький та Сокирянський райони. До слова, у Глибоцькому районі — комплекс могил австрійських солдат-учасників I світової війни у селі Валя Кузьмина, садиба родини Кобилянської О. Ю. у селі Димка… У селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області додано інформацію про будинок, в якому жив Іван Миколайчук. А у селі Динівці Новоселицького району — дерев’яний вітряк кінця XIX ст. — початку XX ст. У смт Путила Путильського району — садиба Юрія Федьковича. У смт Кострижівка Заставнівського району додано цукровий комбінат «Хрещатик» (1911—1912 роки)…

У Донецькій області додано археологію у таких районах: Амвросіївський, Бахмутський, Великоновосілківський, Волноваський, Нікольський…

Тож якщо у Вас є можливість спланувати поїздку на наступні вихідні (а може ще й сьогодні?) чи пошукати десь у себе у фотоархівах, або набрати когось, хто такі архіви може мати і підказати про наш конкурс — зробіть це, будь ласка. Цей пост залишається таким же актуальним, як і 5 років тому…

Однокомплектна земська школа в селі Рудка Лохвицького району Полтавської області. Архітектор Опанас Сластьон. Автор фото — Doonsee
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Однокомплектна земська школа в селі Степуки Лохвицького району Полтавської області. Стиль — український архітектурний модерн. Архітектор Опанас Сластьон. Автор фото — Doonsee
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Старе єврейське кладовище (окописько) в Підгайцях, Тернопільської області, одне з найбільших в Україні. Автор — Іван Седловський
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Українська асоціація юдаїки (УАЮ) оголосила спеціальну номінацію фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» — «Єврейська спадщина». Дослідження різних аспектів життя євреїв в Україні — історії, мов, релігії, літератури, мистецтва — тощо є серед центральних акцентів діяльності асоціації, як і документування й збереження цієї частини культурної спадщини України. Оголошенням окремої номінації асоціація прагне привернути увагу широкої громадськості до стану пам’яток єврейської культури. Про те, що ситуація з ними є дуже невтішною, ще на початку цього року писало у своєму матеріалі BBC.

Цього року основна увага до синагог та єврейських цвинтарів. Cписок пам’яток, які пропонуються для участі у спецномінації, можна переглянути за посиланням:
«Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина».

Список не є остаточний і доповнюватиметься впродовж конкурсу. До нього включено як об’єкти єврейської культурної спадщини, які мають офіційний статус пам’яток в Україні (наприклад, Бердичівська велика хоральна синагога, Старий єврейський цвинтар у Львові тощо), так і ті, що не мають такого статусу, як-от синагога та єврейський цвинтар у місті Турка, Львівська область. Пам’ятки, які не мають офіційного статусу, відзначатимуться лише в межах цієї спецномінації і не братимуть участі в основній частині конкурсу.

Участь у конкурсі за спецномінацією братимуть усі фото, завантажені в рамках конкурсу «Вікі любить пам’ятки 2018». Таким чином, спецномінація охоплюватиме і ті знімки єврейських пам’яток, які було додано до Вікісховища до оголошення номінації.

Переможцями стануть автори трьох найкращих фото за оцінками спеціального журі, до якого входять Віталій Черноіваненко, президент Української асоціації юдаїки, співкерівник магістерської програми з юдаїки в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», а також Сергій Гірік, вчений секретар УАЮ, та Таїсія Сидорчук, директорка Музею НаУКМА, членкиня УАЮ.

Переможці отримають призи від Української асоціації юдаїки.

Синагога, Бобринець, Кіровоградська область. Автор — Олександр Мальон
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Городище Керкінітіда з некрополем. Євпаторія, на північ від площі Театральної. Автор — Irene Kulakova
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Перший рядок «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі у перекладі Євгена Дроб’язка видається вдалим зачином до посту про екватор сьомого конкурсу. На лічильнику — понад 8100 фото. Україна — четверта у світі за кількістю завантажень, поступається Німеччині (14800), Росії (13000) та Італії (10900)^[1]. 152 учасника, з них 63 зареєструвалися після початку змагання^[2]. Але цими цифрами конкурс не завершується…

Певно найбільш важливий і складний елемент організаційної частини змагання є списки пам’яток. Не тільки тому, що Україні «пощастило» не мати єдиної бази пам’яток. Коли організовували перший конкурс, то до державних органів надсилали листи з проханням надати інформацію, відповідь на які часто не містила конкретних даних. Також списки могли формувалися на підставі інформації, що волонтери знаходили на різних інтернет-ресурсах, і це теж не завжди відповідало офіційним даним. З 2013 року ми вже надсилаємо запити на публічну інформацію. І мусимо зауважити, що кожного року ситуація стає все кращою: все більше і більше обласних державних адміністрацій (ОДА) надають переліки. Цього року, наприклад, повні списки пам’яток за чотирма видами (пам’ятка архітектури, пам’ятка археології, пам’ятка монументального мистецтва, пам’ятка історії) надали 11 регіонів — Волинська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Чернігівська області та місто Київ. Ще дві області — Миколаївська та Хмельницька — надали повні списки, але станом на 1 вересня 2015 року та 1 січня 2017 відповідно. Харківська ОДА надала повні списки, але інформація про пам’ятки архітетури у вигляді сканів рішень обласної ради та розпоряджень ОДА… Хоча це, звісно, прогрес, адже раніше вони надсилали список архітектури російською мовою. Вінницька, Житомирська та Івано-Франківська області не надали інформації про щойно виявлені пам’ятки, а Одеська — про пам’ятки археології. Дніпропетровська область не надала інформації про місцеві пам’ятки — порадили звертатися до архівів. А Закарпатська ОДА надала ті самі списки, що й того року — без місцевих пам’яток архітектури, щойно виявлених. У списках від Рівненської ОДА відсутні щойно виявлені, в місцевих вказано тільки назву й адресу (нема років, охоронних номерів, рішень тощо). Черкаська ОДА не надала інформацію про археологію (її вважають службовою інформацією) та про щойно виявлені пам’ятки. Луганська ОВЦА надала лише витяг із Дepжaвнoro peєстpy нepyxoмих пам’яток України. Львівська та Київська ОДА нічого не відповіли на запит взагалі…

Отримання відповіді на запит лише один із кроків на шляху до оновлення конкурсних списків. Часто це скани, які потрібно перенабирати, іноді можна розпізнати, але тоді потрібно ще перевірити. Потім потрібно глянути, а що є у Вікіпедії вже. Уточнювати адреси, назви (помилки ж бувають всюди). Це не так просто і не так легко, тож ця робота і триває постійно. Пам’ятки отримують статус, а також втрачають його. Їх могли демонтувати. Вони могли згоріти. І це якраз така робота, до якої завжди потрібні руки — якщо є волонтери допомогти, то звертайтеся.

Окремо хочемо згадати ще один важливий аспект — популяризація та поширення інформації. Зокрема — поширення інформації у регіонах. Ми дуже вдячні всім обласним, районним та міським державні адміністраціям, а також іншим установам та ЗМІ, які опублікували інформацію про конкурс^[3]. Ця підтримка для нас є дуже цінна.

У списках на початок конкурсу було понад 81 тисяча об’єктів. З них за 6 років конкурсу було проілюстровано 37% — хоча ці дані не є остаточними. Наприклад, у Царичанському районі Донецької області є понад 500 пам’яток, але у конкурсних списках є тільки 9 об’єктів… І списки постійно оновлюються. Станом на зараз у нас вже понад 83 тисячі пам’яток^[4], доповнюються списки за районами Чернівецької, Донецької, а також планується доробити Одеську область.

За першу половину цьогорічного конкурсу завантажено світлини понад 3400 пам’яток^[5]. У таблиці нижче наведено статистику за регіонами: кількість об’єктів у конкурсних списках (і ми пам’ятаємо, що це за даними, які є у нас); скільки з них було сфотографовано за 7 років конкурсу (точніше за 6,5, адже конкурс цього року ще триває); кількість пам’яток, фото яких завантажені за першу половину конкурсу; кількість фото. Станом на зараз у нас представлені пам’ятки усіх регіонів України.

Як загальний підсумок мовленого вище: «на півшляху свого земного світу» ми зупинилися порахувати, що і як. І виявили, що ми ще страшенно далеко і від повного документування нашої культурної спадщини, і від її популяризації у світі. І навіть від її збереження. Сподіваємося, що до нас долучаться усі ті, кому це не є байдужим — фотографуванням, завантаженням, виправленням списків, уточненням даних, ілюструванням у Вікіпедії, написанням та поліпшенням статей, промоцією тощо. І ми дякуємо тим, хто вже пройшов із нами якусь частинку дороги…

Особняк, Біловодськ, вул. Шевченка, 1, Луганська область. Автор — Dumitru Zhytomyr
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Святогірська лавра. Переможець міжнародної частини 2014 року. Автор фото — Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» визнаний Книгою рекордів Гіннеса найбільшим фотоконкурсом у світі. Він традиційно триває із 1 по 30 вересня. Україна змагається у цьому конкурсі всьоме.

До участі запрошуються усі охочі – і любителі, і професіонали. Одним із основних викликів проведення конкурсу в Україні залишається відсутність єдиної бази пам’яток. За сім років проведення конкурсу волонтерам вдалося зібрати дані про понад 81 тисячі пам’яток історико-культурної спадщини України з усіх областей України, в тому числі з Автономної Республіки Крим і Севастополя. І конкурсні списки постійно оновлюються. На жаль, запити на публічну інформацію не завжди дають можливість отримати дані, іноді за них доводиться навіть судитися. Цього року тільки три області взагалі не відреагували на запити – Одеська, Київська та Львівська.

Для участі у конкурсі потрібно бути зареєстрованим у Вікісховищі — одному із сестринських проектів Вікіпедії, сфотографувати пам’ятку/и з конкурсних списків та завантажити ці фотографії до Вікісховища з 1 по 30 вересня, а також обов’язково вказати їх унікальний ID. Фотографії можуть бути зроблені в будь-який час: як протягом вересня, так і раніше, головне, щоб це були власні роботи. Також можна вантажити відеоматеріали, де зображені пам’ятки. Конкурсні роботи оцінюються у версії на час завершення конкурсу, тому краще одразу вантажити фото у високій роздільності.

У конкурсі є дві основні номінації: «Найкраще фото пам’ятки» і «Кількість сфотографованих пам’яток». Автори найкращих фотографій з України та кожного з регіонів, а також учасники, які сфотографували найбільшу кількість пам’яток, будуть нагороджені цінними призами. До 1 листопада національне журі відбере десять найкращих фотографій, які будуть представлені на суд міжнародного журі. Також журі відзначить найкращі світлини з кожного регіону України.

Серед основних змін у правилах цього року: за світлину пам’ятки, фото якої ще не було завантажене на Вікісховище чи до Вікіпедії, можна отримати 7 балів. Також буде окрема спеціальна номінація для учасників-новачків, які ще не брали участі у конкурсі. Зверніть увагу, що фотографії конкурсу автоматично потраплятимуть у номінацію на кількість сфотографованих об’єктів, для того, щоб світлина потрапила на розгляд журі, потрібно вибрати налаштування цього під час завантаження світлини.

Детальніше із регламентом конкурсу можна ознайомитися за посиланням:
https://ua.wikimedia.org/w/index.php?curid=5827. Усі новини конкурсу будуть тут у блозі та на нашій сторінці у Фейсбук.

Організатори конкурсу сподіваються, що нам вдасться достойно представити Україну, нашу рідну культурну спадщину, на міжнародному фотоконкурсі. Люди зможуть краще пізнати свій рідний край і це спонукатиме їх дбайливо ставитися до культурної спадщини своєї держави.

З пропозиціями щодо співпраці та запитаннями звертайтеся до організаційного комітету конкурсу: wlm@wikimedia.org.ua.