_07.jpg)
Міст XIX ст. (село Тягинка Бериславського району Херсонської області). © Володимир Дзюбак, ліцензія CC-BY-SA-4.0
Настав час оголосити підсумки в номінаціях «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» загалом по Україні і по кожній області (з урахуванням коефіцієнту 7 для пам’яток, які сфотографовані вперше)[1].
Склад (сховище) цукрозаводу (село Бужанка Лисянського району Черкаської області). © Криниця Сергій Олександрович, ліцензія CC-BY-SA-4.0
Спеціальна номінація «Єврейська спадщина», ініційована Українською асоціацією юдаїки (УАЮ), дозволила нам залучити до конкурсу учасників, які раніше не цікавилися конкурсом. Для того, щоб її провести ми почали формувати список пам’яток «Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина», і хоча він не э вичерпним і потребує доопрацювання та поліпшення, а у багатьох випадках — уточнень даних, він точно буде корисним для наступних конкурсів чи інших тематичних проектів.
У рамках спеціальної номінації оцінювалося понад 300 світлин синагог та єврейських кладовищ. До списку також додано ті об’єкти, які не мають охоронного статусу. Журі спецномінації, у складі фахівців із юдаїки Сергія Гіріка, Таїсії Сидорчук і Віталія Черноіваненка, виділило шість робіт у рамках анонсованих трьох призових місць. Синагога у Сатанові може вважатися пам’яткою-фаворитом — вона представлена аж на трьох світлинах.
Отже, на першому місці — фото є єврейського цвинтаря у Брацлаві, зроблене у квітні 2018 року:
I місце. Єврейський цвинтар у Брацлаві (Вінницька область). Автор — IrynaDemydenko
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
У попередніх конкурсах журі відзначало роботи із зображеннями різних пам’яток: Колона «Марко» в Гологорах (2012), Церква Богоявлення Господнього в селі Кугаїв (2013), Башта костелу бернардинів (церква святого Андрія) у Львові (2014), Підгорецький замок (2015), Свірзький замок (2016) та Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької (2017).
Зображення Латинського кафедрального собору стало найкращим у Львівській області цього року. Цей собор є унікальною архітектурною та історичною пам’яткою Львова. Він був заснований приблизно у XIV сторіччі, але, на жаль, точна дата початку будівництва катедри невідома, тим не менш, ця будівля входить в топ-7 найдавніших храмів Львова. Протягом усього свого існування собор мав особливе значення для львів’ян, а сьогодні є одним із туристичних символів міста. Протягом історії неодноразово перебудовувався і добудовувався. До сьогодні збереглось 8 добудованих каплиць навколо храму. Вежа Латинської катедри є однією з найвищих споруд центральної частини міста (66 м, вища лише ратуша), разом з чотирма іншими будівлями вона відображена на логотипі міста.
Саму світлину авторства Романа Бречко прокоментувала членкиня журі Наталія Шестакова так:
Дуже гарне, дуже якісне фото — композиція, чіткість зображення, кольори, загальний настрій, аура та «історія» на зображенні. Дуже якісна, вражаюча та з любов’ю зроблена презентація Львова та його головних пам’яток. На мою думку, однозначно заслуговує бути в Топ-3
Латинський кафедральний собор, Львів. Автор фото — Роман Бречко
Світлина пам’ятки у Львівській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Львівської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Як не дивно, але трохи більше уваги заслуговує у цьому пості об’єкт із другої за балами роботи в області — теж авторства Романа Бречко. На фото зображений Свірзький замок, що розташований у селі Свірж. У XV столітті його почали будувати як оборонну споруду, але роки свого існування його вигляд та призначення змінювались. Сучасного вигляду він набув з середини XVII століття, з часу переходу його у власність Александра Цетнера. Після того його неодноразово захоплювали, руйнували, перебудовували й реставровували. 1939 року його націоналізувала радянська влада, замок пустував, трохи побув школою трактористів. Аж у 1978 році його передали на баланс Спілки архітекторів тодішнього СРСР, яка провела його реставрацію протягом 1975—1983 років. Їм вдалося провести 72% робіт із запланованих. Зараз замок на балансі Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України.
Свірзький замок, Свірж. Автор фото — Роман Бречко
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Цього року почалися розмови про те, щоб зберегти його як пам’ятку, але «трансформувати у культурно-мистецький та музейний простір для експозицій та відкрити для відвідувачів»[1]. А 22 листопада відбулася презентація концепції ревіталізації Замку Свірж від Національної спілки архітекторів України за сприяння Українського культурного фонду[2][3]. У рамках отриманого гранту було проведено історико-архівні та натурні дослідження, архітектурно-археологічні обміри. Роботи показали, що з найтерміновішого: потрібно провести ремонт покрівлі замку (черепиця даху є заважкою для замку, потрібно позбутися «снігових мішків» — загалом відновити систему зовнішнього водовідведення) та ремонтувати фундаменти, відновити відмостку довкола замку. У концепції описано план реконструкції, але щоб визначити точніші кроки (і пріоритетні ділянки) потрібно проводити детальнішу роботу. У рамках досліджень також вивчалася дендрофлора замку і було проведено первинну інвентаризацію хіроптерофауни замку — у підземеллях замку виявили колонію із понад 141 особини малого підковоноса (підковика)[3]. Цей вид є занесеним до Червоної книги України. Олена Олійник, віце-президентка НСАУ, зазначила, що доступ до горищ влітку, а підземель взимку потрібно буде обмежити, щоб не завдати шкоди колонії. Також потрібно буде залишити основні вентиляційні отвори, які дають можливість підковикам виживати на території архітектурної пам’ятки…
А загалом: висновки невтішні. Замок потрібно рятувати. Досліджувати, розробляти план реконструкції, збирати гроші (дуже багато грошей!) і рятувати.
Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Латинський кафедральний собор (Львів)» та «Свірзький замок».
Продовжуємо знайомити з цьогорічними переможцями «Вікі любить пам’ятки» — двома монастирськими комплексами Вінничини та Житомирщини.
Лядівський Усікновенський скельний печерний монастир, Лядова. Автор фото — Сергій Зисько
Світлина пам’ятки у Вінницькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Вінницької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
У Вінницькій області перемогла світлина Усікновенського скельного монастиря. Цей чоловічий монастир розташований на скельній терасі на березі Дністра. З часу заснування у 1013 році Антоній Печерським, монастир пережив багато подій, але зберігся до сьогодні і є діючим. А мальовничі околиці ще й мають джерела цілющої води.
Членкиня журі Наталія Шестакова зауважила якість фотографії та відзначила її композицію.
Інша світлина Сергія з видом на цей же монастир, трохи поступилася за оцінками журі роботі-переможцю:
Лядівський Усікновенський скельний печерний монастир, Лядова. Автор фото — Сергій Зисько
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
_05.jpg)
Монастир Кармелітів Босих, Бердичів. Автор фото — Роман Наумов
Світлина пам’ятки у Житомирській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Житомирської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Найкращим у Житомирській області стало зображення Монастиря Кармелітів Босих. Це також діючий католицький монастир, що був побудований у 1630-1648 роках Янушем Тишкевичем. За часів свого існування пам’ятка пережила різні історичні перипетії, був і в підпорядкуванні, і радянської влади, деякий час там навіть був атеїстичний кінотеатр.
З 1992 року почалося відновлення монастиря, було створено Санктуарій Божої Матері Бердичівської, яка була освячена і коронована Папою Римським Іоанном Павлом II.
Саму роботу Наталія Шестакова прокоментувала так:
(…) незвичне освітлення, ориганільне та якісне преставлення пам’ятки. Магічна атмосфера.
Нижче представлено світлину, що трохи поступилася переможцю за оцінками журі. Цілком можливо, що якби у журі було більше археологів, то ця робота отримала б вищі бали:
Городище. Південно-західна околиця, правий берег р. Коднянка. Село Городище, Житомирський район. Автор фото — DTA HISTORY
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Усікновенський скельний монастир» та «Монастир Кармелітів Босих (Бердичів)».
Садиба Рея. Приозерне, Рогатинський район, Івано-Франківська область. Авторка — Катерина Байдужа
Світлина пам’ятки в Івано-Франківській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Івано-Франківської області» 2018 року
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Публікацію переможців цьогорічного конкурсу розпочнемо із найкращих світлин областей. І першою оголошеною роботою є зображення садиби Рея у селі Приозерному Івано-Франківської області.
Палац (садиба) у Приозерному (раніше — Псари) належав графському роду Реїв. Його спроектував львівський архітектор Юліан Захаревич на місці першого палацового комплексу, зведеного ще у другій половині XVIII століття. 1880 року старий палац розібрали, а новий завершили вже через два роки. Цим опікувалась графиня Вільгельміна Рей з роду Ґлоґовських.
Протягом Другої Світової війни тут розміщувалися війська. Потім тут були (за різними відомостями) і однорічна сільськогосподарська школа, і психіатрична лікарня, і гуртожиток Рогатинського зооветеринарного комплексу, і жіночий монастир… У 2000-х роках палац продано приватним власникам.
Світлина-переможець зроблена наприкінці вересня 2010 року. Нижче — робота березня 2014 року. На ній можна побачити, що вже більше вікон — без скла. Стан інтер’єрів можем оцінювати хіба за світлинами 2012 року…
Садиба Рея. Приозерне, Рогатинський район, Івано-Франківська область. Автор — Віталій Ільницький
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
Садиба Рея. Інтер’єр. Автор — Юрій Клименко
Ліцензія CC BY-SA 3.0, з Wikimedia Commons
У попередніх конкурсах журі відзначало роботи із зображеннями різних пам’яток: Церква святого Пантелеймона у селі Шевченкове (2012), Церква святого Василія Великого селі Черче (2013), Надбрамна дзвіниця (Бернардинський монастир) у селі Гвіздець (2014), Галицький замок (2015), церква святого Миколая у селі Чесники (2016) та залізничні кам’яні мости у Ворохті (2017). Останні у виконанні Сергія Гамзіна вразили журі й цього року, але трохи поступилися роботі Катерини:
Залізничні кам’яні мости. Автор — Сергій Гамзін
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Для підготовки публікації було використано матеріали зі статті Вікіпедії про село Приозерне.
Церемонія нагородження переможців української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» відбудеться 15 грудня 2018 року (субота) у Києві. На захід запрошуємо призерів за всіма номінаціями, учасників фотоконкурсу, членів журі. Подія відбудеться у музеї Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00.
Проведенням конкурсу ми намагаємося привернути увагу до стану пам’яток, задокументувати їх, популяризувати, поширити знання про них — за ці сім років волонтерами започатковано перший онлайновий реєстр пам’яток України, організовано фотовиставки робіт у Києві та регіонах України, видано фотоальбоми та інші матеріали. Особливістю української частини конкурсу цього року є спеціальна номінація «Єврейська спадщина», яку оголосила Українська асоціація юдаїки (УАЮ). Саме наявність цієї номінації зумовила вибір приміщення для проведення нагородження — Шолом-Алейхем, єврейський письменник, драматург, один із основоположників сучасної художньої літератури мовою їдиш, жив у квартирі будинку по вулиці Велика Васильківська, 5 (архітектор В. Ніколаєв), але від будинку не залишилося й сліду, його знесли наприкінці 1990-х років під зведення торговельно-розважального центру «Арена»… Життя письменника було тісно пов’язане з Україною, але навіть сліду від його перебування тут не збереглося — і це доволі показово для єврейської спадщини в Україні. Мотивація проведення окремої спецномінації полягала саме в цьому — привернути увагу до пам’яток, що зникають, якими менше цікавляться — синагоги в руїнах, на території кладовищ пасуться корови… Єврейська громада надто малочисельна в Україні, щоб підтримувати всі пам’ятки свого народу у належному стані, а інші громади здебільшого не зацікавлені підтримувати пам’ятки інших культур, адже часто не вистачає ресурсів навіть на свої власні — тож дуже ймовірно, що така ж доля чекає й пам’ятки «Української спадщини» в інших країнах, тому давайте робити те, що у наших скромних силах, щоб все виглядало не так, як на фото нижче…
Старе єврейське кладовище (окописько) в смт Солотвин, Богородчанський район Івано-Франківської області. Авторка — antanana
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons
Журналістам необхідно отримати акредитацію; просимо писати на адресу wlm @ wikimedia.org.ua або телефонувати за номером 0961503291 (Наталія Тимків).
Довідка: Музей Шолом-Алейхема— це перший державний музей, присвячений єврейській культурі та історії в межах сучасної України. Музей було відкрито 2 березня 2009 року з нагоди 150-річчя від народження митця.
