Сергій Зисько — призер Wiki Loves Monuments у Грузії

Український фотограф, учасник нашого конкурсу, Сергій Зисько став призером Wiki Loves Monuments 2017 у Грузії — його фото зайняло друге місце. Ми вирішили поспілкуватися про це із Сергієм.

Храм Метехі, Тбілісі. Фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Храм Метехі, Тбілісі. Фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

— Ви були призером «Вікі любить Землю 2016», завантаживши найкращі фото Тернопільської та Хмельницької областей, брали участь у «Вікі любить пам’ятки» — в Україні. Як же вдалося «подружитися» з конкурсом у Грузії? 🙂

У конкурсах «Вікі любить…» беру участь лише з того року. Маю велику колекцію фото, от і вирішив поділитись, щоб їх побачили усі.
Відомо ж, що «Вікі любить пам’ятки» — міжнародний конкурс. Перед поїздкою до Грузії переконався, що відбудеться Wiki Loves Monuments 2017 in Georgia, і вже знав, що хочу взяти в ньому участь.

— А як готувалися? Вчили мову? Адже всі списки пам’яток грузинською.

Заздалегідь ознайомився на сторінках конкурсу з об’єктами природи, парками, заповідниками і пам’ятками в тих місцях, де мав побувати. По природних все просто, коротко і ясно, а от з пам’ятками було складніше: там все грузинською, а мови не знаю. Вирішив, що фотографу́ю — а потім розберусь.
По приїзду, прийшов час розбиратись, а часу було обмаль, кінець вересня і залишається декілька днів, щоб обробити і завантажити фото. Сайт конкурсу досить зручний: є карта Грузії з містами, вибираєш місто Тбілісі, одразу список об’єктів, і тут головна проблема: дуже багато неосвітлених і все по-грузинськи. Один з варіантів — копіювати і перекладати; довго, але може бути… Так як часу було мало, то просто по тих містах, де був, шукав освітлені об’єкти, впізнавав і завантажував.
Під час подорожі не запам’ятовував назви церков, храмів… деякі знімав здалеку, тому інформації про них не знав. Допоміг Google Maps: на карті позначені всі вони, назви і розташування.

— Попри всі труднощі, сфотографували храм Метехі у Тбілісі й опинилися серед призерів!

Першим завантажив саме те фото, яке і зайняло друге місце. Там було дві варіації, дві панорами, ця виявилась кращою, і саме на неї і надіявся. Хоча фото було зроблене просто так, бо неймовірно гарне місце. Храм, який є пам’яткою, вже потім впізнав у списках 🙂
Встиг до закінчення часу завантажити лише 63 фото 8-10 об’єктів. Багато ще об’єктів не знайшов, їх уже в наступному році.

— Як воно в порівнянні з пошуками і фотографуванням пам’яток для українського конкурсу?

Різницю між нашими конкурсами, ще не знаю, вперше приймаю участь в обох. В українському простіше, бо все знайоме і своє, там лише мова є перешкодою і незнання про розташування пам’яток, але маючи бажання все можна осилити. В національному конкурсі Грузії немає такої масовості, як у нас, всього 2051 у порівнянні з нашими майже 38 000… зате результати швидші. І помітив там лише топ-10 і все (може пізніш ще якісь категорії будуть, поки що лише переможців опублікували), а у нас більше номінацій.

— Чи плануєте далі брати участь у наступних фотоконкурсах для Вікіпедії?

Також братиму участь і в Wiki Loves Earth 2018 in Georgia. В планах і надалі брати участь, адже часто подорожую, і маю бажання ділитись фото 🙂
Усім раджу: робіть гарні фото, не женіться за кількістю, втрачаючи якість, адже ці фото побачать у всьому світі, і колись наші нащадки дивитимуться на них!

PS. Загалом, фотографії аж трьох українців посіли місця у найкращому десятку «Вікі любить пам’ятки» 2017 у Грузії! Про інших також напишемо 🙂 
Також, якщо у вас є що розповісти про свої походеньки на нашому конкурсі — дайте нам знати, і ми залюбки опублікуємо вашу історію!

Як поліпшити конкурс? Роздуми про ефективність і справедливість…

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Соколівка. Садиба Бжозовських. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Вітчизняна частина конкурсу Wiki Loves Monuments проводилася вже вшосте. За шість років Вікісховище поповнилося двома сотнями тисяч зображень памяток архітектури, історії, археології… Автор цих рядків брав участь в конкурсі 4 рази як конкурсант та двічі як член жюрі, двічі перемагав у кількісній номінації, ще раз – в якісній. Накопичений чималий досвід, в тому числі бачення проблем, які заважають проводити конкурс якнайефективніше з метою наповнення Вікіпедії та сховища зображення якмога більше обєктів культурної спадщини.

Мова тут йтиме про кількісну номінацію. Питання якості зображень, звичайно ж є актуальним також, але здебільшого проявляється воно знову ж таки через намагання конкурсантів забезпечити якмога більшу кількість завантажень.

Ще з часів першого конкурсу у 2012 році конкурсантам стала зрозумілість певної несправедливості розподілу балів в кількісній номінації, коли обєкт зфотографований, приміром, в центрі Львова (на хвилиночку, лише одна площа Ринок містить 50 обєктів!!!), і об’єкт освітлинений в далекому глухому селі (а він там часто один-єдиний) оцінювався однаково. Тобто витрати часу, сил, грошей, зрештою, для добирання до далеких обєктів правилами конкурсу нівелювалися. Вже тоді зайшла мова про врахування назвімо його умовно «регіонального коефіцієнту» який такі зусилля стимулював би. Але тоді не було чіткого бачення, якими би ці коефіцієнти мали б бути.

За 3 роки проблема проявила себе, коли стало зрозуміло, що конкурсантам в погонею за кількістю вигідінше використовувати вже накопичені архіви, аніж їздити далекими регіонами в пошуках нових неосвітлинених пам’яток. В конкурсі 2015го року був використаний коефіцієнт 2 (а з 2016-го – 3) для неосвітлинених об’єктів. Це певним чином пожвавило конкурс, проте в цілому проблему не вирішило. Відкрийте та порівняйте конкурсні списки обєктів в м.Київ та, приміром, Вінницької області. Коли перші можуть похвалитися світлиною в кожному рядку, то другі (обласний центр та міста обласного значення не беремо до уваги) – здебільшого скупим «Завантажити фото». Кожен дотичний до конкурсу знає, що це значить – жодного фото даного обєкту у Вікісховищі досі немає.

То чому ж коефіцієнт 3 для неосвітлинених слабо стимулює конкурсантів полювати за такими об’єктами? Бо, ж якщо послуговуватися попередніми підсумками кількісної номінації 2017 року, у лідерів перегонів завантажених фото неосвітлинених об’єктів 300–400, тоді як загальна кількість у тих же лідерів збільшується щороку на 1000.

Поясню на власному прикладі. Влітку у відпустку я чесно простував «неосвітлиненими» просторами рідної Черкащини та сусідньої Вінничини. «Врожай» був різним. Якогось дня вдалося вполювати аж 18 (то мій власний рекорд) обєктів в далекому Томашпільському районі Вінничини, а якогось всього 2 – сусідній Канівський район (та й то, 1 з цих 2 обєктів згодом виявився освітлиненим, бо напередодні конкурсу робот таки знайшов його світлину у Вікісховищі). От і порахуємо, витративши цілий день, намагаючись освітлинити те, чого бракує у Вікісховищі, я зміг заробити на конкурс від 4х (1*3+1) до 54х (18*3) балів.

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Таганча. Будинок Бутурліна. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Один з 2 тих віддалених об’єктів на добираня до яких автор витратив цілий день

Прийшов вересень – місяць конкурсу, видалися вільні вихідні і я мав вибір – чи далі простувати «неосвітлиненою» Черкащиною і привозити свої 10-50 балів, а чи таки постаратися перемогти в загальному заліку за діючими правилами. Всі ми маємо амбіції, іноді, як в моєму випадку, більше ніж совісті 🙂 Тому я поїхав до Києва. За 2 дні я перефотографував весь музей в Пирогові, значний кавалок Байкового кладовища, ще й побіжно ВДНГ та не відвідувані раніше з фотоапаратом вулиці. В підсумку за 2 дні такої прогулянки я привіз 500!!! балів на десятки (якщо не сотні) разів заїжджених обєктах. Мені добре, (знову ж таки за попередніми даними) я високо піднявся у загальному рейтингу. Але чи є від цього користь Вікіпедії??? Вікісховищу реально бракує ще одного (серед десятків подібних) фото могили Максима Рильського?

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Київ. Байкове кладовище. Могила М.Рильського. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Серед купи фото, які видав пошук по Вікісховищу своє я не відразу і знайшов, так вони всі подібні

Ну та Бог із ним, із Рильським. Але, врахуйте наступне – із своїх 5687 завантажень у 2017 р. автор цих рядків завантажив 1126 фото об’єктів з м.Київ, 883 фото зі Львова, 739 фото з м.Одеса та 105 світлин з м.Харків. Тобто сумарно кількість постійно і масово фотографованих міст з надвисокою концентрацією пам’яток склало… рівно ПОЛОВИНУ загального завантаження. Пропустимо той факт, що іноді через лінь інших конкурсантів (виявляється, ніхто до мене не здогадався шукати неосвітлинені об’єкти Личаківського чи Байкового кладовища всередині полів), а часто через проблему несвободи панорами (певен, що вілли в Професорській колонії м.Львова фотографували і до мене, але потім ті фото видаляли з Вікісховища) і в цих містах є неосвітлинені об’єкти. Все ж їх доступність значно вища, ніж приміром єдина церква віддаленого села. Яку проблему це породжує? Дуже просто. Щорічні лідери перегонів обросли вже такими фотоархівами, що формують занадто високий вхідний бар’єр для новачків, які б хотіли позмагатися в кількісній номінації. Якщо правила не змінити, ми так і змагатимемося між собою, і зрештою, перемагатиме той, хто матиме більше вільного часу у вересні для завантаження фото в рамках конкурсу 🙂

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд...

Львів. Опера. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Ще один масово фотографований багатьма конкурсантами об’єкт. Чи варто його кількісно оцінювати так само, як важкодоступну вищезгадану Таганчу? Вочевидь що ні. Разом з тим Львівська опера має більше можливостей для сворення гарних якісних світлин, що можуть позмагатися в якісній номінації, тоді як більшість сільських об’єктів навряд…

З цим стають зрозумілими причини ще однієї проблеми, вже згаданої вище якості. Не скажу за інших, але на власному прикладі – оті нещасні 2 обєкти далеких сіл на Канівщині чи як на заглавному фото на Крижопільщині я фотографував довго і ретельно. Ще б пак, я витратив стільки енергії, щоби сюди дістатися! Я шукав вигідні ракурси та чекав гарного світла. Що я робив в Києві? Правильно, я швидко йшов вулицею, озираючись навкруги, на постійно клацав затвором не зупиняючись біля кожного обєкту та лінуючись навіть іноді міняти обєктив, коли того вимагав сюжет. Бо ж об’єктів купа, а час обмежений, треба встигнути якмога більше. До того ж якість знимка жодним чином не впливає на кількість балів. То яка різниця? Знову ж таки, для мене як конкурсанта, не Вікіпедії. Більше того, в погоні за кількістю завантажень я часто просто ті знимки не редагував. Просто вирівняти вертикалі і то бракувало часу серед тисяч цих безкінечних фото чиншових кам’яниць на львівських, київських та одеських вулицях. Звісно, фото вантажаться за вільною ліцензією і те редагування може зробити хтось інший. Але покладемо руку на серце, хто за вас редагуватиме ваші знимки, тим паче, якщо фото цих об’єктів і так не бракує на Вікісховищі?

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах

Київ. Прибутковий будинок на вул.Антоновича, 18. Фото Сергія Криниці, вільна ліцензія cc by-sa 4.0 Типова прохідна «галочка» для кількості. За таку гидоту трішки соромно, зате в лідерах 🙁

То ж чи потрібні Вікіпедії такі перегони? Мені здається, що ні. Цього року Україна знову посіла 1ше місце серед всіх країн-учасниць по кількості завантажень. То може вже досить прагнути кількісного лідерства і боротися за якісне?

Що я пропоную? Звичайно оцінити важкодоступність кожного об’єкта – задача не під силу ні оргкомітету, ні волонтерам. Проте можна піти простішим шляхом, встановлюючи той «регіональний коефіцієнт» таким чином:

1ша група. Міста з високою концентрацією пам’яток. Як правило списки пам’яток в таких містах розміщуються на декількох сторінках і досягають подекуди декілька тисяч. За досвідом, гуляючи вулицями цих міст за день легко можна отримати фото 150-200 об’єктів. До них належать Київ, Харків, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Полтава та Кропивницький (останні 3 – дискусійно, позаяк кількість об’єктів там все ж значно нижча ніж в перших 4, тож їх можна віднести і до 2ї групи). Фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 1 бал.

2га група. Обласні центри та міста обласного значення. Виділити їх програмно при підрахунку балів не складно. Формат ID для них «хх-1хх-хххх» на відміну від «хх-2хх-хххх» для наступних категорій. За день в середньому в таких містах можна отримати 50-100 світлин різних об’єктів культурної спадщини. Звісно, розподіл нерівномірний. Приміром місто обласного значення Черкаської області Ватутіне містить лиш 4 пам’ятки, але для спрощення процедури таким можна знехтувати. Тим паче, як правило дістатися таких міст не складає жодної проблеми. Отже фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 2 бали.

3тя група. Районні центри (крім міст обласного значення). Виділити їх з сільського регіону складніше, позаяк вони мають перші 5 цифр в ID такі з самі, що і весь район. Проте, гадаю, це завдання під силу нашим ІТ-геніям з Вікімедії. Ці населені пункти мають в середньому значно меншу концентрацію пам’яток, ніж міста з 2ї групи. В середньому 10-30, але транспортна інфраструктура все ж розвинутіша, ніж у випадку останньої групи. То ж фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 5 балів.

І нарешті 4та група. Сільська місцевість. Всі інші населені пункти та об’єкти за їх межами. Звісно, різниця тут може бути дуже відчутною. Приміські села є легкостоступними в плані розвинутої транспортної інфраструктури та відстані, сіл за 30 км від райцентру з убитою дорогою дістатися дуже складно. В одному селі може бути з десяток об’єктів, в іншому – лиш 1. Але врахувати всі ці розбіжності нереально. Тому усереднено – фото кожного об’єкту з цієї групи оцінюється в 10 балів.

На перший погляд коефіцієнт в 10 балів може здатися завеликим. Але порахуємо. Ще раз – мій особистий рекорд за день для сільської місцевості, це 18 об’єктів. То ж 180 балів. Для міст з першої групи отримати ті самі 180 не є аж такою проблемою.

Тому все паритетно. Хто хоче – фотографує об’єкти в далеких селах, хто ні – лишається і гуляє з фотоапаратом вулицями Києва, Львова, Одеси… Обоє отримають однакову винагороду за свою працю.

Звісно, щоби стимулювати фотографувати неосвітлинені об’єкти, в чому зацікавлена Вікіпедія в першу чергу, варто зберегти коефіцієнт 3. Іншими словами – вперше освітлинений об’єкт в м.Львів оцінюватиметься в 3 бали, а в сільській місцевості в 30. Але, гадаю, це справедливо.

Звісно, пропоновані зміни мають застосовуватися до нового конкурсу. Сподіваюся вони стануть темою для жвавого обговорення і можливого вдосконалення. Але бажано, щоби за результатами обговорення оргкомітет якмога скоріше ухвалив зміни до регламенту конкурсу з тим, щоб конкурсанти могли ефективніше підготуватися до наступного конкурсу за новими правилами.

Сергій Криниця (Haidamac)

“Нікого нема, всі пішли на фронт”

Пішли, знаєте, на передову війни за врожай, за результати. Таку табличку на нашому блозі, і взагалі скрізь, треба було почепити 1 жовтня. А то ж ви, либонь, подумали, що якийсь фотометеорит влучив у криївку оргкомітету і всі вимерли, як динозаври.

Каюсь, не зробила наперед; а минулий тиждень ми всі були закручені у конкурсному вирі: кого зайняло приготування до нагородження переможців нашого сестринського конкурсу «Вікі любить Землю» (оргкомітет двох конкурсів, звісно, різні, але трошки перетинаються), хто розбирається з перипетіями списків, які полишались, хто розбирає надіслані фото на добрі і не дуже.

Ще одну причину мовчанки декого (наприклад, мене) можна побачити в попередньому дописі.

Але ми живі. Переможці кількісних номінацій будуть тоді, коли будемо впевнені у своїх числах, бо нема нічого гіршого, ніж махати навздогін «ой ні, ми помилились».

Поки що ось так. Уповаємо на вашу безмірну батьківську терплячість до цього конкурсу-дитяти, якому так мало рочків, що ще й в школу не ходить. 🙄

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0

Фрагмент дверей будинку № 2 на вулиці Дудаєва у Львові. Автор Aeou, вільна ліцезія CC BY-SA 4.0

Коли немає слів

Церква Параскеви П'ятниці, Бакирівка, Сумська область. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Церква Параскеви П’ятниці, Бакирівка, Сумська область. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Господарчий корпус, Вороновиця, Вінницька область. Автор Neovitaha777, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Господарчий корпус, Вороновиця, Вінницька область. Автор Neovitaha777, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, Кременець. Автор ЯдвигаВереск, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, Кременець. Автор ЯдвигаВереск, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, Личківці, Тернопільська область. Автор PhotoDocumentalist, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, Личківці, Тернопільська область. Автор PhotoDocumentalist, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, Бердянськ. Автор Каїра Федір, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, Бердянськ. Автор Каїра Федір, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Пам'ятник першим колгоспним механізаторам, Любимівка, Херсонська область. Автор Nataliya Shestakova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Пам’ятник першим колгоспним механізаторам, Любимівка, Херсонська область. Автор Nataliya Shestakova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

В'їздна арка садиби (вікно другого поверху), Любешів, Волинська область. Автор Viacheslav Galievskyi, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

В’їздна арка садиби (вікно другого поверху), Любешів, Волинська область. Автор Viacheslav Galievskyi, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, в якому жив М. Коцюбинський, м. Бар. Автор Posterrr, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Житловий будинок, в якому жив М. Коцюбинський, м. Бар. Автор Posterrr, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Готель „Лондон" (мур.), Умань. Автор Posterrr, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Готель „Лондон” (мур.), Умань. Автор Posterrr, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Замок, Клевань, Рівненська область. Авторка Xsandriel, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Замок, Клевань, Рівненська область. Авторка Xsandriel, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Синагога, Броди. Авторка OlhaSergeevna, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Синагога, Броди. Авторка OlhaSergeevna, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костел Пресвятої Богородиці, Сокаль. Автор Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костел Пресвятої Богородиці, Сокаль. Автор Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Садибний будинок, Красносілка, Вінницька область. Автор Михайло Потупчик, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Садибний будинок, Красносілка, Вінницька область. Автор Михайло Потупчик, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Палац родини Потоцьких в Тульчині. Авторка Ljudmila.tch, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Палац родини Потоцьких в Тульчині. Авторка Ljudmila.tch, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Управління заводу сільськогосподарських машин Д. Грієвза, Бердянськ. Автор Каїра Федір, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Управління заводу сільськогосподарських машин Д. Грієвза, Бердянськ. Автор Каїра Федір, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Палац Тора Ланге, інтер'єр, Нападівка, Вінницька область. Автор Vadkoz, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Палац Тора Ланге, інтер’єр, Нападівка, Вінницька область. Автор Vadkoz, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Садиба в Приозерному, Івано-Франківська область. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Садиба в Приозерному, Івано-Франківська область. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Східний флігель садиби Лінтварьових на Луці, Суми. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Східний флігель садиби Лінтварьових на Луці, Суми. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок священика, село Пархомівка, Київська область. Автор SNCH, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок священика, село Пархомівка, Київська область. Автор SNCH, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Службовий корпус садиби Харитоненків, Суми. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Службовий корпус садиби Харитоненків, Суми. Автор Haidamac, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок колишньої сторожки, в якій збирались члени Південного товариства декабристів, Кирнасівка, Вінницька область. Авторка Ljudmila.tch, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок колишньої сторожки, в якій збирались члени Південного товариства декабристів, Кирнасівка, Вінницька область. Авторка Ljudmila.tch, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок культури, смт Гайворон, Кіровоградська область. Автор Nataliya Shestakova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок культури, смт Гайворон, Кіровоградська область. Автор Nataliya Shestakova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

 Костел домініканів з келіями, Кам'янець-Подільський. Автор Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костел домініканів з келіями, Кам’янець-Подільський. Автор Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Місце, де знаходився будинок, в якому з 1873 по 1882 рр. періодично проживав М.С.Грушевський, Сестринівка, Вінницька область. Автор Михайло Потупчик, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Місце, де знаходився будинок, в якому з 1873 по 1882 рр. періодично проживав М.С.Грушевський, Сестринівка, Вінницька область. Автор Михайло Потупчик, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0