Записи з обговорення конкурсу

обговорення у конференц-залі дирекції Лаври

Автор фото — Ilya (CC-BY-SA-4.0)

Скорочений запис думок у порядку їх звучання на обговоренні після церемонії нагородження переможців у суботу 21 листопада.

Миколи Жарких, мистецтвознавець і фотограф:
Найкращі фотографії у Сергія Криниці, геть не був здивованим, коли виявилося, що то Криницине фото стало переможцем — хоча журі, ясна річ, не бачить авторів, коли відбирає фото.
Не завадило б, щоб досвідчені фотографи конкурсу давали рекомендації відносним початківцям, дописами на блозі.
Добре б мати рекомендаційний список пам’яток до фотографування.
Й оскільки фотографи все одно на місці, а часто там, куди другий раз не поїдуть, добре було б інспектувати пам’ятки, давати текстовий опис їхнього (часто жахливого) стану, що в принципі не важко робити: там-то тріщини таких-то розмірів абощо.

Павло Мокрицький, учасник конкурсу:
Багато є помилок у списках, часто через те, що вони дуже давні: опис пам’ятки і її розташування робився тоді, коли вона вносилася в список, і за той час все змінилося. Також є помилки-опечатки (не 126 воїнів у могилі, а 12, наприклад). Але у нас існує Інститут пам’яткознавства, який взагалі-то цим займається/має займатися, тож списки/описи/координати мали б у них бути.
Щодо археологічних пам’яток, то часто їх або неможливо відрізнити від середовища, або ж вони абсолютно художньо не цікаві; так можна нафотографувати горбів біля дому, а сказати, що був десь казна-де; радив би рекомендувати до фотографування тільки ті пам’ятки, де є таблички, охоронні знаки — хай навіть у Житомирській області таких всього 10 штук. (Шестакова зауважила, що навіть на пам’ятках архітектури табличок часто нема, то що вже казати про археологічні).
Якщо було так багато поганих фото, то до учасників конкурсу можна висувати вимоги щодо технічних характеристик, і відповідно не давати журі того, де «горизонт завалений».

Михайло Кальницький, історик, києвознавець:
Як джерело можна використовувати ще таку річ, як звід пам’яток — і його редакції.
В окрему категорію можна винести некрополі — знімки надгробків дуже цінні, але це фото, які не зможуть конкурувати із замками, та й когорта фотографів, які таке фотографуватимуть, трохи інша.
Існує також довідник пам’яток національних меншин.
І не треба недооцінювати внутрішні нематеріальні стимули фотографів до участі: участь у конкурсі, стаття у Вікіпедії — це вже стимул сам по собі.

WDKeeper, учасник конкурсу:
Простий спосіб заохотити фотографувати ще не фотографоване — ввести коефіцієнт 1 / к-сть фото у Вікісховищі, тобто чим більше є знімків пам’ятки, тим менш цінним є наступний зроблений.
А з табличками справді дуже погано.

Іван Биков, архітектор, краєзнавець, фотограф, член журі:
Запропоновані спецномінації: об’єкти, які руйнуються, українські пам’ятки закордоном; за видами: архітектури, містобудування, історії, археології, науки і техніки; також ті, що не мають охоронного статусу.
Якісне фото можна зробити насправді для будь-якої пам’ятки, і навіть буде красиво.
Статус «нововиявленої» пам’ятки може бути спірними і не забезпечує одразу охорони по повній програмі. Для внесення в реєстр нових пам’яток необхідно скласти облікову картку, він може надати її приклади і допомогти з написанням, але потрібні також план й історична довідка.

Сергій Криниця, учасник конкурсу:
Певно, не варто гнатися за кількістю наступного року, ми взяли перше місце — повторювати рекорд сенсу небагато.
Варто нагороджувати серії фото — це стимул для нових ракурсів.
Ідея зробити при завантаженні галочку «хочу подати це фото у якісну номінацію», яка була б вимкнена за замовчуванням — щоб люди чесно спершу оцінили свої фото самостійно, чи справді у них є шанс.

Вадим Постернак, учасник конкурсу:
Не треба забувати, що головне на фото — це пам’ятка; у нас тут не Вікі любить небо.
Варто відділити пам’ятки, які не впливають на кількість (?).
Фотографам (ви)давати дозволи/рекомендації/довідки/візитки/посвідки.

Наталія Шестакова, учасниця конкурсу:
Є багато об’єктів, яких наче немає в списках, але які є пам’ятками по суті — для таких варто робити власні списки (один з прикладів — могили бійців АТО).
Можливо, запровадити коефіцієнти за зональністю, напр., по кількості жителів у населених пунктах, щоб був стимул їхати в далекі села. І поставити коефіцієнт/бал одразу у списку пам’яток, щоб було видно.
Не враховувати у кількісну номінацію відвертий мотлох.
Враховувати кількість якісних фото пам’ятки, які вже є.
Спецномінації: болгарські, німецькі пам’ятки в Україні, об’єкти, що руйнуються, серії. Відділити релігійні будови від нерелігійних. І справді фокус має бути на пам’ятці.

Максим Присяжнюк, учасник конкурсу:
Не треба робити всі спецномінації в один рік; по черзі.
Для розміру фото не завадить і нижня, і верхня межа. Треба прив’язати вхід у журітул до SUL’у — це зручно. (Ілля зауважив, що просто не встиг цього зробити).
Категоризація фото і пам’яток — детальніша і по змозі автоматичніша.
Не допускати у топ-10 пам’ятки з минулорічного топу.
Якщо зональність — то по віддаленості від обласного центру.

Ігор Куницький, учасник конкурсу:
По новосфотографованих пам’ятках — окрема номінація.
Оновлення регламенту і всілякі рекомендації розіслати учасникам дуже заздалегідь, аби вони могли готуватися.

Володимир Дмитрук, краєзнавець, член журі:
Важлива річ — зміна формулювання назв пам’яток.
Розділити національні, місцеві і без статусу.
Давати наші топ-50 для журі інших країн (виявити, що цікаво для них). (Нана зауважила, що у нас у журі було чотири іноземці).

Олена Захарян, член оргкомітету:
Щоб влаштовувати спецномінації, потрібні виходи на людей, які знаються пам’ятках меншин.
Таки відділити релігійні пам’ятки від усіх інших.
Обґрунтування на підохоронний статус справді ж можна писати.

Тетяна Кругляк, учасниця конкурсу:
Треба визначитися із завданнями конкурсу: якщо важлива динаміка стану пам’яток, то тоді нічого не можна відкидати й обмежувати; якщо новосфотографовані — то відкидати ті, що вже є; якщо реклама України за кордоном — тоді треба якісні фото.
З класифікаціями треба дуже обережно, бо вона може виявитися невдалою, з перекриттями.
Більше рекламувати конкурс.

Андрій Дидюк, учасник конкурсу:
Не треба ставитися надто поблажливо до новачків, але й залучати їх, заохочувати теж треба.

Любов Качор, учасниця конкурсу:
Головне все-таки не техніка.

Ілля Корнійко, член оргкомітету:
Ми не можемо зробити жорсткі правила фотографування.
Хорошою ідеєю може бути відбирання фото від самого початку усіма учасниками. (Думка Наталії Шестакової теж).

Інші:

Наша цільова аудиторія — люди з інтернетом, тож реклама бо безінтернетних бібліотеках може бути тратою часу. Нас 7 осіб, і ми не змогли (з)робити локальні заходи, але місцеві фотографи у цьому можуть допомогти, і робити такий аутріч.

Мотивувати людей фотографувати непопулярні об’єкти треба, але квота зменшить об’єктивність конкурсу. З іншого боку, коли фото багато якісних, то об’єктивності нема, але є лотерея.

Можна розглянути варіант не давати цінних призів для топ-10, бо їхній приз — можливість перемогти у міжнародному відборі.

Бувають випадки неправильного вказання ID — їх треба виправляти, повідомляти користувачів, робити примітки у списках тощо.

У нас все-таки специфічний конкурс, коли не просто завантажив—переміг—отримав приз — і більше ніколи знову не перетнувся з організаторами. Наші учасники мають самі бути трохи оргами, бо інакше конкурс не зможе вирости.

Коментарі під дописами на цьому сайті організатори теж враховують. Розлогіші міркування пишіть, будь ласка, на сторінці Обговорення:Вікі любить пам’ятки 2016.

Поділіться з друзями:

Половина Словаччини — Байдужої

Замок Бецков. Нове Мєсто над Вагом, Словаччина
Автор фото — Катерина Байдужа. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкраща десятка Словаччини особливо цікава: автором половини переможців є Катерина Байдужа, неодноразовий учасник та переможець української частини фотоконкурсу. Варто відзначити, що Словаччину вважають країною замків та палаців, що дуже гарно представлено у їхній топ-10 🙂 Світлини подано у тому порядку, у якому вони зазначені на сторінці із фіналістами. І там відсутні місця.

У словацькій частині фотоконкурсу було завантажено 1393 світлини. Словаччина уже чотири роки втілює цей проект. У 2012 році було завантажено 758 світлин, у 2013 — 2729, у 2014 — 1709.

Цього року у найкращій десятці Непалу сестринського проекту «Вікі любить Землю» було представлено 4 роботи Євгена Самученка. Дуже приємно, коли наші учасники перемагають в інших країнах теж 🙂

Бойницький замок. Бойнице, Тренчинський край, Словаччина
Автор фото — Катерина Байдужа. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Будатинський замок. Жиліна, Жилінський край, Словаччина
Автор фото — Kohanluc. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Чахтицький замок. Чахтиця, Тренчинський край, Словаччина
Автор фото — Катерина Байдужа. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Гимеш, Словаччина
Автор фото — Simptonym. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Стеля Премонстрантського абатства, робота Йогана Лукаса Кракера. Ясов, Словаччина
Автор фото — Simptonym. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Кальварія в Банській Штявниці, Словаччина
Автор фото — Synalik. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці Нижній Комарник, Словаччина
Автор фото — Pudelek. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Тренч’янський Град. Тренчин, Тренчинський край, Словаччина
Автор фото — Катерина Байдужа. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Замок Любовнянський Град у місті Стара Любовня, Словаччина
Автор фото — Катерина Байдужа. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Поділіться з друзями:

Представлено найкращі світлини пам’яток культури України 2015

Уже вчетверте відбувся конкурс фотографій пам’яток культурної спадщини України для Вікіпедії «Вікі любить пам’ятки». 21 листопада у Національному заповіднику «Києво-Печерська Лавра» було нагороджено переможців конкурсу й відкрилася виставка найкращих робіт.

Виставка проходитиме в Лаврській дзвіниці Києво-Печерської Лаври й триватиме до 27 листопада 2015.

Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2015 році конкурс відбувся у 33 країнах.

В українській частині конкурсу було завантажено найбільше фото серед всіх країн-учасниць — понад 41 тисячу фотографій більше 14-ти тисяч об’єктів культурної спадщини. 3334 пам’ятки були сфотографовані вперше. Участь у конкурсі взяли 232 автори, троє з них потрапили в десятку найактивніших завантажувачів фото у світі.

У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (за місцями) наводяться нижче.

На церемонії нагородження також було оголошено про старт тематичного тижня у Вікіпедії, присвяченого культурній спадщині, який триватиме із 1 по 20 грудня 2015 року. Передбачатиметься створення статей про об’єкти світової спадщини ЮНЕСКО, зокрема пам’ятки, що входять до складу комплексу Києво-Печерської лаври, а також про нерухомі пам’ятки України. Тиждень ініційовано на відзначення 25-ліття включення об’єкту  «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра» до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Всього від України до списку ЮНЕСКО входить 7 найменувань. Підсумки тижня буде здійснено до 25 грудня. Основною метою такого тижня є привертання уваги до культурної спадщини, її охорони та популяризації, а також створення статей для використання світлин, завантажених у рамках фотоконкурсу, у Вікіпедії, Вікімандрах та інших вікіпроектах.
1-е місце. Комплекс Кам’янець-Подільської фортеці, Хмельницька область, Кам’янець-Подільський
© Сергій Криниця, ліцензія CC-BY-SA-4.0

2-е місце. Німецький народний дім, Чернівці
© Максим Присяжнюк, ліцензія CC-BY-SA-4.0

3-є місце. Комплекс Успенського печерного монастиря, АР Крим, Бахчисарай
© Максим Присяжнюк , ліцензія CC-BY-SA-4.0

4-е місце. Галицький замок, Івано-Франківська область, Галич
© Катерина Байдужа, ліцензія CC-BY-SA-4.0

5-е місце. Одеський національний академічний театр опери та балету, Одеса
© Костянтин Брижниченко, ліцензія CC-BY-SA-4.0

6-е місце. Святогірська лавра, Донецька область, Святогірськ
© Костянтин Брижниченко, ліцензія CC-BY-SA-4.0

7-е місце. Пасаж та готель «Пасаж», Одеса
© Катерина Красницька, ліцензія CC-BY-SA-4.0

8-е місце. Палац «Ластівчине гніздо», АР Крим, Ялтинська міськрада, смт Гаспра
© Віталій Башкатов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

9-е місце. Семінарська церква, частина комплексу резиденції митрополитів Буковини та Далмації, Чернівці
© Ігор Куницький, ліцензія CC-BY-SA-4.0

10-е місце. Комплекс споруд Хотинської фортеці, Чернівецька область, Хотин
© Сергій Курля, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Поділіться з друзями:

Найкраще фото пам’ятки з Чернівецької області

Німецький народний дім, Чернівці. Автор фото — Максим Присяжнюк, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Німецький народний дім, Чернівці. Автор фото — Максим Присяжнюк, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Отже останнє фото з підбірки найкращих за областями — знімок німецького народного дому у Чернівцях, який став переможцем у конкурсі Чернівецької області.

Німецький Народний Дім у Чернівцях — дім, збудований на початку XX століття спілкою чернівецьких німецьких товариств, який став центром німецького культурного і громадського життя у Чернівцях та на Буковині.

30 березня 1908 року Товариство християнських німців звернулось до Чернівецького магістрату та Буковинської крайової управи з проханням про надання дозволу на будівництво приміщення Німецького Народного Дому за планами, розробленими архітектором Густавом Фрічем. Восени 1908 року монументальна споруда вже стояла під дахом. В ній були передбачені приміщення для великої зали, кав’ярні, приміщення для гостей, зимовий кегельбан, винний погріб та ін. Ще два роки німецькі товариства проводили внутрішнє облаштування будинку.

Фасад будинку витриманий у німецькому стилі. Якщо не брати до уваги художні пластичні прикраси і карнизи, то він оживляється тільки масою балконів та лоджій, тоді як уся спруда увінчуєтьсястрімким покритим черепицею дахом і фронтоном.

Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення. Фотографія-переможець виконана як панорама 180°. Стаття у Вікіпедії про пам’ятку потребує переробки і щонайменше приведення до енциклопедичного стилю — Ви можете долучитися.

Автор зображення — Максим Присяжнюк (Moahim), ліцензія CC-BY-SA-4.0 (при використанні фото не забувайте вказувати автора й ліцензію).

Поділіться з друзями:

Веломарафон «Ні дня без пам’ятки!»

                              За не-чтение книг нация платит своей историей. И. Бродский

У вересні за поштовхом конкурсу WLM-2015 по знімкуванню об’єктів культурного надбання для ілюстрування Вікіпедії, я заохотився відзняти ВСІ пам’ятки культурного надбання в Житомирському районі. Далі це розвинулось в ідею створення віртуального інтерактивного атласу в .PDF, оскільки виявилося, що ці пам’ятки в жодному виданні візуально не представлені! Простіше — за 70 років від найкривавішої Війни ми не спромоглись ілюструвати її трагічні сліди та пам’ятки.

Я написав саме про Війну, оскільки цей двотижневий марафон для мене виявився фактично розвідками могил та кладовищ. І з трудом вичавлених історій їх появи. Ще була жменька церков, що надихнули також на маленьку ідею по зйомці панорам їх інтер’єрів. Більше майже нічого. Тобто атмосфера цих щоденних веловиїздів була далеко не святково-піднесена. Що сублімувалось у цілу жменю віршиків про Смерть, Хаос. Але вам буде трошки легше знайомитись із пройденим мною — оскільки за давністю від марафону емоційний ряд сильно послабшав… і залишились самі чорно-білі ремінісценції.

Замість пролога.

  ***
В прошлом месяце
Я много исходил по кладбищам.
Я видел могилы Гениев, «классиков» .
Чьи мощи да и планида, увы —
не обрели нетленья льда.

Так плешь перерастает в плесень.
Так — выглядит презренье Времени
к элементам да кластерам.
К любой паутине материи вообще.
И отдельно — к Надчувственному…

Ибо как это не кощунственно,
Сущее лишь — чистое трение.
Экстремум коего
и оставляет за собою Время в
междусобоях Протопроцессов*

Так Парка обрывает нити жестом.
Признавая героем «белого карлика».
И вот, с его точки зрения:
«Всякая смерть есть предварение Neo».
Отворяю кивот. Жду воскресения. Ждите…

* — тут, в смысле космических новообразований.

MOKRIZZONNI, окт. 2015.

знімок екрану зі списком пам'яток у ВікіпедіїВласне ілюстрації до пам’яток по Житомирському району до того, як я завантажив частину відзнятого в Вікіпедію, виглядали отак (справа). І ця майже пустота — найкраще, що знаходилось в інтернеті.

Але відсутність фото — це ще квіточки. Окреслюючи загалом, виявив, що в різних внутрішньо-службових альбомах та збірках по різних організаціях-інституціях приховано і …історію Війни у пам’ятках. На фото — цікавий альбом, перевідзнятий в сільраді с. Троянів, що колись було райцентром нинішнього ж власне —Житомирського р-ну.
2Наче вона належить тільки державі. Наче народ і не причетний. Але могили школярі мають доглядати. Ось ми вже й наближаємось до невизнання тієї Війни, дня Перемоги. Що за цим? Бродскій в єпіграфі до цього допису похмуро натякає. Так от, до історії цієї Війни в пам’ятках є лише єдине повнорозмірне наукове видання «Пам’ятки і пам’ятні місця Історії та культури міста Житомира та Житомирського району», яке класифіковане як «архівно-довідкове», має тираж 300 примірників, тобто — воно недоступне простим людям. Ще й без жодної ілюстрації і написане без польових досліджень. Я його надибав в місцевому краєзнавчому видавництві. Зацікавленим пошуками, розвідками, уточненнями — рекомендую шукати в таких само місцях у своїх містах. Гляньте-но, які тематичні книжки мона надибать в тематичному видавництві.

обкладинки тематичних книжок

______________________
Перейдемо до марафону. Найцікавіше, стисло, та в хронологічній послідовності. Кожного дня після (перед) роботою я по спланованій нитці відвідував села, намотуючи від 40 до 120 км, і ледь відсипаючись між цим.

За 12 днів було відзнято 168 пам’яток (частина в межуючих із Житомирським районах).

14 ВЕРЕСНЯ: 11 пам’яток. Левків Калинівка Глибочиця

Левків — старовинне і живописне село на терасах Тетерева на околиці Житомира. Віднайшлися всі пам’ятки, але частина лише коли відшукав колишнього директора школи. Лише той із десятка опитаних жителів «розставив братські могили по місцях». У реєстрі прив’язкам типу «біля початкової школи» — по 60 років, люд і не знає, де в них така була. А вона ще є — старою будівлею амбулаторії попід церквою! Як пожалівся мені екс-директор: «Тепер в селі 5 магазинів і кілька барів — а люди не знають своєї історії… колись було все навпаки».

Сусідня Калинівка і перший неприємний сюрприз — сакральна дерев’яна пам’ятка архітектури відблискує суцільним саркофагом пластику, без жодної продушини! Вона ж згниє за 10 років! Тогоріч я нею ще ілюстрував свій публіцистичний нарис «Фотографирование памятников религиозного культа…». Ще дерев’яною. А тепер ось. Місцеві ж в опитуванні виправдовувались великими щорічними витратами на фарбу. Їх можна зрозуміти, ібо і поява церкви завдячує саме їм. Як можуть-вміють, так і опікуються. Але ж чиєсь фото її ще деревляної в Вікіпедії — вже не актуальне:3І наостанок в присмерковій Глибочиці зіткувся вперше із помилкою в списках Вікіпедії щодо прив’язки до пам’ятки, оскільки та братська могила не біля школи, а класично — в центрі села. Правда підозрюю, що просто в 50-тих роках школа десь поруч знаходилась, тож…

15 ВЕРЕСНЯ: 18 пам’яток. Гадзинка Н. Вигода Кмитів Студениця Гуменники Більківці                                                                                              

Цього дня мене занесло аж на задвірки Коростишівського району, тож повертався в темряві. Історію однієї пам’ятки на околиці Гадзинки ви можете побачити в відеокліпі в кінці посту. В центрі Гадзинки потішить око доглянутий та композиційно завершений пам’ятник воїнам-односельчанам.
4«Задвірки» ж не тішили тільки їздою на жорсткому шоссейнику, але ж які гарні тенета!

ASCII Kolor stitching | 2 pictures | Size: 4363 x 4446 | Lens: Standard | RMS: 3.66 | FOV: NA | Projection: Stereographic | Color: LDR |

16 ВЕРЕСНЯ: 21 пам’ятка. Слобода-Селець Станишівка Скоморохи Городище Іванківці Вертокиївка Ч. Степок Миролюбівка Кодня

Маршрут почався зі знімкування мало не єдиної в списку археологічної пам’ятки. Ще й якої — стародавнього городища, що своїми могутніми терасами нині заглядає у вікна житомирян зі спального р-ну паперової фабрики. Тут, в Станишівці, під час знімання братської могили мною поцікавились. Так я познайомився із місцевим дослідником села, бібліотекаркою, що пише історію села, бо ж нівроку наступного року йому 400 років 🙂 Сподіваюся побачити цю книжку! Хто ж в селах, як не вчителі або бібліотекарі?

Жахливу історію в сусідніх Скоморохах про наслідки базування в них концтабору ви можете переглянути в відеокліпі… я поки їду далі. …Аааа …А як це так? %%
6У Червоному Степку, де все село — це одна єдина вулиця, ще й кладовище за два кілометри від. Що мене здивувало троха. Отак під вечір добрався невмирущої Кодні. На околиці оспівана могила-курган страченим борцям Коліївщини. Треба сказати, я ще й всі плити з прізвищами перезнімав, може комусь згодиться. Ах, які ж козаки полягли під Коднею… одні тільки прізвища: Вернигора, Скоропадський, Хлібороб, Тихон, Пшеничний, Замковий. І такі ж казкові забуті українські імена. Пізніше, в жовтні я опитав місцевого краєзнавця, колишню вчительку й автора книжок «Невмируща Кодня» та ін., Мельник Г. М., і з її слів цей курган ще до 1930-тих років був ВТРИЧІ більший! Але совєцький РадБуд задумав будувати шосейку в Миролюбівку — і не маючи де брати землю на підсипку траси, бульдозеристи почали розорювати курган, викладаючи трасу людськими гомілками й кістками! Тоді прибігли селяни й наробили такого ґвалту, не злякавшись ні комісарів, нічого (згадайте який то був страшний час — всюди вбачали «врагов народа»). Так врятували бодай частково місце поховання тисяч гайдамаків Коліївщини. Сьогодні дивна форма кургана (збоку) цим і пояснюється.

Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина», с. Кодня, на схід від села

Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина», с. Кодня, на схід від села

Пам’ятник партизанам біля нової коднянської школи — стоїть на постаменті пам’ятника Леніну, який знесли років 10 тому 🙂 Нагадаю: то були «червоні партизани», що боролись за Радянських часів, а не УПА абощо. Правда ж дурня?
Нещодавно на таку ж підміну історії натрапив у Верховині: там на братській могилі — «Що полягли в боротьбі за радянську Україну». Хтось вперто роками зашліфовував слово «радянську». Ми боїмося своєї історії і в пам’ятках. Туди ж і сучасне непорозуміння із логікою — це про заборону публікувати фото пам’ятників без дозволу авторів… і тому народ полишений таких неймовірних оздоблених калиною й пухнастим небом Шевченків. Не кажучи вже, що там 5,1% пам’ятки в кадрі 🙂
717 ВЕРЕСНЯ: 11 пам’яток. Пряжів Сінгури Новогуйвинське Гуйва           8На фото пам’ятка, про яку ніхто не знає. Ні в приписаній сільраді Сінгурів, ні власне в Пряжеві. Але й пам’ятка троха гіпотетична: «Місце з’єднання армії із …» щось там.

В Пряжеві приємне знайомство із бібліотекарем-ентузіастом історії свого села. І екскурсія по закинутих пам’ятках з допомогою місцевих забезпечена. Тож не цурайтесь питати в школах-бібліотеках. Бо як показав досвід, власне в сільрадах почасти формально лише знають, що вони чимсь опікуються.
9У сусідніх Сінгурах свої заморочки, старі люди кажуть, що могила в центрі кладовища не є могилою 126 воїнів, і її звели аж в 60-тих роках і просто опікуються  (а вона ж по списку є памнятка), інші ж (школа, сільрада) запевняють, що то ніби могила 🙂 Пізніше виявилось, що очєпятка в списках Вікіпедії призвела до переляку на місцях — оскільки поховання є, але 12-ти воїнів, а не цілих 126-ти. Отак бува. Про пошук ще однієї могили в Сінгурах на початку відеокліпа в кінці допису.     Ледве вмовив того діда на прогулянку, сам би ніколи не знайшов у тих завалах. А ще одну історію про братську могилу в цім села також побачите на відео. Так оживає могила край дороги, повз яку я з дитинства в село їжджу!

18 ВЕРЕСНЯ: 14 памняток. Тетерівка Перлявка Корчак ДенИші Тригір’я Н. Рудня Висока Піч

До ДенИшів типовий набір братських могил на кладовищах.Саме цікаве в ДенИшах. До речі: втомився всіх доціпувать — ДенИші. Безперервні помилки звідусіль при згадуванні села, навіть на офіційні свята, фестивалі, змагання скелелазів і пр. 🙁 Отож в Денишах цей клубок братських могил не розплутав і дотепер. Дві братські могили, і ніхто не може їх розрізнити. Альбом відсутній. Книга ота «архівна» взагалі про одну з них не згадує. У списках «односельчанам» — по факту братська. Єдина надія, що указуючий Божий перст все виправить… кста, він тут недалечко оселився, на Тригірських печерах, які за переказами ведуть аж в Буки, пробиті в тріщинах Букинського тектонічного розлому попід Тетеревом. У цю казку я мало вірю, хоч загалом я віруючий в чудєса. І одне з них — це Тригірський монастир. Овіяний легендами, козаками, загубленим золотом і ніби ним же й інкрустований у своїх святинях. Хто-зна… У цього надскельного Лукомор’я — свої охоронці.
10Заглянув всюди, включаючи келії, що також мають статус пам’ятки. Мене навіть не вигнали. Тож я і в старовинній церкві не просто нашвидко іконостас відзняв, а також нашвидко багаторядну панораму інтер’єра навколо пальця викрутив. На жаль, такі фото із геометрією на ПП треба знімати спеціальною фотоголовою, щоб уникнути паралактичних спотворень, які унеможливлюють коректну збірку панорами. Я маю таку голову, але це ще й штатів таскать із собою… який для знімання могил непотрібний. Тож я кілька днів перезбирав-блендив цю панораму, не задовольняючись результатом. А в подальшій обробці, довелось залишки артефактів замазати підходящим по цвєту абрикосовим варенієм, наносячи його тонкими мазками. Ніби получилось. І ви ще скажете що я не фотохудожник?

Панорама інтер'єру Спасо-Преображенської церкви

Панорама інтер’єру Спасо-Преображенської церкви

Ця очевидно бездарна панорама мене надихнула на задумку: побільше б в таких (але більш якісних) панорамах інтер’єрів висвітлити сакральні красоти наших церков. Тому я в подальшому ще обвішався головою тою на піврюкзака, та важченним штативом. І мене стали тихцем називать «Согбєннєйший MOKRIZZONNI». Того дня ще було багато відкриттів, але ліміт на слова/день змушує прибрати віжки.

19 ВЕРЕСНЯ: 2 (3) пам’ятки. Глибочок В. Кошарища

Субота. Тож я трохи відпочиваю і поїхав під вечір до сусідніх сіл. У Глибочку дізнався пронизливу історію юної партизанки Олі Кондратюк …але тільки від її родички, тітки. Власне нарід в селі або не знав нічо, крім того, що є могила, або відверто був п’яний та неадекватний. Історія ця сподвигла написати мене б/у (бездарно-убогу) статтю в Вікіпедію: Кондратюк Ольга Юстинівна.

І ще від першоджерела її трагічну долю можна подивитись у відеокліпі в кінці поста. Цікаво, що в суттєвих деталях свідчення різняться. Від того, що я нарив та що почув. А наривали ми в прямому смислі, з тіткою тої О. Кондратюк, пробившись до заколоченої хати, де колись жила юна партизака. Там вже на підлозі в смітті вишукували та передавали на перезйомку нашому натхненно-полум’янистому пошуковому загонові матеріали… ого мене понесло о_О
12Також в кіні ви побачите намарні спроби в темряві відшукати серед жаских привидів буремних часів революцій ще одну братську могилу в сусідніх В. КошМарищах.

Була ще одна могила в селі, але ось що розповіли: «Висоту над Тетеревом тримали два німці, яких приковали до протитанкової споруди і основним складом відступили від ЧА. В них було багато зброї, якою вони поклали піввзвода, допоки прапорщик на животі не проповз із гранатою півкілометра. Вбитих вояків ЧА поховали в братській ямі, через 5 років їх викопали і перепоховали в Кмитові, на братській могилі в центрі села».

20 ВЕРЕСНЯ: 25 пам’яток. Червоноармійський — Житомирський р-ни (сіл 16 штук — тому без списку 🙂

Неділя. Справжній марафон з підключенням дизеля. Пронизлива історія про страчену героїню с. Слобідка в кліпі… поки я їду в Червоноармійське. Символічно, Червоноармійське і пам’ятки ЧА. Мабуть, недарма вони бережуть цю подію в шикарному меморіалі в центрі. А ще цілий ряд їх на кладовищі.
13У Бабичівці обіцяний списком пам’ятник понад шосе — відстуній в принципі. В природі. Зі слів та власних катань «туди-суди» 🙁 Хоча сусідній в Мартинівці меморіал стрімко повстає перед проїзжими.

Дороги вглиб і справді корчуваті, тож важко вимучую село за селом. Будище як околиця цивілізації. Добирався лісами-топями. В цьому селі біля братської могили єдиножди зафіксував себе в цьому марафоні 😳
14Колодіївка радує неймовірно красивою ззовні деревляною сакральною пам’яткою. Також зробив панораму інтер’єра, але вже більш вдало, а ще послухав історій від батюшки.

Богданівка нині — це захований у лісі забутий хутір на 2 хати. Там скраєчку спочиває партизан Русначенко Г. І, історія якого лише тогоріч була дописана пошуковими роботами школярів сусідньої Березівки. І він обрів сім’ю, нащадки якої приїздили віддати шану своєму герою.
1521 ВЕРЕСНЯ. 9 пам’яток. Зарічани Сінгури Волиця Вишневе Двірець

У Зарічанах надибаю таку рукотворну красу в типовій-то оселі приміського села!
садибаНавіть мало хто з житомирян (!) знає, що з сусідніх Зарічан (куди півміста їзде на шашлики) з горбочка на Замкову Гору Житомира дивиться прихована ув соснах деревляна пам’ятка архітектури — Миколаївська церква. Більш приземистих (трохи не землянкових) церков в наших краях годі шукати. При повноцінній архітектурі із банями — вона навіть не випинається над оберегами-соснами навколо! Панораму її інтер’єру можете глянути у Вікісховищі 🙂

Вдруге вже в Сінгурах, щоби вивідати заразом, чи є та стела братською могилою. Ніхто нічого не відає. Злобно знімаю нізвєргнутого Леніна, де натомість нічого не побудованого гарного. На місці лиш запущена клумба і асфальтові ями в самому центрі села.
16 «Дорога» у Вишневе тішила хіба яблучками, бо я знав чим це вдома закінчиться.
яблучний пиріг на декові1722 ВЕРЕСНЯ: 17 памняток. Смоківка (Житомир) — Вереси Оліївка Піщанка Кам’янка Довжик Іванівка Барашівка

Мені було приємно шукати і відзнайти ще не висвітлену в списках Житомира пам’ятку — братську могилу 🙂

Братська могила радянських воїнів, Житомир, Смоківка

Братська могила радянських воїнів, Житомир, Смоківка

А в Вересах дізнався, що ця дивна церква, тому-то дивна, що й не церква, а ще нещодавно… сільський клуб 🙂
18Довжик у кінці важкого велодня залишає неприємні спогади. Біля сільради ледве вичепив оком впритул затиснуту барським парканом могилу воїна, що є пам’яткою.
Хіба немає нормативів по охоронній зоні? Але вочевидь просто совісті немає.
19Проте сільрада цього елітного присілка Житомира вже прославилась тим, що торгувала землею, яка є територією колишніх концтаборів, місцем розстрілів, тобто- охоронною територією. Бо всі ліси Богунії — це суціль фашистських концтаборів. В найбільшому з яких було страчено більше 100 000 жителів міста. Всього ж нині оформлено 5 концтаборів на Богунській околиці Житомира. Ось сферична панорамка одного з них, нововиявленого лиш кілька років тому (знято в поїздках вже після «марафону»).
20Ореол нелюдяності навколо концтаборів — це не частина історії про Війну, а дещо більше. Війна ж бо такого масштабу беззаперечно вказує, що Видиме Навкружжя є… Хаос. І якими документами його не описуй, нехтування загально-людськими цінностями (і, перш за все, життям людини) цілком знецінює Еволюцію Цивілізації загалом. І саме її, а не людини як виду прямоходячих. І куди дівається надстроєне вітальне в людині, коли фашист живцем закидає до богунських ям щоденно тисячі людей, а радянський воїн ледве перетнувши Збруч починає сексуально бузувірствувать, не зважаючи на вік та стать. Це війна. А те, що нині у більшості в голові стосовно сучасних подій — це гасла та лиш уява про війну із патріотичних постановочних фільмів. Ууу… відволікся.

На фото нижче — одна із пам’яток, група могил на місці розстрілу житомирян. В цій поховано майже 10 тисяч людей. Тут зовсім тихо, за півкілометра від траси Е-40.
2123 ВЕРЕСНЯ:  13 пам’яток. Глубочок Залізня Троянів Озерянка

Це ряд сіл, що примостилися поблизу танкодрому на важких пісках у сухих балках. Тут є висоти з видом аж на Житомир, розлом Шумського каньйону (там, де пам’ятка природи скеля Крашевського), тому точились і стратегічні бої, про що свідчать місцеві, показуючи запливші від часу землянки.
22
У Залізні стався казус: коли грібся на піщану гірку до кладовища …я-а-ак БАБАХНУЛО %%%. На гірці був вкопаний по башту танк, і йшли навчання.
Зате мене одразу хвилею десантувало в потрібне місце. Дякую, але більше не треба 🙂

Троянів — величезне старе село, що в роки Війни було райцентром. На жаль, за всі дні більш запущених пам’яток, як в нім, я не зустрічав.
Взагалі чесно та з приємним здивуванням констатую: у всіх селах практично всі пам’ятки доглянуті.
Але не тут.
Головну (!) братську могилу в центрі (!) кладовища я ж (!) і очищав для фото від якихось чагарників. Інакше видно тільки вершечок піраміди.
23Поруч із цією, стоїть цільнодерев’яний надгробок воїна, такий пронизливий і справжній. Вочевидь, він буде обкладинкою «Атласу…».
24Інші могили найбільшого села району — в такому ж стані. Зате Ленін… ну, ви розумієте…
25Правда місцеві знають про могили Героїв Рад. Союзу та інші пам’ятки більш-менш впевнено.

24 ВЕРЕСНЯ: 11 пам’яток. Клітчин Бистри Піски Лука Тарасівка ст. Станишівка

Піски стрічають двома братськими могилами обабіч дороги. Але — подивіться відео, де фрагмент про Піски. Причетна до них людина стверджує, що в одній з них тільки коні. Іншій воїни «приписані». І ще багато чого цікавого. Житомиряни знають те, чого вам не прочитати в офіційній історії. Саме на цих висотах відбивали Житомир. Тут першими під дулами та стволами виштовхували штрафників. Прикриваючись ними гатили по вогневих точках. Друга лінія солдатів йшли хто з чим, й іноді трохи не з вилами. ВСІ ПОЛЯ Пісків над Житомиром були всіяні трупами людей і коней. Тут були жорсткі бої за сусідню залізницю та німецький військовий аеродром. І Житомир сяк-так взяли. На пару днів. Але не так як в офіційній історії.

Німці впустили Трояна, залишивши під час відступу із міста на вокзалі цистерну із спиртом. За дві доби штурмові групи німців точково знищили основні позиції п’яної РадАрмії (загалом було вбито >2000 вояків) і знову зайняли місто. Цю ганебну сторінку, звісно, було переписано.

Ще одна обмовка пана на відео змусила мене набиватися до місцевої групи «Пошук», але по сьогодні вони не відізвалися. Є версія, що Героя Рад. Союзу Литвинова П. С. насправді не поховано в братській могилі на в’їзді.
Із вказаними орієнтирами дуже хотів би зробити розкопки в тих місцях із цією групою. На жаль, поки тиша…

У Млинище веде вкрай мальовнича стежина меандрами р. Гуйва. В забутому закутку десь трохи не в лісі знайшов пам’ятку — братську могилу. Але не вона мене зацікавила, а група цих поруч із нею. Безіменних, гляньте-но, які соколики. Всі, як один. Як зі старого кіно.
26фУ с. Лука прикрасив героїв ще однією зіркою. Я часто так, стилізував під «палаюче серце, вогонь, вічність».
27Біля станції Станишівка віднайшов дві могили воїнів, які не охороняються, проте доглядаються. Все з тих днів битви за місто. Десь тут в берізках і Литвинов, імовірно.
2826 ВЕРЕСНЯ:  17 пам’яток. Смолянка Ліщин Іванків Туровець

Мої вікна виходять краєчком на старе кладовище на Смолянці. Приємно, що я цей день розпочав із закриття ще однієї білої плями: а саме віднайшов могилу письменника Бориса Тена, яка є пам’яткою, але була і плямою. Проте підохоронна дерев’яна церква при кладовищі — виявилась пластиковою! Я довго розмовляв зі священником поки чекав закінчення служби для зйомки панорами інтер’єру. Він розказав, що церкву обклали в 90-тих роках, тоді прихожани й не знали, що вона культурна памнятка. Церкву розширили по кутах (хрестах) та в бабинці. Всередині залишились маленькі іконки від іконостасу старого. Проте є продихи в цеглі, щоб дерево дихало… (сучасні фото можна глянути у Вікісховищі).

Ліщин зустрів чорним гумором. Просто так борються із розбишаками, які стверджуються асоціальними вчинками.
29В Ліщині багато пам’яток, серед яких і руїни маєтку, і старовинний костел, всередині якого я й по сьогодні не побував 🙁

В Іванкові не менше, плюс археологічне городище, з пасма якого відкривається гарний краєвид на село і перебудовану в православну греко-католицьку церкву з фресками Йозефа Прехтля увсередині.

Сусідній Туровець має деревляну церкву також, в якій я трохи не годину відстоював-випрошував собі право знімати всередині. Ця подія була переломною.
Я все-таки відзняв та, як обіцяв, висвітлив на сторінці села в Вікіпедії. Невдовзі я ще в Кодню кілька разів їздив з цієї ж причини: недопусків до зйомок.

Тому на початку жовтня я підготував мініпрезентацію «що, для чого і як», і подався до Владики Житомирської Єпархії УПЦ Никодима, за дозволами на зйомки. Його вразили досєлє небачені види на церкви із-середини, і ми домовилися, що в інеті не з’явиться фото, якими можуть скористуватися потенційні злодії, а я отримаю Благословення на зйомку і поділюсь результатами із мирянами на оф. сайті.

Благословення владики на зйомку

Благословення Владики на зйомку

Відти я поїхав на пошуки групи скіфських курганів, пам’ятки археології на околиці Іванкова. Все легко: оскільки вони навтіь позначені на генштабівській кілометрівці.
Але уявіть, наскільки актуально для сучасника їх знати… а може краще б і не знати. Тільки-тільки побував, а вже сільрада їх здала в оренду. На фото до новини не звертайте увагу — на кожному новиннику вони свої 🙂 Ось реальне:

Північний курган з Іванківської групи

Північний курган з Іванківської групи

Це був останній день майже щоденного марафону, який трохи пізніше продовжився і ще не закінчується, допоки я все не розплутаю та не відзніму.

Всі подальші дні описувались окремо, і підписані на скрижалі турклубу могли дізнаватись про знайдене.

Все відео відзнято камерою на призові «Віки любить Землю 2014», а цей марафон повністю редактувався на призовий Win-планшет в «Вікі любить Землю 2015». Це незайве свідчення важливості і конкурсу, і призових для творчих людей 😳
30Також дякую видавництву «Волинь» за консультації та книжки для цієї задумки, Юрію Дев’ятку за об’єктив Pentax 55mm f 1.2 для відривання могил від фону, магазину турспорядження «Гора» (Житомир) в особі Ігоря Дизеля за велоніштякі.

І відеозбірка найцікавішого насамкінець. Перший фрагмент «Як це бувало» рекомендую опустити.

Замість епілога. Забута Згадана Війна (Випуск №1)

Автор тексту, фото і відео — Павло Мокрицький

 

Поділіться з друзями:

Фото, обране переможцем конкурсу в Сумській області

Садиба Л. Є. Кеніга, Тростянець, Сумська область. Автор фото — Сергій Криниця, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Садиба Л. Є. Кеніга, Тростянець, Сумська область. Автор фото — Сергій Криниця, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Перед Вами вибір журі у номінації «Найкраще фото Сумської області» на фотоконкурсі Вікі любить пам’ятки 2015.

Садиба Л. Є. Кеніга у Тростянці — це комплекс пам’яток, до якого входять три будівлі, означені в охоронних списках як «головний будинок» (його Ви бачите на фото), «будинок, в якому жив і працював композитор Петро Чайковський», та «круглий двір».

Маєток Тростянець у Харківській губернії перейшов до цукрозаводчика Леопольда Кеніґа, чиє ім’я закріпилося за садибою, у 1874 році, коли він придбав тут два цукрові й одний рафінадний завод. Останнім власником маєтку до 1917 року був його син Юлій. За Кеніґів головну будівлю було значно перебудовано, в декор фасадів були включені елементи стилю бароко (криволінійні фронтони, скульптура), змінено планування — й вона отримала сучасний вигляд.

Автор фото — Сергій Криниця (Haidamac), ліцензія CC-BY-SA-4.0: фото можна вільно використовувати за умови вказання автора й ліцензії.

Дані взято звідси. Бо статті про садибу Кеніга у Вікіпедії ще немає — Ви могли б допомогти з її написанням!

Поділіться з друзями:

Найкраще фото Запорізької області

Дніпрогес (гребля і силова станція), Запоріжжя. Автор фото — Олексій Толмачов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Дніпрогес (гребля і силова станція), Запоріжжя. Автор фото — Олексій Толмачов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

«Відзеркалення зимових барв» — так автор назвав світлину, яка стала переможцем конкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2015 у Запорізькій області. На фото — гребля Дніпровської ГЕС.

Дніпровська гідроелектростанція — 5-ий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі. До складу споруд Дніпровського гідровузла належать: будівля ГЕС, яка не сприймає напір, щитова стінка, яка прилягає до будівлі ГЕС, бетонна водозливна гребля гравітаційного типу з 26 водозливами, бетонна глуха гребля, суднохідні споруди, ввідно-розподільний пристрій.

Гребля і силова станція Дніпрогес є пам’яткою історії місцевого значення.

Фотографію можна вільно використовувати за умови зазначення авторства у такому вигляді: автор фото — Олексій Толмачов, ліцензія CC-BY-SA-4.0.

Поділіться з друзями:

Фото-переможець з Кіровоградщини

Свято-Вознесенський собор, Бобринець, Кіровоградська область. Автор фото — Костянтин Буркут, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Свято-Вознесенський собор, Бобринець, Кіровоградська область. Автор фото — Костянтин Буркут, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Перед вами вибір журі конкурсу «Вікі любить пам’ятки» в номінації «Найкраще фото Кіровоградської області».

Вознесенський собор — православний собор в місті Бобринці Кіровоградської області, пам’ятка архітектури кінця XIX — початкуXX століття.

Собор був закладений 1898 року в центральній частині базарної площі Бобринця і будувався на кошти місцевих мешканців, однак більшу частину пожертв зробили меценати. Будівництво храму тривало 14 років. Собор споруджено в неовізантійському стилі, а розписували його художники трьох єлисаветградських майстерень — іконостасної, художньо-іконописної та позолотної.

Вознесенський собор належить до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, як пам’ятка архітектури місцевого значення.

Автор фото — Костянтин Буркут (Константинъ), ліцензія CC-BY-SA-4.0: тобто фото можна використовувати, не питаючи дозволу (бо це і є дозвіл) за умови вказання автора і ліцензії.

Поділіться з друзями:

Найкраще фото Чернігівщини

Розпис куполу Свято-Преображенського собору в Новгороді-Сіверському, © Максим Зубов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Розпис куполу Свято-Преображенського собору в Новгороді-Сіверському. © Максим Зубов, ліцензія CC-BY-SA-4.0

У номінації «Найкраще фото Чернігівської області» перемогла фотографія розпису куполу Свято-Преображенського собору в Новгороді-Сіверському Максима Зубова.

Свято-Преображенський собор побудований протягом 1796–1806 років за проектом архітектора Джакомо Кваренгі у стилі класицизму. Собор є домінантою Свято-Преображенського монастиря.

Комплекс Свято-Преображенського монастиря є пам’яткою архітектури національного значення (охоронний номер 850). До комплексу входять собор, надбрамна дзвіниця, палатний корпус з Петропавлівською церквою, покої настоятеля з Іллінською церквою, келії, бурса, мури й башти. Також на території монастиря розташовані пам’ятка археології «Княжий терем» і залишки Спаського собору.

Монастир відомий з XI ст., входить до складу Новгород-Сіверського історико-культурного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім».

Поділіться з друзями:

Є внутрішній вогонь у холоді каміння[1]

Будівля Облікового банку. Аркада між парадними сходами та операційним залом другого поверху. Одеса
Автори фото — Александр Левицкий и Дмитрий Шаматажи (Архитектура Одессы). Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У номінації «Найкраще фото Одеської області» перемогла фотографія будівлі Одеського національного академічного театру опери та балету, автором якої є Костянтин Брижниченко. Це — один із найстаріших оперних театрів України, зведений 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко. Ця пам’ятка може вважатися своєрідною візитівкою (на щастя, красивою) міста. І за час проведення наших конкурсів вона не раз була серед десятки переможців: у 2012 та 2013 роках (автори світлин — Alex Levitsky & Dmitry Shamatazhi). Цього разу журі обрало вид на оперний вночі.

Одеський національний академічний театр опери та балету. Одеса
Автор фото — Костянтин Брижниченко. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Дуже близько до переможця опинилася світлина Катерини Красницької із мереживом Пасажу. Це — історична будівля Одеси, в який розташовані готель і криті торговельні ряди. Пам’ятка історії та архітектури кінця XIX — початку ХХ століття. Розташована на перетині вулиць Преображенської і Дерібасівської.

Пасаж. Одеса
Автор фото — Катерина Красницька. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На третьому місці в області є світлина старого зруйнованого собору Пресвятої Трійці в німецькому поселенні Кадель (тепер селище Лиманське, Роздільнянський район Одеської область). Будівля була зведеня 1892 року із найпоширенішого у Північному Причорномор’ї вапняку. За радянських часів собор закрили, а приміщення використовували як зерносховище. Сильна пожежа його цілком знищила — дах провалився, залишилися лише стіни та колони. Зараз собор використовується місцевим інтернатом як склад вугілля…

Собор Пресвятої Трійці, смт Лиманське, Одеська область
Автор фото — Катерина Красницька. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На четвертому місці в області знову ж таки світлина із Оперним театром. Теж нічна. На п’ятому місці фотографія будівлі Облікового банку. Автори фото — Александр Левицкий и Дмитрий Шаматажи (Архитектура Одессы).

Усі перелічені фотографи неодноразово ставали переможцями у наших конкурсах, нам дуже приємно, що Одеса завжди представлена у десятці, яка бере участь у міжнародному етапі. Зрештою, мало пам’яток можуть зрівнятися із Одеським оперним, а тому саме він найчастіше представляє Україну 🙂

Одеський національний академічний театр опери та балету. Одеса
Автор фото — Костянтин Брижниченко. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статей «Одеський національний академічний театр опери та балету», «Пасаж (Одеса)», «Собор Пресвятої Трійці (Лиманське)» у Вікіпедії.

[1] Рядок із сонета XVIII Мікеланджело Буонарроті (у перекладі Миколи Бажана)
Поділіться з друзями: