Пам’ятки на закритих територіях
Пошук даних про пам’ятку та фотографування пам’яток — це справжній квест! Звичайно в процесі трапляється багато цікавинок та несподіванок, як кумедних, так іноді на жаль і сумних. Про такий не дуже приємний випадок і йтиме мова…
Я люблю довгі піші подорожі і фотографувати, тож поєдную захоплення за можливості 🙂 А пошук пам’яток створює особливу атмосферу квесту. Цього разу мій маршрут завершувався парою пам’яток, про існування яких я дізнався тільки завдяки ВЛП — це будинок Олександра Поля (якщо коротко, він фактично заново відкрив залізну руду Криворіжжя і завдяки цьому місто виросло до сучасних розмірів), тобто будівля кінця 19ст., та пам’ятник Полю біля цього будинку. Попередній збір інформації показав, що нині територія, на якій знаходяться ці пам’ятки, використовується для якихось промислових потреб, і схоже обнесена суцільним парканом. Отже діставшись на місце і побачивши височенний паркан навколо пам’яток, залишалось іти на прохідну цього мініпідприємства.
На прохідній вартувала пані в літах. Я представився, пояснив мету свого візиту та попросив дозволу відзняти пам’ятки, на що отримав відповідь, що це абсолютно виключено, тому що доступ на територію суворо заборонено, не те що фотографування. Доступ можливо, з дуже малою ймовірністю може дозволити начальство, але воно зараз на нараді, тому мені краще піти. Я спробував пояснити, що вони не можуть обмежувати доступ до пам’яток, визнаних законодавчо цінністю суспільства, але це ніяк не подіяло, хоча тут немає нічого дивного. Залишилось попросити дізнатись, скільки триватиме нарада (виявилось що близько години), отже я сказав, що повернусь за годину, щоб отримати дозвіл начальства. Відносно неподалік була ще одна пам’ятка — школа 30-х років, у якій навчався Герой Радянського Союзу Шконда Д. К. яка була останнім пунктом відвідин на сьогодні, тож я вирішив сходити до неї зараз, раз треба чекати. Коли повернувся — нарада ще не скінчилась, і я попрохав провести мене в приймальню, де я міг би зустрітись з начальством після наради. На що мені було відмовлено в глузливій формі, що добре що мене на прохідну пустили. Отже залишалось чекати на прохідній (для розуміння — це депресивний район, відвали, руїни, приватний сектор, де більш чекати просто ніде). Я попрохав стільця, і на аргумент, що сьогодні йду вже вісімнадцятий кілометр мені його все-ж дали, хоч це і суворо заборонено. Чекати начальства довелось ще майже годину, і в решті виявилося, що я розмовлятиму не з директором підприємства, чи його заступником, а з начальником охорони. Мене одразу ж попрохали забиратись за двері прохідної, тому що знаходитись там заборонено 🙂
Підійшов начальник, я повторно назвався, описав мету візиту та попрохав дозволу на зйомку. На це мені було категорично відмовлено без якоїсь певної мотивації, типу не можна і все, ти ніхто, і не можеш навіть зайти на територію, не те що знімати, тобто майже точно та ж мотивація заборони, що і у чергової (цитата не дослівна, лише передає суть сказаного). На що я спробував відповісти як і черговій, що пам’ятки на території — визнане законом надбання суспільства, і вони не можуть так просто по своїй примсі обмежувати до них доступ. Звичайно це ніяк не подіяло, і я спробував умовити його, кажучи, що на знімках не буде нічого окрім пам’яток, і я повністю продемонструю їх, а також можна буде видалити ті, які вони будуть вважати недоречними, і що навіть я згоден працювати під наглядом охоронця, тільки дайте мені його да дозвольте допуск… У відповідь та сама мантра — «заборонено, не маєш права» і ще й тон відповіді почав підвищуватись. Але в результаті діалогу стало зрозуміло, що якщо я прийду з документами від організації яку я представляю (!) або іншими іменними рекомендаціями, то дирекція фірми розгляне моє звернення і можливо погодить. Після цього мені залишилось тільки відступити, і я попрохав назватись його, що він зробити не схотів, тоді я попрохав назвати хоч кого-небудь, щоб хоч ті рекомендації можна було скласти (насправді мені вже дуже хотілось звернутись до відділу культури міськради з цього приводу) — і мені назвали ім’я директора (Бондар Ігор Вікторович) та назву підприємства (КривбасБелазСервіс), де я щойно цікаво провів час. Якщо цікаво, то його координати 47.983444, 33.424764 (щоб побачити, ці числа досить скопіювати та вставити у пошуковий рядок Гуглу).
Звісно я вирішив підняти законодавство, яке регулює відносини в сфері пам’яток, і ось що знайшов:
ЗАКОН УКРАЇНИ «Про охорону культурної спадщини»
Стаття 12. Екскурсійне відвідування пам’яток
«Органи охорони культурної спадщини забезпечують по можливості
вільний доступ до пам’яток з метою їх екскурсійного відвідування,
якщо вони вважаються придатними для цього. Власник пам’ятки або
уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння,
користування чи управління, зобов’язані за погодженням з органами
охорони культурної спадщини організувати такий доступ. Порядок
цього доступу встановлюється охоронними договорами.»[1]
Виявляється доступ вільний лише «по можливості» і якщо його забезпечують органи охорони культурної спадщини. Схоже що не забезпечують. Або не було ніякого погодження та охоронних договорів з органами охорони культурної спадщини, або вони нахабно ігноруються. Тобто такий інцидент може статись тільки тоді коли або органи охорони культурної спадщини не виконують свою роботу, що призводить до порушень закону, або «власник пам’ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління» відкрито порушує закон.
На даний момент моє звернення до міськради з цього приводу застрягло, тому що адміністрація порталу міськради десь відсутня і не може схвалити реєстрацію.
А навпроти скажу — ходив кілька днів тому фотографувати пам’ятку «Школа де навчався Герой Радянського Союзу Скляр Г. А.», це школа 30-х років, яка нині більше не працює як школа, в ній розміщується «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей». Звичайно це закрита територія, з високим парканом та охороною. Але мене чемно вислухали, провели до директора (у неї до речі також була нарада, але це не завадило). Директор люб’язно дозволила відзняти будівлю, лишень попрохала щоб знімки були добрі 🙂
Як я зрозумів з діалогу, підприємство «КривбасБелазСервіс» являється лишень орендарем землі та будівель, до того ж за даними з Інтернету досить недавно, всього 10 років. Але відчуває повну безкарність, і вважає, що може робити все, що заманеться. Йдемо у Європу — мусимо з такими явищами суворо боротись.
Від Оргкомітету: якщо Ви вважаєте, що Вам допоможе офіційний лист від ГО «Вікімедіа Україна» — напишіть нам, ми підготуємо листа-прохання.
А в Одесі питання було вирішено дуже просто: міське управління з питань охорони об’єктів культурної спадщини видало активістам, які займаються фотофіксацією старовинних об’єктів, посвідчення інспекторів управління на громадських засадах. Кілька таких посвідчень отримали активісти проекту ODESSA INCOGNITA (збираємо інформацію по маловідомим пам’ятникам і розшукуємо невідомі на даний момент) Це посвідчення дає право безперешкодного проходження на будь-який об’єкт, внесений до реєстру пам’яток, що охороняються державою.